Суржик

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вікіпедія
Дивіться у Вікіпедії:

Су́ржик (цер.-слов. сурожь – «суміш різних зерен з житом») — елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без дотримання норм літературної мови.

Цитати[ред.]

  •  

Ліз на драбину та впав з лестницы

  народне прислів'я
  •  

Мене насправді суржик страшенно бісить, бо це, на мій погляд, свідчить про мовну нестійкість і так само — про невпевненість, роздвоєність людей, які ним спілкуються. Мовна невизначеність є ознакою певного порубіжного стану, і він не лише суто географічний чи політичний, а так само емоційний і психологічний[1].

  Сергій Жадан
  •  

Про суржик як спадщину й тавро російського колоніялізму, що є протилежністю самій культурі, писали і такі сучасні українські мовознавці, як Олександер Пономарів, Святослав Караванський, Олександра Сербенська, Лариса Масенко та ин. Суржик – це завжди брак освіти та низька культура – реальна чи імітована[2]. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021)

  Юрій Шевчук
  •  

Протиставлення начебто «живого» суржика й «мертвої» чи «архаїчної» української штучне й колонізаторське за своєю логікою. Воно не відповідає реальному розподілу функцій, що їх століттями виконують різні стилістичні підсистеми українського словника, воно базується на підміні живої діялогічної мови письмовою, що в діялозі дійсно лунає неприродно. Засилля на екрані суржика за імплікацією архаїзує літературну норму, відчужує її від широкого мовця[2]. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021)

  — Юрій Шевчук
  •  

Суржик виховує в українцях неприйняття власних національних цінностей як непрестижних, безперспективних і таких, що роблять людину меншовартою. Він штовхає українців «добровільно» вирікатися власної мови, культури й ідентичности і переходити на російську[2]. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021)

  — Юрій Шевчук
  •  

Суржик — це суміш морозива та мила. Ні з'їсти, ні помитися[3].

  Мирон Петровский
  •  

Суржик означає брак освіти, арґо і жарґон – належність до окремого прошарку суспільства, наприклад, студентів, музикантів, злочинців; лайка – грубість, хамство, аґресію або ж, навпаки, наближеність у стосунках. У художній літературі суржик, сленг, арґо використовують для мовної гри як засоби створити комічний ефект, висміяти тих, хто їх вживає, створити певний стереотип героя[2]. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021)

  — Юрій Шевчук
  •  

Таке явище існує лише в колоніальних країнах і постколоніальних, у Західній Європі нема цього. Бувають змішані діалекти на порубіжжі, але це інше. Це рівноправні мови — відбувається взаємний вплив. Коли ж одна мова витісняє іншу — українська у відступі, російська — у наступі, тоді вже людина україномовна пристосовується до сильнішої мови, в результаті виходить суржик. Це у нас і у білорусів, у них це називається «трясянка». Мішанина мов — це феномен України і Білорусі, і тут ще зіграло роль, що це слов’янські, тобто однієї групи мови. Можлива аналогія — піджин і креольські мови, але це Африка, Південна Азія, а не Європа[4].

  Лариса Масенко
  •  

У порівнянні з розмовним різновидом літературної мови, суржик є суспільним тавром. Типовий носій суржика зазвичай свідомий цього. Тому у спілкуванні поза колом знайомих він намагається послугуватися не суржиком, а літературним стандартом – власної мови, якщо він ним володіє, чи все ще престижною мовою колонізатора, якщо ні[2]. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021)

  — Юрій Шевчук

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg