Перейти до вмісту

Воронюк Леся Олександрівна

Матеріал з Вікіцитат
Леся Воронюк
Стаття у Вікіпедії

Леся Олександрівна Воронюк (нар. 27 грудня 1987, Чернівці) — українська письменниця, сценаристка, продюсерка, режисерка, журналістка та громадська діячка, член Національної спілки журналістів України, засновниця Всесвітнього дня вишиванки.

Цитати

[ред.]
  •  

Героїв з особистими історіями ми шукали в різних куточках України серед тих, хто був безпосереднім учасникам подій або переживав русифікацію або румунізацію. Наприклад, в селі на Луганщині ми знайшли такі родини, де переписували навіть прізвища. В одній сім’ї є Бондарі та Бондарєви. Про це свідчать документи, паспорти, надписи на могилах та хрестах[1]. — Про героїв стрічки «Соловей співає»

  •  

Головне — дуже хотіти знімати. Спочатку обрати тему, яку готовий доводити до кінця навіть без певного ресурсу. Ще треба зібрати команду, бодай з двох-трьох однодумців. Тоді вже писати сценарій та подаватися на всі можливі програми[1].

  •  

Ідея виникла ще у 2014 році, коли тиск інформаційної гібридної антиукраїнської війни став надто сильним і відчутним для мене особисто, проте я бачила, що чимало людей не сприймають ворожі повідомлення як небезпеку, а навпаки, часто ще й самі їх повторюють, ретранслюють і не розуміють їх шкідливості та справжніх намірів[1]. — Про стрічку «Соловей співає»

  •  

Із 2019 року ми демонстрували фільм «Соловей співає, коли голос має» сотні разів в різних військових частинах і навчальних центрах. І жодного разу не чули зауваження чи критику про те, що не треба українською мовою кіно показувати і говорити[2].

  •  

«Какая разница, на каком языке». Це, мабуть, найпоширеніший. Щоб довести його токсичність, ми порівняли досвід у мовному питанні Білорусі та Ізраїлю. У Білорусі російська пропаганда застосовує ті ж механізми, що і в Україні[1]. — Про найболючіший міф про українську мову

  •  

Кожен герой — це прототип певної групи людей, які мають однакові погляди щодо мовного питання. Ми були абсолютно об’єктивними як кінодокументалісти і показали різні точки зору[1]. — Про героїв стрічки «Соловей співає»

  •  

Ми проаналізували білоруський інформаційний простір, і практично завжди і те саме — «какая разница» і «мова не має значення». Це призвело до того, що носіїв білоруської вкрай мало, а ті, хто нею спілкуються, вважаються дисидентами чи маргіналами в рідній країні. Це пекельна мовна ситуація[1].

  •  

Ми рухаємося в ногу з тим, як виглядає політика збереження культурної спадщини в Європі. Здебільшого ми це робили інтуїтивно. Але, як виявилося, то загалом ми на правильному шляху були. І будемо цей шлях продовжувати надалі, із зосередженням зараз усієї своєї сили і потенціалу на створенні Музею вишиванки[2].

  •  

Основне завдання — фактологічно, об’єктивно, завдяки дослідженням та вивченню досвіду інших країн зруйнувати міфи на кшталт «какая разница, на каком языке», «мова не має значення», «українська — мова тільки села», «української спілкувались тільки на західній Україні», «суржик — це не проблема, це просто смішно» та інші[1]. — Про стрічку «Соловей співає»

  •  

«Соловей співає» — це те, що я вже давно хотіла сказати: розвінчати міфи про українську мову, які інтегровувались в український суспільний простір не одне століття. А з 2014 року почали вмонтовуватись у свідомість українців з новою хвилею[1].

  •  

Треба розуміти, що це — велика галузь і кіно має бути різним. Це як говорити про одяг: є видатні кутюр’є, є елітний вишуканий одяг, а є повсякденний, і його теж треба виробляти. Ті, хто очолює велику галузь, повинні розуміти, що вона не може складатися з двох-трьох метрів, які випустять по блокбастеру[1].

  •  

Цінності життя, збереження культурної спадщини були напрацьовані впродовж століть у нашій країні. І те, як ці надбання руйнує ворог, є несумісним баченням світу[2]. — Про російсько-українську війну

Примітки

[ред.]