Будинок «Слово» (фільм, 2021)

Цей термін має також інші значення. Див. Будинок «Слово»

Цей термін має також інші значення. Див. Будинок «Слово» (фільм, 2017)

«Будинок „Слово“: Нескінченний роман» (англ. "Slovo" House: Unfinished Novel) — український повнометражний художній фільм режисера Тараса Томенка. Світова прем'єра фільму відбулась 2021 року на 37-му Варшавському кінофестивалі. Українська прем'єра фільму відбулась 17 червня 2022 року на фестивалі Миколайчук OPEN.

Цитати про фільм

	Ми відновили музичне ревю «Алло, на хвилі 477» – це позивні харківського радіо, коли театральний режисер Лесь Курбас, після своїх відвідин Європи, де побачив кабаре, захотів проекспериментувати і таке ж, вперше, втілити в Україні. Ми відновили все – декорації з фотографій, костюми з ескізів, тексти Майка Йогансена і Василя Чечвянського і музику Юлія Мейтуса. Знайшли навіть враження глядачів, які ділилися ними в газетах. І от під час цієї сцени у фільмі відбувається вербовка НКВеСником нашого героя – це його соціальний ліфт за пропозицією такого собі Мефістофеля: продаючи свою душу, герой отримує обіцяну славу і популярність, статус і гроші.
	— Тарас Томенко

	Тоді ще був Янукович. Ми працювали «у стіл», писали сценарій без жодної надії це зробити. Жоден із продюсерів не хотів братися за цю тему, це було немодно. Ніхто не цікавився Тичиною, Сосюрою — це була наша реальність. Ми вирішили її змінити. Для цього знадобилося десять років..
	— Тарас Томенко

	Загалом, мені дуже подобається, що суспільство обговорює тему будинку "Слово". Не лише кіно, а й історичні події, їхні твори. Мені подобається ця пристрасність і любов до цієї теми.
	— Любов Якимчук

	Я просто закликаю українців, щоб вони прийшли і подивилися, тому що це не просто похід у кінотеатр, це місія певна, шана нашим розстріляним поетам і письменникам. І це потрібно зробити, тому що силу, яку вони нам дали, ми маємо зараз використати на боротьбу з російською агресією. Для мене важливо, щоб цей фільм побачили люди зараз, тому що українці зараз шукають допомоги в історичних постатях, в силі слова українських письменників, і це надзвичайно потужна підтримка наших розстріляних геніїв.
	— Тарас Томенко

	Коли ми з режисером Тарасом Томенком почали працювати над сценарієм, ми розуміли, що історія будинку «Слово» це не лише про минуле, а й про майбутнє. Це був 2013 рік. Під час Революцій Гідності ми зранку працювали над сценарієм, а потім йшли на Майдан боротися за наші права. Ми робили цей фільм під час війни та поміж волонтерськими поїздками. Ми писали його та ростили кожен по сину, розуміючи, що це фільм і для наших дітей.
	— Любов Якимчук

	По-перше, епоха Розстріляного відродження — це больова точка нашої історії. Це для тих, хто вже в контексті. Для тих, хто не в контексті — це цікаве сюжетне кіно, яке можна подивитися і потім для себе відкрити цю епоху. Прийти додому і почитати про неї. По-друге, підтримка українського кінематографа зараз максимально важлива. Наш кінематограф, як би йому важко не було, він все одно розвивається. І для того, щоб ця війна мала можливість закінчитися нашою перемогою, це теж є однією зі складових. Дуже важливою складовою. Чим швидше ми себе усвідомимо самобутньою нацією, яка має власну історію, власних митців, живих і тих, які були знищені, що ми маємо власну унікальну культуру. Це наш етап усвідомлення і прийняття себе, нації. Тому варто дивитися цей фільм.
	— Дмитро Олійник

	Мені хотілося, щоб у фільмі «Будинок «Слово» його мешканці ніби самі розповідали про себе, сусідів, стосунки. Тому велику увагу при укладенні сценарію я з Любов’ю Якимчук, до речі, письменницею, родом із Луганська, звернув на спогади письменницьких родин. Це були генії, не побоюся цього слова. І, коли вони всі були під одним дахом, це був неймовірний електричний заряд, неймовірний синтез енергії, фантазії, дискусій, суперечок і творчості. Двадцяті роки були часом розквіту культури, поезії, театру тощо. Безумовно, радянська влада всіма силами намагалася направити потужну енергію на оспівування комуністичних ідеалів. Згодом розгорнувся двобій між совєтськими спецслужбами та письменниками із руйнуванням особистості, маніпулюванням, психологічним та фізичним тиском. Усі ці механізми зараз використовуються в гібридній війні Росії проти України, але більш досконало – у зв’язку з розвитком інтернету, соціальних мереж і телебачення. Але основи цього тиску, я гадаю, були закладені в будинку «Слово» в Харкові .
	— Тарас Томенко

	Це найважча наша артилерія, котра не залишить ворогу шансів. Захопливий сценарій, котрий вивірений документальним фільмом, неймовірний акторський склад, вишукана операторська робота, божевільна атмосфера 20-30-х років часу розквіту авангардного мистецтва – все віддзеркалює нам той час, щоб ми могли побачити нас теперішніх – в кривавій м’ясорубці російської орди. Для мене важливо, що мій фільм виходить саме зараз у доленосний для України час. Без перебільшень, такого кіно не було в українському кінематографі. Пам’ятаймо ціну українського Слова.
	— Тарас Томенко

Чому ніхто до нас не зробив фільму про Розстріляне відродження?

	Бо художнє ігрове кіно, що базується на історичних подіях, має створюватися на основі роботи істориків літератури та літературознавців. Історики літератури почали по-справжньому працювати з темою Розстріляного відродження чи «наших 20-х» лише після здобуття Україною незалежності. Навіть після реабілітації жертв сталінських репресій займалися цією темою в Україні лише поодинокі сміливці від літературознавства, як Микола Сулима, або закордонні професори, як Олег Ільницький. В Україні відчуття небезпеки було ще присутнє.
	— Любов Якимчук

	За тридцять з гаком років незалежності ми вже маємо наукові публікації про авторів та літературні явища, перевидані твори й спогади, але не маємо біографій цих письменників. Ніхто не написав біографії Миколи Хвильового. Але подякуємо, що видали хоча б розсекречену справу-формуляр. Проте читати справи на інших мешканців «Слова», не завжди друковані на машинці, а й писані від руки, ми ходили в архіви.
	— Любов Якимчук

	Не опубліковано біографій Йогансена, Тичини, Семенка. І про Раїсу Троянкер ніхто не написав книжки. Ба, навіть її віршів не перевидали у жодній із видавничих серій, присвячених Розстріляному відродженню. А такі серії має у видавництво «Смолоскип», «Темпора» та віднедавна «Vivat» Точно було одне скромне видання віршів Троянкер багат років тому, дуже малим тиражем. Але до широкого читача воно так і не дійшло.
	— Любов Якимчук

	Тож, щоб працювати з цією темою, двом авторам, Тарасові Томенку та мені, окрім читання десятків виданих книжок, двом сценаристам було потрібно набратися терпіння та вивчати тисячі сторінок кримінальних та агентурних справ, невиданих спогадів і документів. Розшукувати фотоархіви в пильних кімнатах харківського театру, та на одеських горищах. А також креслити умовну схему кожного поверху будинку «Слова», щоб розуміти хто з ким і де міг зустрічатися, кого чути через стіни тощо.
	— Любов Якимчук

Чому у фільмі, що базується на реальних подіях, є вигадані персонажі?

	Хочу підкреслити, що це художнє кіно, ігрове кіно, а не документальне кіно з постановочними сценами. Це не байопік, де мають строго дотримуватися лінії персонажа. Це драма на основі реальних подій. У художньому кіно, базованому на реальних подіях, з’являються вигадані герої. А у нас ще є вигадані твори. І це не лише вірші Акімова, а й рядки з роману Миколи Хвильового, який він спалив.
	— Любов Якимчук

	Я вже чула, що статтю про письменника Володимира Акімова шукали в Вікіпедії. Що ж, значить нам вдалося створити його реалістично, створити його як художньо правдивого персонажа. Але звісно, він не є історичною персоною. Проте Акімов уособлює всіх тих письменників, що доносили на своїх колег. А такі були, хоч ми не завжди за псевдонімами можемо їх ідентифікувати. А деякі це робили відкрито у своїх статтях у пресі.
	— Любов Якимчук

	Водночас всі письменники створені на основі реальних характерів, максимально наближені до життя. Там звучать їхні справжні вірші, а також уривки з прози, деякі фрази, які фігурують у спогадах про них. У фільмі відтворили пісню на слова Йогансена «Харків, Харків, де твоє обличчя» з вистави «Алло, на хвилі 477», над якою працювала композиторка фільму Алла Загайкевич разом з музикантами і співаками.
	— Любов Якимчук

	Ми прагнули передати історичну атмосферу, злам епох. Ми хотіли показати живих письменників, які любили, сварилися, писали тексти, не були ідеальними, та які загинули під час сталінських репресій. Також ми прагнули знайти спосіб подолати ворога та дати відчуття, що справедливість можлива. Ми хотіли, щоб глядачі цього фільму відкрили книжки та почали читати цих авторів. Вони вже відкривають.
	— Любов Якимчук

Чи приїздила іноземна делегація до будинку «Слово»?

	Уже лунають думки деяких літературознавців та дописувачів, що іноземні письменники будинок «Слово» не відвідували. Але ні, цей сюжетний хід не вигаданий. Я не полінувалася підняти свої виписки з архіву Інституту Літератури. Мати Михайля Семенка Марія Проскурівна у своїх мемуарах залишила цікавий спогад про 8 листопада 1930 року про будинок «Слово». У ньому вона описує події в квартирі 39, де мешкав її син Михайль Семенко, акторка Наталя Ужвій та їхній син Михасик. [...] Судячи з усього ідеться про приїзд закордонних письменників на Всесвітню конференцію революційної літератури, яка відкрилася 6 листопада 1930 року у Харкові. На ній були присутні письменники з двадцяти двох країн, і це вони відвідували будинок «Слово», зокрема, квартиру Семенка та Ужвій.
	— Любов Якимчук