Маргарет Етвуд: відмінності між версіями
м вікіфікація |
м категорія |
||
Рядок 33: | Рядок 33: | ||
[[Категорія:Канадські письменники]] |
[[Категорія:Канадські письменники]] |
||
[[Категорія:Жінки]] |
[[Категорія:Жінки]] |
||
[[Категорія:Феміністки]] |
Версія за 07:50, 16 березня 2021
Маргарет Етвуд | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Маргарет Етвуд (англ. Margaret Eleanor Atwood) — канадська письменниця, поетеса, літературна критикиня і активістка захисту навколишнього середовища.
Цитати
З виступу на нью-йоркському саміті Women in the World (2018)
Якби ми сьогодні жили у світі «Оповіді служниці», я була б у в’язниці. [...] У сценарії нічого не змінилося, але змінився контекст. Тому глядачі дивилися серіал вже іншими очима. Чи могла я передбачити це 1985 року? Ні. Тоді я не думала, що ми рухатимемося назустріч тому, що відбувалося в книзі. Однак в Америці завжди були люди, які так чи інакше хотіли б повернути 17 сторіччя з його пуританськими звичаями[1]. |
Я не думаю, що фемінізм і права людини знаходяться по різні боки барикад. Звісно, фемінізм – це не про щось одне. В деяких колах права людини розглядають як маскування для розширення можливостей чоловіків. Однак, якщо подивитися на Загальну декларацію прав людини, можна побачити, що вона доволі прихильна до жінок[1]. |
Я не додавала до «Оповіді служниці» нічого, що не відбувалося раніше. Подібне вже запроваджували в деяких країнах, зокрема в Румунії під час режиму Чаушеску. Він наказував жінкам мати чотирьох дітей і щомісяця робити тест на вагітність. Якщо жінка не була вагітна, вона мала пояснити, чому так сталося. Не всі жінки були до цього готові та залишали дітей в сиротинцях. Змушувати жінок заводити дітей і не забезпечувати їх потрібними для цього грошима – це жорстоко і не по-людськи[1]. |
Інколи книги тікають з-під обгортки і починають жити своїм життям. Таке сталося і з «Оповіддю служниці». Її реінтерпретували не лише автори серіалу, а й читачі. По всьому світу проходять акції, коли жінки вдягаються наче служниці та покірно всідаються перед законодавцями. Зокрема цей рух поширився в Польщі, Англії, Хорватії чи Ірландії, де уряди країн намагаються обмежити жінок у правах. Вони приходять на слухання і просто мовчки сидять, але всі розумітимуть, що це значить. Вони не порушують порядок, їх ніхто не може прогнати. Це блискуча ідея[1]. |
«Майбутнього» не існує. Є низка можливих сценаріїв, і те, що на нас очікує, частково залежить від того, що ми робимо сьогодні. Майбутнє часто розглядають у двох напрямках. Перший – це неминучий прогрес, що триватиме допоки світ не перетвориться на ідеальне місце. Такий сценарій ніколи не стане реальністю. Його використовують лише як виправдання для того, щоб нічого не робити. Другий напрямок передбачає, що все закільцьовано і справжнього прогресу немає. Це теж неправда. Існує безліч різних можливостей. А написання утопій і дистопій – це спосіб запитати себе, у якому світі ти хочеш жити[1]. |
Інше
Розлучення як ампутація: ти залишаєшся в живих, але тебе стало менше[2]. |
Примітки
Джерела
- Маргарет Етвуд на сайті aphorism.org.ua