Вишиванка
Виши́ва́нка — новітня назва народної української та білоруської сорочок, прикрашених орнаментованою вишивкою. Важлива складова українського національного вбрання. Поділяється на жіночі й чоловічі сорочки. Традиційна вишивка сорочок має оберегове значення й різниться залежно від регіону. Традиційні назви — соро́чка, ви́шита соро́чка, виши́вана соро́чка.
Цитати
[ред.]Будемо відверті, багато людей не ходять до церкви щонеділі, але на Великдень і на Різдво – обов'язково, зокрема на Галичині. І тоді виходиш у місто, наче в музей під відкритим небом, тому що люди носять музейні експонати – майже кожного можна розглядати. Тоді жінки величезну увагу приділяють прикрасам до сорочок. Часто навіть сорочка, яка в тебе вже не новинка, якщо її огранити прикрасою, заграє по-новому[1]. |
|||||
| — Роксоляна Шимчук, етнографка |
Нам вдалося створити зацікавленість до вишитої сорочки як до одного з елементів культурної спадщини. Ми вивели вишиванки з музейних експозицій в широкий світ. Вивели зі сфери зацікавлення етнографів чи дослідників до абсолютної популярності серед дітей в садочках, у президента, дипломатів, голлівудських зірок. Тобто створили український бренд[2]. |
|||||
| — Леся Воронюк |
У мене в колекції є сорочки з одного села, де на великодніх, літніх сорочках більше вишита пазуха, ніж на різдвяних. Тоді не було опалення, кондиціонерів і погода сильно впливала. Це особливо можна простежити у деяких регіонах Західної України. Кліматичні умови впливали і на крій одягу, і на стилістику[1]. |
|||||
| — Роксоляна Шимчук, етнографка |
У 19-му столітті більше значення мало, чи це сорочка на свято, чи на піст. На піст, наприклад, вдягались сумніші сорочки, більш стримані, у деяких регіонах – вишиті чорним. А вже на свято вдягали пишніші, яскравіші сорочки[1]. |
|||||
| — Роксоляна Шимчук, етнографка |
Примітки
[ред.]
