Перейти до вмісту

Імперія

Матеріал з Вікіцитат
Вікіпедія
Вікіпедія
Дивіться у Вікіпедії:

Імпе́рія  (від лат. imperium — «наказ, верховна влада, управління однією особою, монархом, на певній окупованій території »[1]) — історична форма державно-політичного утворення.

Цитати[ред.]

  •  

Імперіями називають держави, які істотно розширилися в розмірах шляхом інкорпорації раніше самостійних держав або/і бездержавних територій. Розібратися в типології імперій важко, тому що кожна являла собою замкнений світ із власними формами життя. Чи не єдиним спільним знаменником для імперій була наявність імператора, який мав верховну владу в кожному регіоні строкатого конгломерату колишніх самостійних держав і бездержавних територій[2]. — Зі статті «Імперія і ми»

  Станіслав Кульчицький
  •  

Колоніальні імперії почали народжуватися в добу Великих географічних відкриттів. За кілька сотень років Іспанія, Португалія, Англія, Голландія, Франція, Бельгія, Росія і Німеччина перетворили на колонії або сфери впливу мало не весь світ[2]. — Зі статті «Імперія і ми»

  — Станіслав Кульчицький
  •  

На відміну від традиційних імперій, які складалися з більш-менш однакових за статусом провінцій, колоніальні імперії поділялися на метрополію і колонії. Власне, вираз «колоніальна імперія» є не досить точним. Точніше було б сказати так: держави з колоніями самі по собі імперіями не були, вони володіли колоніальними імперіями[2]. — Зі статті «Імперія і ми»

  — Станіслав Кульчицький
  •  

Насправді говорять про різні типи імперій. Найтиповішими архетипними варіянтами імперії, скажімо, на думку Александра Морисона, є британська і французька; німецька, бельгійська й данська також близькі до них, тоді як японська і китайська імітують европейські зразки. Іспанську й португальську імперії сприймають більше як ранньомодерні форми; австро-угорська, османська та російська імперії найчастіше випадають з-під уваги, оскільки вони були «земельними, династичними аґломераціями, а у випадку двох останніх — лише незначною мірою “европейськими”», як зазначає дослідник[3]. — Зі статті «Деколонізація і провінціялізація Европи: чи варто виходити поза «топографічну деколонізацію»?»//Часопис «Критика» №3–4, 2024 (c. 32–35)

  Тамара Гундорова
  •  

Римська імперія являла собою окрему фазу існування цивілізації, яку в її часи називали середземноморською, а тепер називають євроатлантичною. Давньоримська спадщина відіграла вагому роль в історії євроатлантичної цивілізації, хоч імперія зникла півтори тисячі років тому[2]. — Зі статті «Імперія і ми»

  — Станіслав Кульчицький
  •  

Розвиток США від початку не мав імперського характеру й проходив на демократичних засадах, незважаючи на трагічну долю аборигенного населення й наявність до середини ХIХ ст. рабства в південних штатах. Інший тип розвитку демонструвала Російська імперія. Освоєння колоністами (в тому числі вихідцями з України) Сибіру і Далекого Сходу привело лише до величезного територіального розширення імперії[2]. — Зі статті «Імперія і ми»

  — Станіслав Кульчицький
  •  

Росія являла собою імперію задовго до проголошення Петра I імператором. Британська імперія не мала імператора, а її главою був англійський король (королева). Японія не є імперією, хоч має імператора[2]. — Про вийнятки щодо наявності імператора//Зі статті «Імперія і ми»

  — Станіслав Кульчицький
  •  

Самі імперії поділяються на два типи — традиційні і колоніальні. Класичними зразками традиційних імперій були Римська і Китайська[2]. — Зі статті «Імперія і ми»

  — Станіслав Кульчицький
  •  

У 1939-1941 роках комуністичні плани Кремля поєдналися з імперськими. Приклад анексії Західної України та інших західних окраїн ще раз показав, що СРСР із первісної комуністичної федерації перетворився на комуністичну імперію.[4]

  Ярослав Грицак
  •  

У далекому минулому імперії розпадалися під ударами інших завойовників. Останні імперії традиційного типу розпалися під час і після Великої війни 1914—1918 рр. Проте ця війна тільки підсилила внутрішні чинники нестабільності держав імперського типу, які нагромаджувалися у попередні десятиліття. Мова йде передусім про зникнення імперію в ході перетворення абсолютних монархій на конституційні, а також, що більш істотно, про формування націй. В імперських рамках націям тісно[2]. — Зі статті «Імперія і ми»

  — Станіслав Кульчицький

Див. також[ред.]

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]