Семенко Михайль Васильович

Семенко Михайль Васильович

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Миха́йль Семенко́ (Миха́йло Васи́льович Семе́нко; *31 грудня 1892, с. Кибинці Миргородського повіту на Полтавщині — †23 жовтня 1937, Київ) — поет, основоположник і теоретик українського футуризму.

Цитати

Я не умру від смерти — я умру від життя. Умиратиму — життя буде мерти, не маятиме стяг. — (Патаґонія // C. 53)

Я хтів би знать — що є життя? Хто засвітив на небі зорі? В натхненному бурхливоморі Сумує людське почуття. Життя не є цвітучий гай. Життя є вулиця шумлива. Автомобіль або трамвай Тебе роздавить — будь щасливий. І ходимо як комашня, Не бачим зор у синім небі. Нас гнітить, душить метушня! Не треба! — «Я хтів би знать — що є життя?..» 24. XI. 1913. Петербург

З маніфесту «Я палю свій “Кобзар”» (лютий 1914-го)

Я не хочу з тобою говорити. Ти підносиш мені засмальцьованого «Кобзаря» й кажеш: ось моє мистецтво. Чоловіче, мені за тебе соромно... Ти підносиш мені заялозені мистецькі «ідеї», й мене канудить.

Чоловіче. Мистецтво є щось таке, що тобі й не снилось. Я хочу тобі сказати, що де є культ, там немає мистецтва. А передовсім воно не боїться нападів. Навпаки. В нападах воно гартується. А ти вхопивсь за свого «Кобзаря», від якого тхне дьогтем і салом, і думаєш його захистить твоя пошана.

Чоловіче. Час титана перевертає в нікчемного ліліпута, і місце Шевченкові в записках наукових товариств. Поживши з вами, відстаєш на десятиріччя. Я не приймаю такого мистецтва. Як я можу шанувати тепер Шевченка, коли я бачу, що він є під моїми ногами?

Чоловіче. Я хочу тобі сказати, що в сі дні, коли я отсе пишу, гидко взяти в руки нашу часопись. Якби я отсе тобі не сказав, що думаю, то я б задушився в атмосфері вашого «щирого» українського мистецтва. Я бажаю йому смерти. Такі твої ювілейні свята. Отсе все, що лишилось від Шевченка. Але не можу й я уникнути сього святкування. Я палю свій «Кобзар».