Джейсон Стенлі

Джейсон Стенлі

Стаття у Вікіпедії

Джейсон Сте́нлі (нар. 1969) — американський філософ, професор філософії в Єльському університеті, автор семи книг, зокрема «Мовна політика», «Як діє пропаганда» та «Як діє фашизм».

Цитати

В ідеалі Росія не повинна розпадатися на білу країну й купу небілих країн. Натомість вона повинна визнати, що є країною з багатьма етносами. Білі росіяни й небілі росіяни повинні бути рівними, а не розглядатися як витратний матеріал. Якщо вони досягнуть такого розуміння, це може допомогти уникнути подібних війн. Чи досягнуть вони цього коли-небудь? Я не знаю. Це здається дуже далеким. Незважаючи на те що Росія багатонаціональна, багатоконфесійна країна, білі росіяни домінують у культурі й політиці, створюючи ієрархічне суспільство, яке більше нагадує південь США часів Джима Кроу, ніж справжню багатонаціональну, багатоконфесійну демократію.

В Україні маю справу з двома аспектами: інтенсивним воєнним існуванням і яскравим життям у Києві. Воєнний час приносить унікальну інтенсивність в обговорення і зв’язки — усе це під захистом Збройних сил України.

Гітлер стверджував, що євреї стояли за правами ЛГБТ, рівністю жінок й іншими формами того, що він називав «антицивілізацією». Він поділяв людей на три групи: аріїв, які створили цивілізацію; тих, хто нічого не робив (на його думку, українці ні створювали, ні руйнували цивілізацію); і євреїв, яких вважав руйнівниками цивілізації. Подібним чином Путін розглядає українську ідентичність як антицивілізацію, стверджуючи, що українці руйнують традиційні цінності своїми свободами. Це не просто про стирання української історії, як у випадку з африканським колоніалізмом, де європейці намагалися стерти африканську історію. Хоча Росія дійсно знищує українську історію, це також зумовлене геноцидною ідеологією.

Зріла національна ідентичність вимагає визнання помилок минулого й використання цього розуміння для побудови кращого майбутнього.

Моя робота зосереджена на фашизмі й колоніалізмі, і я не міг опиратися можливості поїхати до України, яка зараз атакована фашистською, імперіалістичною, терористичною державою. Досвід розвитку демократії тут є безцінним для мене як філософа.

На останній лекції з мовної політики я аналізував деякі промови Путіна. Минулого року на моєму курсі ми досліджували питання розмежування цивілізованих і дикунів, обговорюючи, як російська культура через таких діячів, як Достоєвський і Толстой, домінувала, трохи відображаючи це розмежування. Нещодавно, розбираючи зміст промов Путіна, я помітив, що він часто використовує термін «цивілізаційний». Постійно стверджує, що Росія захищає Європу та цивілізацію. У промовах Путін представляє антицивілізацію як таку, що охоплює права ЛГБТ, атеїзм і нетрадиційні гендерні ролі. Натомість цивілізація, за його словами, включає жорсткі гендерні ролі, жінок, які залишаються вдома й народжують дітей, відвідування церкви та патріотизм. Це, на його думку, є традиційними цінностями Європи. Ця перспектива не схожа на європейський колоніалізм, а більше нагадує нацизм. Гітлер стверджував, що євреї стояли за правами ЛГБТ, рівністю жінок й іншими формами того, що він називав «антицивілізацією».

Неможливо ефективно викладати, якщо просто підкріплювати наявні переконання людей. Потрібно провокувати думки й дискусії, іноді кидати виклик і вступати в суперечки. Я хотів навчатися в українців, а найкращий спосіб зробити це — жваві дебати.

Риторика Путіна вказує на те, що українська ідентичність настільки небезпечна, що їй не можна дозволити вижити. Ця геноцидна ідеологія перегукується з поглядами Гітлера на єврейський народ, представляючи українців як загрозу цивілізації, яку потрібно знищити. Це усвідомлення стало для мене важливим. Воно змістило моє бачення дій Росії як колоніальних до визнання їх геноцидними, зумовленими вірою [росіян] у те, що українську ідентичність потрібно знищити, бо вона становить фундаментальну загрозу для того, що Путін визначає як цивілізацію.

Спочатку ідея, що Україна є колонією, здавалася радикальною, але з часом стала загальноприйнятою. Минулого року деякі студенти сказали: «Ми не колонія. Ми не африканці». Це відображає уявлення, що українці вважають себе цивілізованими, на противагу «дикунам» у конфліктній колонізації, яка ґрунтується на розмежуванні цивілізованих і дикунів. Також дізнався більше про те, як Росія та Україна бачать себе в нинішній війні.

Стратегія Путіна полягає в тому, щоб катувати українців доти, доки вони не перестануть говорити своєю мовою; навчати українців, що існує лише одна історія — російська; робити їхніх дітей росіянами. Нацисти не забирали єврейських дітей для асиміляції — їх отруювали газом і розстрілювали. Те, що робить Росія, це культурний геноцид, класична його форма відповідно до статті D Конвенції про геноцид, але відрізняється від геноциду, з яким стикалися євреї.

Угорщина, наприклад, зараз дуже могутня країна Європи, але їй бракує свободи й демократії. Отож мені потрібно було зрозуміти, про що люди говорять, [коли хочуть стати європейцями]. Європа часто асоціюється з негативними образами, такими як іммігранти, що тонуть у Середземному морі, і сирійські біженці, що гинуть на кордонах. Імміграція — найважливіша тема в Європі зараз. Україні також доведеться вирішувати це питання. І якщо вона перейме ті самі підходи, як у деяких європейських країнах, це буде катастрофою.

У душі я космополіт, і Київ ідеально відповідає цьому. Це живе, космополітичне місто, де люди зустрічаються, гуляють і ведуть яскраві обговорення за напоями. Демократії процвітають у таких середовищах, і Київ втілює цей дух. Мені подобається динамічна природа міста.

Україна вже більш толерантна до ЛГБТ-людей, ніж деякі європейські країни, наприклад Угорщина. Поточні дискусії та залучення різноманітних голосів — ключові для майбутнього України. Краса сіл і народні танці представляють частину спадщини України, але ідентичність країни також має включати відкритість і толерантність у процесі її подальшого розвитку.

Україні потрібна зброя. Я жертвую як на ініціативи громадянського суспільства, так і на військові потреби, тому що без армії такі інституції, як Київська школа економіки, були б знищені. Твердо вірю в демократичні інституції, як-от університети. Позитивний досвід викладання в Київській школі економіки також змотивував мене. Саме тому я пожертвував як на військові, так і на освітні ініціативи.

Хоча я розумію захоплення Європою та сприйняття її як колиски демократії, проте вважаю це неправильним. Україні слід формувати власні цінності й ідентичність, а не шукати їх у Західній Європі.

Хтось сказав мені, що українці постійно сперечаються одне з одним, замість того щоб мати єдину точку зору. Це і є демократія. У Росії можна мати тільки одну точку зору. Свобода сперечатися й мати різні думки — це ознака демократії.

Цінності, такі як свобода слова, критичне мислення й демонстрація світові різниці між українськими територіями, окупованими Росією, і рештою України, надзвичайно важливі. Вам необхідно показувати те, що ви яскраве демократичне суспільство, де кожен вільний висловлювати свої погляди. Це різко контрастує з місцями, де опонентів ув’язнюють, а журналістів страчують. Ці демократичні цінності важливі навіть у країнах, які відходять від демократії, таких як моя країна та деякі європейські. Україна веде дві війни: одну проти Росії і одну всередині себе. Внутрішня боротьба за збереження й розвиток демократичних цінностей на тлі зовнішньої агресії — значний виклик, але саме це робить українську демократію такою яскравою і стійкою.

Я хотів навчати основ про досвід колоніалізму й побачити реакції студентів на цю літературу. Європейці часто зосереджуються [тільки] на Європі, і це проблема. Я бачу Європу як континент, просякнутий кров’ю та геноцидом, і запитую, чому хтось взагалі прагне бути європейцем. Хотів обговорити це зі своїми студентами, щоб показати їм, що Європа зробила і як люди за межами цієї території її сприймають, тому що українці переживають досвід, схожий на досвід колонізованих народів поза Європою.

Я хотів учитися в українців, які створюють власну ідентичність. Зараз відчуваю себе частиною цього процесу. Щороку, коли повертаюся в Україну, бачу, як мої знайомі розвиваються, допомагають формувати українську ідентичність і як те, про що вони говорили рік тому, тепер є частиною України. Тож я повинен повертатися знову і знову.