Міф (фільм, 2018)

«Міф» — український документальний фільм 2018 року, який зняли режисери Леонід Кантер та Іван Ясній, розповідає про життя українця Василя Сліпака, Героя України, кавалера орденів «За мужність» І ст. та «Золота Зірка», всесвітньо відомого оперного співака, соліста Паризької національної опери, який покинув велику сцену, аби стати воїном і віддав життя, захищаючи Україну під час Російсько-української війни на Сході України.

Цитати із фільму

Коли він був малим, то пізно почав говорити, а коли почав, то зразу заспівав.

Коли він був малим, то пізно почав говорити, а коли почав, то зразу заспівав. Він співав вдома, співав на вулиці, на оперних сценах, на майданах, під кулями в окопах. Він подарував людям все, що мав – своє життя, свою любов і свою пісню.

Сказав, що треба було обрати собі позивний. Він вирішив назватися «Міф». На честь своєї улюбленої ролі – Мефістофеля.

	Ми не знали, він не говорив, що йде воювати. Коли він їздив на фронт, то казав, що збирає допомогу, що він думає над якимись музичними проектами. А на питання «чи ти воював?» він ніколи не відповідав ствердно. І про всі його бойові подвиги ми дізналися, як і всі, з телебачення, вже після…
	— Орест Сліпак, рідний брат Василя Сліпака.

	Після того їхнього майдану Василь геть змінився, став дивним. Ми були дуже закохані одне в одного. Але він перестав бути моїм «Васєю». Зробив дивну зачіску, ходив із тим українським «двоколором», мітинги в центрі Парижа на вихідних проводив. А потім зібрався — і на війну полетів. Я казала йому: «Васю, у тебе такий голос. Куди ти їдеш? Кожен має займатися своєю професією». Не послухав.
	— росіянка Єлизавета, колишня дівчина Василя Сліпака.

	Це «червона зона». Нам не можна було там стояти на видноті й відкачувати воїна. Але це ж «Міф». Робили йому серцево-легеневу реанімацію, дивилися, чи реагують зіниці. Почули, що «Міф» щось говорив. Не одразу розібрали слова. «Розплинуся в тобі й вічно житиму», — проказував слова з Молитви націоналіста. Тоді вже очі не реагували.
	— боєць із позивним «Сім'янин».

Я тоді писав твір для неіснуючого голосу, контратенору…

	Ця жертва була даремною, марною, навіщо він поїхав туди на вірну погибель, його справа була співати, прославляти Україну на світовій оперній сцені.
	— Олександр Козаренко, український композитор, піаніст, музикознавець.

	Ні, жодна добровільна і щира жертва не може бути даремною.
	— Борис Ґудзяк, єпископ Української греко-католицької церкви.

	Нє, співав він краще (як воював).
	— побратим Василя Сліпака.

Я не знала, що він оперний співак. Я натрапила на статтю — Василь Сліпак на війні. І там фотографія. Він тут. Він з нами…

	Його привезли до нас з Франції, командир привіз. Ми не знали, я взагалі не знала, хто він! Знала, мабуть, тільки Лєра, ми про це не були повідомлені, ми просто познайомилися: «Міф», «Перлинка» — по позивних. Потім, пізніше пані Наталя, мама Лєри, викидає статтю про те, що Василь Сліпак, оперний співак з Франції, знову на фронті. Він не хотів, щоб знали про це, не хотів, щоб його слава якось впливала на наші стосунки в підрозділі! Був як всі, робив все як всі, нарівні з усіма. Поселився в кінці бліндажу на короткому ліжечку, мені знається, він і не поміщався толком там…
	— Галина Клемпоуз, бойова посестра Василя Сліпака.

Тут спав наш побратим Василь.

	Чому він? Хто дозволив йому йти під кулі? Чому не зупинили? Це ж не його справа!
	— Гиря, побратим Василя Сліпака.

Вона ніби вечеряла разом із нами. І навіть вночі Skype не вимикався: вони слухали дихання одне одного.

	Він усе зробив правильно… Просто його дуже не вистачає.
	— Євген Гальперін, композитор, автор музики до фільму, найкращий друг Василя Сліпака.

Для Франції я ніколи не стану французом. На жаль, а може, на щастя для них.

Кричали там: «О, як же оперний співак приїжджає на фронт!». Така якась героїзація. Люди люблять героїзувати будь-що.

Поки буде тривати війна на Сході, мистецтво зачекає. Як то оперний співак пішов воювати? А хто сказав, що Донбас не гламурний? Наші люди люблять героїзувати. Я не бачу нічого страшного в тому, що змінив комфортне ліжко на бліндаж.

	Розплинуся в тобі я і вічно житиму.
	— Василь Сліпак.

Цитати про фільм

Автори

	В основному, ми знайомимося з його близькими людьми: чи це активна громада, музиканти, які разом з ним працювали, оперні співаки, чи просто дуже близькі друзі, родичі, однокласники, вчителі. <…> В Парижі ми зустрічалися з композиторами, музикантами, активістами. Відчувається, що його оточення — це дуже гарні люди, от просто світлі, неймовірні, відкриті. — Описує процес створення фільму. З інтерв'ю для «Інформаційного ранку» на «5 каналі» (21 грудня 2016).
	— Леонід Кантер, режисер фільму.

	Справжнім союзником у моєму прагненні зробити фільм про Василя став його старший брат Орест. Він живе у Києві. І був дуже близькою людиною для Василя. Він його колись відвів у «Дударик», де той почав співати, він його відправив у Францію. Від нього Василь їхав на фронт. Вони були близькими людьми. Орест сказав фразу, яка стала для мене ключовою: «Я з вами спілкуюся годину, і мені не хочеться йти. Зазвичай я швидко прощаюся з людьми, з якими говорю про Василя». — З інтерв'ю для «Цензор.НЕТ» (13 лютого 2017).
	— Леонід Кантер, режисер фільму.

	Коли ми передивилися відео, яке нам надіслали люди, зрозуміли: тепер варто їхати у Францію і говорити з тими, хто добре знав Василя там. Французький культурний центр, Міністерство культури України, Держкіно дали нам листи з проханням сприяти нашим зйомкам. Вони нас неодноразово виручали. Не раз ми заходили в якийся глухий кут, діставали листи, і один з них виявлявся ключем. І за відкритими за його допомогою дверима знаходилися все нові й нові персонажі нашого фільму. — З інтерв'ю для «Цензор.НЕТ» (13 лютого 2017).
	— Леонід Кантер, режисер фільму.

	Цей фільм ми робимо з думкою – чи буде він актуальним через тридцять років. Все, що ми показуємо, повинно бути зрозумілим і тоді, коли вже все мине. — З інтерв'ю для «Цензор.НЕТ» (13 лютого 2017).
	— Леонід Кантер, режисер фільму.

	Це наш дарунок йому від серця. Те, яким вийшов фільм, великою мірою визначив сам Сліпак. Тому що його щирість, доброта, глибина, багатогранність були нашими орієнтирами у створенні цього фільму, Ми намагалися йти за ним, зрозуміти його, щоб створити фільм, який би відповідав його особистості. — Під час допрем'єрного показу фільму у Львові на фестивалі «WLive.Тихі дні любові і музика миру» (29 червня 2017).
	— Леонід Кантер, режисер фільму.

Випуск журналу «Культура і життя» зі статтею про фільм (С. 5).

	Цей фільм унікальний за добіркою матеріалу. В ході роботи дещо змінювалося, наприклад, ми спершу відмовилися від похорону. Тому що не хотіли, щоб це була трагедія, бо історія сама собою трагічна. А зрештою, вийшло, що похорон — щось більше, ніж трагедія, подія перейшла в щось містичне, і тоді ми вирішили, що ці моменти мусять залишитися. — Зі статті «У головній ролі – Міф» в журналі «Культура і життя» (14 липня 2017).
	— Леонід Кантер, режисер фільму.

	Сьогодні ви побачите фільм в такому вигляді нарешті як ми мріяли його зробити, а не таким, який вдалось зробити в силу якихось там обставин, відсутності чогось: часу, грошей і людей. Похвалитись можу тим, що цей фільм є перша українська документальна стрічка, яку взяли в прокат великі мережі кінотеатрів України. Це буде перший широкий прокат документального фільму. Тут є дуже багато цікавих елементів, сильних елементів як музика, ви побачите, що це специфічний монтаж, а також анімація Юрія Журавля. — Перед сеансом прем'єрного показу фільму у Житомирі (4 лютого 2018).
	— Леонід Кантер, режисер фільму.

	Він важливий для всіх людей, тому що кожен, хто перегляне цей фільм, у них всередині прокидається Василь Сліпак, велика добра дитина, він завжди прагнув до справедливості в цьому житті і власне за це і загинув. — Під час показу фільму у Києві (2018).
	— Леонід Кантер, режисер фільму.

Якби ми придумували «Міфа», вийшла б дуже пафосна історія. Коли дізнаєшся про життя Василя, важко повірити, що таке може бути насправді. І не переказати світові історію людини, яка прожила таке коротке, але неймовірно яскраве життя, було б злочином. Кого ми втратили — це й покажемо. — З інтерв'ю для «Львівської пошти» (13 січня 2018).

	Дуже радий представляти цей фільм у Львові. Під час створення цього фільму ми три-чотири рази приїжджали сюди, щоби знімати. Тому Львів — це велика частина цього фільму. Те, що Василь зі Львова — це для нас велике значення. В нас частина фільму — Париж і частина — це Львів, і ще третя частина — події, які відбуваються на фронті. Над фільмом «Міф» працювали 17 місяців. Це була досить складна робота, але зараз, коли пройшли ці 17 місяців, почалися покази цього фільму. — Під час прем'єри фільму у Львові (3 лютого 2018).
	— Леонід Кантер, режисер фільму.

	Багатьом режисерам пощастило працювати зі знаменитостями, а нам – зі Сліпаком. Щодень нас надихав, засмучував, дивував. Завдяки принесеному братом Василя Орестом відео, ми вперше почули контратенор, про який стільки мовилося. Чесно кажучи, мороз по шкірі і досі, а сто разів прослуховували. Стало зрозуміло, чому Василь став знаменитим. — З інтерв'ю під час показу фільму у Києві (8 лютого 2018).
	— Леонід Кантер, режисер фільму.

	Це документальна стрічка, і нам не треба було працювати з актором, якимось чином його дресирувати, щоб він правильно виконав свою роль. Натомість нам важливо було отримати довіру людей, аби вони щиро ділилися своїми емоціями, своєю любов'ю з Василем Сліпаком.
	— Леонід Кантер, режисер фільму.

	У фільмі ви побачите багато людей, які часом мають протилежні точки зору, часом конфліктні, і деякі точки зору вас, можливо, роздратують. Але я хочу, щоб ви зауважили: абсолютно всі, без винятків, герої цього фільму дуже сильно любили Василя Сліпака. І це неоднозначне ставлення — через те, що він був дуже неоднозначною особою.
	— Леонід Кантер, режисер фільму.

	Цього разу здавалось, що надірвемо собі животи, бо задумане було тяжко втілити. Кілька разів ледь не опускали руки, проте надходила підмога у вигляді п'ятисот доброчинців і кількох тисяч людей, які допомагали фінансово і поширювали інформацію: надсилали гроші, фрагменти відео, добрі слова. От тоді ми відчули велику відповідальність, яка допомогла завершити цю стрічку. — З інтерв'ю під час показу фільму у Києві (8 лютого 2018).
	— Леонід Кантер, режисер фільму.

	За цю годину, що триває фільм, глядачі встигають полюбити цього героя. І в майбутньому, вони, чехи, німці чи канадійці, вже не сприйматимуть Україну, лише як країну вареників, чи Чорнобиля. Вони сприйматимуть Україну через призму Василя Сліпака, любитимуть її, і в разі чого, підтримуватимуть.
	— Леонід Кантер, режисер фільму.

	Не дивлячись на те, що історія завершується смертю, це не трагічний фільм — у ньому знайдеться місце і гумору. Там є і екшн, і бойові дії, і кохання, і навіть анімація гарно вписалась у цю стрічку. Василь був дуже веселою людиною, тому і глядачів ми закликаємо не стримувати своїх емоцій при перегляді фільму, сміливо сміятися вголос — бо у стрічці будуть веселі моменти — і плакати, якщо захочеться. — Під час показу фільму у Вінниці (31 січня 2018).
	— Ярослав Попов, режисер монтажу фільму

	Життя Василя продовжується завдяки фільмові. Щоразу для глядачів він буде живим, буде промовляти до них, співати, буде продовжувати свою боротьбу за Україну. Василь тут непереможний гігант, якого вже не можна вбити і сотні тисяч людей по всій Україні і не лише дізнаються про нього. Тож хай цей фільм надихає всіх нас робити свою справу заради кращого майбутнього нашої країни! — Під час показу фільму у Вінниці (31 січня 2018).
	— Ярослав Попов, режисер монтажу фільму.

	Анімація підкреслює те, що Василь був як велика дитина. Я не знаю, чи він усвідомлював те, що з ним відбувається, до чого може це призвести, але він якось це просто сприймав по-дитячому, просто робив те, що йому хочеться. І його життя вийшло таким гармонійним. — Під час показу фільму у Чернігові (28 січня 2018).
	— Ярослав Попов, режисер монтажу фільму

Це фільм про його життя, яке він віддав Україні, можливо ще до того як загинув. Адже все, що було для Василя важливим: музика, його співацька кар'єра, його кохана дівчина, все це стало нічим у порівнянні з Україною, зі змогою боротись за неї. Саме тому він поїхав на фронт. Він став нашим героєм! — Під час показу фільму у Вінниці (31 січня 2018).

	Ми хотіли завершити фільм до річниці загибелі Василя, але стало надходити все більше матеріалів про нього від людей з усього світу. А ще у нас було велике бажання викласти його історію так, щоб вона була зрозуміла кожному, адже ми маємо мету показати цей фільм за кордоном. — Під час показу фільму у Вінниці (31 січня 2018).
	— Іван Ясній, режисер фільму

	Василь став мені другом, в процесі роботи над фільмом. Він був настільки відкритою людиною, що переглядаючи матеріал ми всі ніби подружилися з ним. Ми стільки часу, думок і сердечних сил віддали його історії, що він став нам всім як рідний. — Під час показу фільму у Вінниці (31 січня 2018).
	— Іван Ясній, режисер фільму

	Частина творчої групи побувала із фільмом у Каліфорнії, проїхала все узбережжя Тихого океану. «Міф» побачили в Чикаґо, Детройті, Нью-Йорку, Нью-Джерсі, в інших містах США. Потім – Канада, Італія, Франція, Нова Зеландія… Ми вибрали саме такий спосіб промоції нашого фільму – із країв далеких – до України, до витоків, де починалося і перервалося, як пісня на високій ноті, життя Василя Сліпака. — З інтерв'ю для «Укрінформу» (23 січня 2018).
	— Іван Ясній, режисер фільму

	Знаєте, коли зі всього світу почали надсилати матеріали, фрагменти відео, повідомлення, фото, ми змушені були часто навіть змінювати монтаж стрічки, бо надходили нові свідчення, які по-новому лягали у майбутню канву фільму. Мусили переробляти вже зроблене, а це все – час, нерви, діалоги, іноді навіть досить гарячі у нашій творчій групі. І ось тоді я поступово почав відчувати цю людину, його велику душу, відкрите серце. — З інтерв'ю для «Укрінформу» (23 січня 2018).
	— Іван Ясній, режисер фільму

	Василь мав якийсь особливий дар притягувати до себе інших, своєю відкритістю, правдивістю, абсолютним дотриманням слова, обов'язковістю перед іншими. І це мене так схвилювало, що я навіть починав відчувати, що ось він – мій давній товариш, саме так – товариш… — З інтерв'ю для «Укрінформу» (23 січня 2018).
	— Іван Ясній, режисер фільму

	Були дуже тяжкі моменти під час монтажу, можна було піти легшим шляхом, але ніби мав якийсь обов'язок перед Василем, що ні, так не можна, треба зробити на всі сто, максимально втілити те, що задумувалось. Це, на мій погляд, відчувається у самій стрічці – ось така максимальна вичерпність окремих епізодів, сцен, відеоряду, звукового оформлення. — З інтерв'ю для «Укрінформу» (23 січня 2018).
	— Іван Ясній, режисер фільму

	Ми, якщо можна так сказати, поєднали у фільмі два жанри: власне, документальне кіно, фрагменти концертних виступів Василя Сліпака та анімацію. Я ризикнув, пішов на такий крок, бо його підказувала сама логіка сюжету кінострічки. Вірніше, дві сюжетні лінії, які між собою переплітаються, органічно доповнюючи одна одну, – лінії, які подібні настільки, що забуваєш, де вигадка, а де реальність. — З інтерв'ю для «Укрінформу» (23 січня 2018).
	— Іван Ясній, режисер фільму

	Передусім, фільм – це історія про любов. Бо сам Василь — красень, легінь, згусток потужної, сильної любові до всього. Він, якщо любив, то безмежно, якщо кохав дівчину, то це був неймовірний порив усього серця, всієї душі, віддавав цим почуттям усього себе. І так само це стосується України, через любов до якої він і поїхав на фронт, кажучи, що поки війна не закінчиться, він буде там, і аж тоді повернеться співати. Адже Василева фраза «Як чоловік, можу бути на війні, а як артист — можу робити максимальну промоцію України у Франції» — кредо останніх років його життя. І от, ми спочатку вимальовували лінію фільму, щоб розкрити тему — чи він усе це робив свідомо, йдучи на таку жертву. Але в процесі набору матеріалу, переважила інша тема — стосунки дівчини і хлопця. Взаємовідносини, які припинилися через те, що хлопець заради певного ідеалу, розриває ці стосунки, кидає свою роботу, спів, славу і йде на війну, захищаючи Україну. І то є найголовніше, за що загинув Василь Сліпак… — З інтерв'ю для «Укрінформу» (23 січня 2018).
	— Іван Ясній, режисер фільму

Коли гинуть на війні Богом обдаровані творчі особистості в розквіті сил, які могли би своїми талантами ще довго послужити людству, це сильно зачіпає кожного. У певному сенсі наш фільм має на меті пробудити людей, щоби вони пам'ятали, якою дорогою ціною відстоюється свобода України. Це не значить, що кожен має зараз йти воювати, але наша перемога має починатися з кожного громадянина. Бо якщо ми почнемо змінювати країну зсередини, наша перемога у цій війні настане швидше. В такий спосіб ми ще й підтримуватимемо українських бійців на передовій, бо коли вони приїжджають у мирне життя і бачать, що країна погрузла в корупції і зловживанні владою, то це їм не приносить особливої радості… (2018 рік)

Фільм хотіли створити якомога швидше, стрічку планували приурочити до річниці смерті Василя. Але оскільки матеріали до творців фільму надходили із усіх куточків планети, то із випуском фільму довелося позволікати із об'єктивних причин. Крім того, фільм хотіли зробити зрозумілим не лише для українського споживача, а й для глядачів з-за кордону. Такі фільми — це наша зброя та наш внесок у те, що країна починає змінюватися. Кожен у різний спосіб докладається до цього. Це тема героїки та військові події. Важливою ціллю є поширення нашого фільму на кінофестивалях. Плануємо подати його на понад 150 кінематографічних фестивалів. Бо саме через фести є велика можливість промовляти нашим фільмом до світового глядача та розказати про те, що коїться в Україні. Що це не просто заворушка, а серйозна війна, до якої і Василь не був байдужим. (2018 рік)

	По завершенні фільму майже у всіх були сльози на очах, і це надзвичайно розчулило! Такі глядацькі емоції — найдорожче, бо означає, що фільм для іноземних глядачів звучить так само, як і для нас, українців — земляків Василя Сліпака. Було дуже приємно отримати приз. І вважаю, це успіх не тільки нашої команди, а й нашої країни в цілому. Це як невеличка інформаційна перемога у війні, яка щоденно забирає найкращих наших людей, таких, як Василь Сліпак. — Інтерв'ю для «Укрінформу» після презентації фільму на фестивалі документального кіно «Figueira Film Art» в Португалії (5 вересня 2018).
	— Іван Ясній, режисер фільму.

	Нас усіх дуже зачепила новина про смерть Василя, бо він теж людина творчої професії і дуже багато робив для України в інший спосіб, не лише як солдат. <…> За допомогою цього фільму ми хочемо розповісти, хто і чому воює за нас на Сході, адже далеко не всі це розуміють, особливо за кордоном. Про це не раз говорив і сам Василь.
	— Діана Карпенко, координатор спільнокошт кампанії фільму «Міф», співпродюсер фільму.

	Я сподіваюся, що цей фільм стане найбільш очікуваним і найбільш оглянутим документальним фільмом, який було створено в Україні, тому що навіть уже зараз за тією кількістю прем'єр і кількістю кінотеатрів, які долучилися до прокату з 8-го лютого, це, мабуть, найпоширеніший документальний фільм, який матиме найширший прокат в Україні. (2018 рік)
	— Катерина Мізіна, виконавчий продюсер фільму.

	Цих хлопців, себто режисерів, неможливо не любити і не ненавидіти. Працювати з ними було важко. Дзвінки о другій ночі були постійними: «Журавлику, треба переробити». І це тоді, коли допрем'єрні покази вже стартували. Бувало, казали, що за два дні приїдуть у Рівне і тиждень сидітимуть над душею. А далі і сон снився, мовляв, підходить Василь Сліпак і каже: «Вибачай, я за дорученням Леоніда і Івана сидітиму поруч і слідкуватиму, щоб ти все правильно робив». — З інтерв'ю під час показу фільму у Києві (8 лютого 2018).
	— Юрій Журавель, карикатурист, музикант, автор анімації до фільму.

Орест Сліпак, рідний брат Василя Сліпака

Це сталося і фільм «Міф» зроблений, і він приїхав до Львова. Багато людей працювало над фільмом і вони зробили колосальну роботу. Вони за цих півтора року об'їздили дуже багато міст, обходили Париж, знайшли найближчих людей, які працювали з Василем. Я дуже щасливий, що фільм сьогодні у Львові, дуже сподіваюся, що кожен глядач знайде у цьому фільмі відповідь на запитання, які не знаходив до цього моменту. (2018 рік)

Ми досить багато проводили разом часу, ми ставили багато запитань, потім ми починали шукати конкретних людей, почали працювати, їздити, записувати інтерв'ю, збирати матеріали. У Львові, в Києві, в Парижі ми були разом, знімали, багато дискутували… Найбільша боязнь така була — чи вдасться знімальній групі відтворити Василя таким, який він був. Адже він був людиною дуже широких поглядів, володів дев'ятьма мовами, мав масу контактів — він був співак, і волонтер, і доброволець. І після перегляду я був задоволений.

Передусім, велика подяка режисерам фільму — Івану Яснію та Леоніду Кантеру, усій творчій групі. Щодо кінострічки, то скажу, що так, Василя відмовляли, просили, але ніхто його не міг зупинити. Він мусив бути там, на передовій. Ніколи прямо не відповідав, що він там робить, віджартовувався, що мовляв, з волонтерами співає… Казав, що його багато хто у світі знає і якщо він воюватиме, то і світ говоритиме про нього. І це так… Після загибелі Василя про це писали провідні газети світу — у США, Франції, Великобританії. Фактично, він був першим добровольцем, якого офіційно визнала держава і нагородила посмертно Зіркою Героя України. І після його загибелі була змінена низка законодавчих актів про статус добровольців. Хотілося, щоб цей фільм додав оптимізму, а не розчарування. Бо прийшов час, коли кожному треба приймати певні рішення, а не бездумно виконувати те, хто щось тобі каже. Тому закликаю усіх до зважених вчинків, щоб ми дбали про родину, близьких і країну, гідну для доброго життя. (2018 рік)

Знаєте, хлопцям вдалось. Я комфортно дивлюся цей фільм. Немає жодної сцени, з якою я б не був згоден, а ми зразу з Іваном та Леонідом домовилися, що я не буду коректури вносити.

	Я вже не перший раз дивлюся цю стрічку. І все одно є моменти, на яких доводиться закривати очі: надто боляче. Творча група взялася знімати фільм відразу після загибелі брата. Коли режисери звернулися до мене за допомогою — за інтерв'ю, за контактами — я спочатку навіть не міг зрозуміти, навіщо це все потрібно. Але пішов назустріч, звів їх з друзями і колегами Василя в Україні та Франції. Звичайно, переживав за те, що буде на виході, але в творчий процес не влазив: така була наша початкова домовленість з Іваном і Леонідом. Я жодного разу не пошкодував про те, що допомагав їм: кіно вийшло дуже правдивим. Василь в ньому саме такий, яким був у житті: справжній, щирий, сміливий… Його дуже любили люди і продовжують любити: на прем'єру в Тернопіль прийшло втричі більше людей, ніж міг вмістити зал. Сьогодні, 3 лютого, кіно показуватимуть в нашому рідному Львові. Я обов'язково прийду. — У Львові.
	Я уже не первый раз смотрю эту ленту. И все равно есть моменты, на которых приходится закрывать глаза: слишком больно. Творческая группа взялась снимать фильм сразу после гибели брата. Когда режиссеры обратились ко мне за помощью — за интервью, за контактами — я поначалу даже не мог понять, зачем это все нужно. Но пошел навстречу, свел их с друзьями и коллегами Василия в Украине и Франции. Конечно, переживал за то, что получится на выходе, но в творческий процесс не влезал: такова была наша изначальная договоренность с Иваном и Леонидом. Я ни разу не пожалел о том, что помогал им: кино получилось очень правдивым. Василий в нем именно такой, каким был в жизни: настоящий, искренний, смелый… Его очень любили люди и продолжают любить: на премьеру в Тернополь пришло втрое больше людей, чем мог вместить зал. Сегодня, 3 февраля, кино будут показывать в нашем родном Львове. Я обязательно приду.

Нам хотілося, щоб цей фільм подивилися ті люди, які стоять осторонь цих подій. Може, це їх змінить.

Я б дуже хотів, щоб цей фільм став мотивацією для звернення максимальної уваги до тих Героїв, які воювали і знаходяться зараз в тяжкому стані, які потребують допомоги та реабілітації.

Важко в одну годину вмістити людське життя, ще й такої багатогранної особистості, як мій брат. Він знав 9 мов. От поїхав на концерт до Німеччини і вже заговорив німецькою, і так всюди… Знаєте, такі фільми так швидко не роблять, однак хлопці впоралися за півтора роки.

{{Q|Цитата = Насправді лише з часом можна буде точно сказати, що відбувається на Сході. Для когось це війна, для когось — АТО. Василя би пригнічувало те, що вже буде два роки, як його не стало, а наші хлопці досі гинуть… Ми хотіли, аби його життєва історія привернула увагу до того, що там гинуть інші люди.

Я б дуже хотів, дякуючи цьому фільму, щоб ми пам'ятали про героїв, які віддали життя за нашу країну, а також тих, які воювали. І я би дуже хотів, щоб цей фільм став мотивацією для тих людей, які приймають рішення в цій країні, щоб на людей, які віддали найдорожче, звернули максимальну увагу. Тому що я знаю дуже багато друзів Василя, які воювали, і на жаль вони є в тяжкому стані: вони потребують допомоги, вони потребують реабілітації, вони потребують професійного працевлаштування. І тому я би дуже хотів, щоб цих людей ми пам'ятали і надавали їм фахову допомогу.

Російсько-українська війна продовжується. Мій брат загинув. Я би дуже хотів, щоб ми пам'ятали тих, хто воює. Фільм має стати мотивацією для людей, які приймають рішення в країні: на військових мають звернути увагу. Знаю багато друзів Василя, які потребують допомоги, лікування, працевлаштування. Їм мають надавати фахову підтримку. Тоді питання: «За що загинув мій брат» не висітиме в повітрі. — З інтерв'ю під час показу фільму у Києві (8 лютого 2018).

Дмитро Павличко, український поет, громадсько-політичний діяч

Цей фільм складається із уривків кінострічок, які уже є. Василя знімали від дитинства, а вже ясно, коли він опинився в Парижі, його знімали дуже багато. І ми сьогодні маємо кінофільм, який не можна написати на базі якоїсь письменницької натхненної душі. Це є автентичні шматочки життя. — Під час презентації ініціативи для встановлення пам'ятника та створення культурно-мистецького скверу імені Василя Сліпака (14 лютого 2018).

Цей чоловік співає у цьому фільмі, але, на жаль, він співає тільки першу строфу, навіть, не повністю, пісні «Ой у лузі червона калина…», а далі, я вважаю, що повинні були дати другу строфу. <…> Режисери, творці цього фільму, який називається «Міф», повинні були б насамперед подумати, чому цей чоловік пішов на смерть? Та тому, що з дитинства, змалечку, був він намагнічений, як національний дух просто. Він не націоналіст, я цього слова не буду вживати, але він так любив Україну, що він уже змалечку якось відчував, що це його життя і смерть. — Під час презентації ініціативи для встановлення пам'ятника та створення культурно-мистецького скверу імені Василя Сліпака (14 лютого 2018).

Я зрозумів, і все, що в цьому фільмі є, це все припадає мені до серця — все добре. Режисер тримається лінії характеру його. Хочу подякувати музикантам — всім трьом. Я хочу, щоб ви почули про все, тому що музика там така… Вони таку музику написали, яка сплітається. Це вже є велика печать, глибока, але, разом з тим, виринає мотив непокірної людини. Що так, ми в смутку, ми в печалі, але ми не здамося. — Під час презентації ініціативи для встановлення пам'ятника та створення культурно-мистецького скверу імені Василя Сліпака (14 лютого 2018).

Ілля Рєпін. Портрет Григорія Ге у ролі Мефістофеля.

Ви не забувайте, що ні в Росії, ні в Німеччині, ні в Італії, ні у Франції не було ніде в оперному театрі такого Мефістофеля, як Василь з України. Приїжджали всі — диригенти, всі режисери оперних вистав — дивитися на Василя, на Василевого Мефістофеля. А наші творці цього фільму «Міф» не показали навіть ні разу, якоїсь однохвилинної хоч би арії Мефістофеля. А зате у цьому фільмі я побачив чортика червоного з рогами і з вилами. Примітивний цей диявол із селянської нашої фантазії. <…> А Мефістофель у виконанні Сліпака — це є комедіант, сатирик, який виходить і сміється над багачами, над людьми, що вважають багатство, гарних жінок, золото — всю цю ніщоту вони вважають чимось надзвичайним. — Під час презентації ініціативи для встановлення пам'ятника та створення культурно-мистецького скверу імені Василя Сліпака (14 лютого 2018).

Цей кінофільм, що я бачив, буде жити в пам'яті, в гарячій пам'яті українського народу про свого сина. — Під час презентації ініціативи для встановлення пам'ятника та створення культурно-мистецького скверу імені Василя Сліпака (14 лютого 2018).

Відгуки

	Історій про дитинство, юність, злети і падіння Василя Сліпака назбиралось дуже багато, незважаючи на його несправедливо коротке життя. Ключова частина з них увійшла до документального фільму під назвою «МІФ». Ще «гарячим» привезли його на допрем'єрний показ, яким відкрили марафон заходів, присвячених роковинам смерті Василя Сліпака. Так, вражають кадри не тільки похорону, а й моменту смерті, яка була зафіксована одним із медичних офіцерів, що намагалися врятувати Василя Сліпака. Стрічку наповнює відео з Василем різних років, розповіді його друзів із Франції, коханих дівчат, побратимів, учителів, колег. Наскрізною лінією, паралельно з сюжетом, проходить казкова історія про хлопчика з унікальним голосом. У режисерів не було мети зробити пафосне й героїчне кіно. Тут вони показали різних людей з інакшими поглядами на життя. Після перегляду фільму, який неможливо дивитись без сліз, лишається відчуття, ніби ти особисто познайомився і поспілкувався з його героєм. У такий спосіб наприкінці фільму глядачі проживають справжній катарсис. Режисери Леонід Кантер та Іван Ясній показали героя таким, яким він був у житті: веселим, комунікабельним, професійним, надійним і відданим. (2017 рік)
	— Єлизавета Тарасова, журналістка видання «Культура і життя».

	Допрем'єрний показ документальної стрічки «Міф» відбувся у Львові — місті, яке пам'ятає його як Василька. З того, що ми побачили, видно, що «Міф» буде динамічним, інформаційно наповненим, емоційним і візуально красивим фільмом. У ньому стильно поєднуватимуться анімація, архівні відеоматеріали, спогади вчителів, друзів, колеґ та голос самого В. Сліпака. Барвистість столиці кохання і богеми, піщаність, випаленої сонцем і кулями землі, з якою зливається військовий одяг паризького оперного співака, який назавжди залишився українцем, бо так його виховали батьки, за що їм неодноразово дякують люди, а вони не можуть стримати сліз. Цей документальний фільм постав завдяки небайдужим людям, які внесли свою лепту на спільнокошті*. Ніхто не відмовився надати архівне відео для використання у стрічці. Цей фільм буде і світлою згадкою для тих, хто пам'ятає, хоч для кожного з близьких він залишиться своїм Васильком, Василем чи Міфом, та розповіддю для тих, хто його не знав. Здається, що буде дуже зрозумілим за кордоном зі своєю побудовою, з двома сюжетними лініями, коли паралельно вчителька читає маленьким французам казку Джанні Родарі «Джельсоміно в Країні брехунів» про хлопчика з незвичайно гучним голосом, котра так дивовижно перегукується з біографією хлопчика Василька, що співав у хоровій капелі «Дударик», з якою він уперше ґастролював за кордоном; з юнаком, якого відкрив музичному світові геніальний композитор Олександр Козаренко у своїй камерній кантаті «П’єро мертвопетлює». Тут багато музики й гумору, бо таким був цей герой. Багато теплих спогадів і калейдоскопу зображень, бо таким було його життя. (2017 рік)
	— Анастасія Канарська, журналістка, м.Львів.

	Фільм знято на оголеному нерві. Від початку і до кінця він тримає глядачів у напруженні, відкриваючи Сліпака таким, яким його знали лише дуже близькі люди. Знали, любили і цінували.
	— Укрінформ. Мультимедійна платформа іномовлення України.

	Для Держкіно було принципово важливо долучитися до створення цієї картини, тому що такі фільми мають підтримуватися державою, і їх має бути багато. Вони змінюють парадигму нашого світосприйняття і формують національну ідентичність українців. Це стрічка про визначну постать, про героя, про великого митця, про людину, яка вже стала легендою. Хочу наголосити на тому, що крім важливості теми картини, це ще й потужне художнє висловлювання, яке демонструє рівень сучасної української документалістики. Рівень, яким ми можемо пишатися!
	— Пилип Іллєнко, український актор, продюсер, політик. Голова Державного агентства України з питань кіно.

	Не кожен, хто справді знав Василя, погодиться з деякими трактовками у фільмі, але кіно – це міфотворчість. А міфів про Міфа мабуть буде далеко не один. Було два повні зали різного люду – окрім знайомих, близьких, митців, вояк, чи не весь український бомонд. Уявляю, як би відреагував на все це Василь. Він би сміявся своїм добрим і заразним сміхом… (2018 рік)
	— Тетяна Даниленко, українська тележурналістка.

Той образ Василя Сліпака, який представили в «Міфі», напевне стане складовою новітньої української національної міфології. Тут мусить спрацювати відомість українця за межами країни. Проте історія Сліпака показова тим, що ілюструє нові правила життя та смерті у третьому тисячолітті. Злій волі протиставляється воля добра. Артист пішов на фронт добровольцем, повернувся у благополучний Париж, не зміг витримувати мирного життя, знову зібрався на фронт і наклав життям. Оповідь побудована передбачувано, бо інакше в даному випадку ніяк. Проте Леонід Кантер та Іван Ясній чудово й тонко відчули, що історія з трагічним фіналом має бути максимально позбавлена традиційної, патетичної, навіть такої собі «радянської» героїки. Коли все на надриві й нерві, коли ноти лише високі, а оповідь — мов на шкільній лінійці, де виступає сивий ветеран. Тому візуальний ряд частково вирішений анімацією. (2018 рік)

	Намір не занурити у трагедію, а показати історію переможця, котрий весело жив і залишив після себе лише світло, зрозумілий та цілком удався. Попри те, що окремі критики все одно назвали «Міф» панегіриком. Але монтаж укупі з анімацією розвінчують міфи про те, що герої не вмирають. А також інші міфологеми, котрі супроводжують усі війни. Тут і про подвиг, і жертовність, і про те, що вмирати не страшно, якщо за праве діло. Повторюся: смерть страшна буденністю, коли на неї не чекаєш. Люди не мають помирати отак, у розквіті літ та сил. Натомість той образ Василя Сліпака, який представили в «Міфі», напевне стане складовою новітньої української національної міфології. (2018 рік)
	— Андрій Кокотюха, сучасний український письменник-белетрист.

	Завдяки таким кінострічкам наші діти і ми самі пам'ятатимемо про наших Героїв. Сьогодні дуже нелегкий час для всієї країни і наша Херсонщина нажаль втрачає своїх синів. У нас також є творчий колектив з журналістів і волонтерів, які видали книжки «Хронологія мужності». Вони про наших Героїв, які віддали за Україну своє життя. (2018 рік)
	— Дмитро Бутрій, директор Департаменту економічного розвитку та торгівлі Херсонської облдержадміністрації.

	Фільм «Міф» дійсно шедевр. І в першу чергу саме завдяки головному герою — Василю Сліпаку. Сучасні митці ще раз довели, що не може бути неважливих подій чи даремних втрат. Херсонці з завмиранням серця будуть дивитися цю стрічку. В залі не було вільних місць, люди стояли навіть в проходах, аби подивитися стрічку. І це без масової реклами! Подивитися фільм та розповісти про нього прийшли владика Климент Української Православної Церкви Київського Патріархату, капелани, учасники бойових дій, активісти Херсонщини, представники влади державного та місцевого самоврядування. Прийшли з дітьми, дружинами, сім'ями. Тож позиція громадян була однозначною — Герої не вмирають! (2018 рік)
	— Ольга Савенко, керівниця управління інформаційної політики Херсонської облдержадміністрації.

	Чи часто для опису враження від перегляду кіно ви можете використати слово ПОТРЯСІННЯ? В даному випадку і цього слова недостатньо, щоб описати те що я відчув від прем'єрного показу фільму «МІФ» у Рівному. Сьогодні з'являється багато фільмів знятих українськими режисерами, де піднімається тема патріотизму, любові до України і т.д. І переглядаючи такі фільми, розуміючи весь позитив від того що знімають щось правильне, я часто знаходжу моменти, які мене розчаровують: перебільшений пафос, перегравання акторів і т.д. Але фільм про Василя Сліпака це дещо інше. Це насправді інший рівень сучасного документального кіно. Це дуже сильно. Це подія. Доба минула після перегляду, а я не можу заспокоїтись. І зрозуміло чому. Життя та смерть Василя Сліпака це готовий сюжет чесний, глибокий та справжній. Як хочеться щоб цей фільм побачило більше глядачів… (2018 рік)
	— Андрій Лящ, відомий популяризатор етно-музики, м.Рівне.

	Цей фільм не лише про Василя, він про дуже і дуже багато людей, про людей, які мають загострене відчуття справедливості, це люди, які мають дуже велике серце. І Василь дихав на повні груди, і це серце його билося, і воно буде битися завжди, тому що він завжди з нами, десь там на небі. Велика подяка усьому творчому колективі і велика подяка усім українцям.
	— Андрій Садовий, міський голова Львова.

	Хочемо стати сильнішими, треба підтримувати, щоб такі фільми виходили, влада, уряд повинні фінансувати. Добре, що профінансували цей фільм, потрібно знаходити кошти і сили для підтримки державної, грошима, фінансування талановитих українських режисерів, продюсерів, які скажуть правду. — Під час показу фільму у Києві (2018).
	— Валентин Наливайченко, український політик та громадський діяч, лідер руху «Справедливість».

	Фільм «Міф» — не традиційна українська туга і не героїчна сага. Це — історія людини, яка за своїм статусом могла б залишатися байдужою у ситій Франції, де Василь працював останніх 19 років. Співак вибрав Україну. Підзаголовок фільму «За що загинув Василь Сліпак?» залишає простір для фантазії кожного, хто перегляне фільм. Чи була його жертва марною? Відповідь дадуть глядачі.
	— Адріана Білецька, журналіст, м. Тернопіль.

	Композиційно сюжет побудований таким чином, аби розвиватися динамічно та цікаво для глядача. Проте слід визнати, що через своєрідні моменти подачі сюжетна нитка деколи може дещо вислизати з рук. Щоправда, віднайти її знову буде не важко. Творці фільму показують Василя Сліпака не лише як оперного співака і патріота України, а й як звичайну людину. Через розповіді його рідного брата, військових побратимів, друзів, колег, учителів, колишньої коханої дівчини ми відкриваємо нові грані образу «Міфа».
	— Дмитро Плахта, журналіст, м. Львів.

	Фільм «Міф» — із тих, після яких клубок у горлі змішується з якоюсь світлою радістю і жагою життя.
	— Олена Максименко, журналіст, м. Київ.

	У фільмі «Міф» Василь Сліпак, фактично, представляє ті тисячі загиблих, які уже є в цій війні, і, на жаль, іще будуть. Він говорить за тих безіменних і невідомих, за тих, чиї тіла іноді навіть не вдається ідентифікувати. Говорить так, щоб це було чутно на весь світ. Своїм життям і смертю він створює новий міф, заснований на реальних епізодах новітньої історії. Історії, хай там що, яскравої і потужної.
	— Олена Максименко, журналіст, м. Київ.

	На превеликий жаль, фільмів про героїв сьогодні можуть бути тисячі, бо їх гине тисячі. Цей фільм — це ще й знак до усвідомлення відповідальності того, що гинуть тисячі найкращих людей за цілісність цієї держави, за її свободу, за її гідність. І розкидатися фразами, що я поза процесом, поза всім, що відбувається [не можна]…
	— Євген Нищук, український актор театру та кіно, народний артист України, міністр культури України.

	Для культурної спільноти дуже важливо мати фільм про героя-митця. Це справді історія дуже талановитого хлопчини, який починав як типовий митець, а став успішним оперним співаком. І він кидає все, їде на Майдан, а далі — на Схід. Під час Революції Гідності я робив стріми й показував, що з нами зібралася Португалія, Лісабон, Париж. І саме тоді в Парижі людей згуртував Сліпак. Потім приїхав сюди і, співаючи уривки Мефістофеля, пішов на самопожертву. Це історія митця, який не говорив, як багато хто сьогодні: «Я артист, я поза політикою, а що ви хочете?» Він не зміг бути поза обставинами, в яких опинився його народ, хоч і був людиною світу. — З інтерв'ю під час показу фільму у Києві (8 лютого 2018).
	— Євген Нищук, український актор театру та кіно, народний артист України, міністр культури України.

	В нас коли гинуть наші побратими, часто ставиш собі запитання, чому ти не спілкувався на ту тему, чому не запитував, не дізнавався більше… І коли я вперше побачила цей фільм, я зрозуміла, що Василь у ньому дає відповіді на запитання — ті, які ми хотіли б йому поставити за життя. Він з нами спілкується через фільм.
	— Галина Клемпоуз «Перлинка», бойова посестра Василя Сліпака

	Його позивний «Міф» — наче пророцтво. Василь Сліпак справді став легендою, символом патріотизму і самопожертви. В картині автори намагаються збагнути, як ні світова слава, ні багатотисячні контракти чи просто інстинкт самозбереження не зупинили видатного співака від наміру воювати за Україну. <…> Ця вражаюча історія героїзму настільки зворушлива, що примушує плакати не лише глядачів. Сам режисер інколи ледь стримує сльози.
	— Ольга Клюєва, журналіст, український загальнонаціональний телеканал «Інтер».

	Фільм «Міф» — це ніби відповідь на всі питання. Нехай опосередковано, але все ж таки щиро. Авторський текст читає брат — Орест Сліпак, його голос, хоч і віддалено, але нагадує голос самого Василя при розмові. Так ніби це він десь здалеку і стиха розповідає про навчання, перемоги у пісенних конкурсах, початок життя в Парижі, сценічний успіх, зміни життєвих пріоритетів під час Майдану. Герої «Міфа» викликають різні почуття. У фільмі очікувано говорять про унікальний голос Василя, який прославив його і Україну на престижних сценах. І тільки один з бійців наприкінці фільму говорить, що пам'ятатиме Міфа як воїна. Автори фільму, як мені здалося, не дають прямої відповіді на запитання «За що загинув Василь Сліпак?», глядач, який, можливо, про Міфа уперше дізнається з фільму, має самостійно відповісти на це питання, і це аж ніяк не можна назвати «мінусом» стрічки, навпаки, це, як на мене, ознака зростання майстерності наших кінематографістів. (2018 рік)
	— Дмитро Крапивенко, головний редактор Тиждень.ua, щотижневого ілюстрованого суспільно-політичного україномовного часопису.

	Є сенс вважати початком 2018 року для українського кіно 8 лютого, бо саме в цей день пройшла столична прем'єра фільму «Міф» Леоніда Кантера й Івана Яснія. Бурхлива історія життя львівського співака Василя Сліпака і воїна з позивним «Міф» так само бурхливо викладена в годинному документальному фільмі про нього. Вже від початку історія подається у надзвичайно насиченій і динамічній структурі. Вся ця історія більше нагадує поле бою, аніж життя звичайного хлопчика зі Львова. Кадри-вибухи, коментарі — кулеметні черги, снайперські постріли коротких характеристик і смерть від кулі наприкінці. Тобто Василь Сліпак насправді був так само незвичайним, як і виглядає розповідь про нього, дещо сумбурна, швидка і рухлива. «Міф» навмисно зроблений таким. В ньому, як у динаміці, акумулюється маса, сила, імпульс та енергія. А у фіналі вони дали справжній фінал життя Василя, чого, здається, не було ще ніколи і ніде за всі 120 років існування кінематографу, що є цілковитою містикою і натуральним шоком: останній бій Василя, так сталося, знімав один з воїнів, маючи на собі щось подібне до GoPro, фільмуючи рейд групи, початок зіткнення з противником, тактичний малюнок бою з перекатами, поранення бійця, його евакуацію і, ще в «червоній зоні», надання медичної допомоги, процес реанімування, масаж серця і… мовчання побратимів над уже бездиханним тілом… (2018 рік)
	— Ярослав Підгора-Гвяздовський, журналіст, м.Київ.

	Як на мене, у «Міфі» немає і того нафталіну, яким часом засипають розповіді про наших визначних людей. Там доволі сучасна кіномова, з динамікою, експериментами і без дикторської начитки з нотками офіціозу. Одним словом, я вважаю, що робота Кантера та Яснія — це один з кращих прикладів вітчизняної документалістики.
	— Лєна Чиченіна, журналіст, м. Київ.

	І головне — вони зробили те, що не наважується зробити більшість наших кінематографістів. Вони зняли фільм з розрахунку, що у глядачів є мізки. Бо він радше ставить питання, а не нав'язує відповіді. І головний персонаж тут не є іконописним, що з німбом на голові покинув цю грішну землю. Це людина, яка однозначно є героєм, та лише у кінематографічному сенсі.
	— Лєна Чиченіна, журналіст, м. Київ.

	Авторам «Міфа» вдалося створити водночас тверезу, але і не зрадофільську історію. Там немає істеричного заламування рук, мовляв, усе немає сенсу, тому давайте здаватися. Проте є дуже чіткі пропозиції, що ж нам з вами робити. Серед них така — давайте кожен робити свою справу максимально добре. Не обов'язково йти на війну, аби захищати країну. У нас далеко не один фронт, їх значно більше.
	— Лєна Чиченіна, журналіст, м. Київ.

	Нині бачимо, що Герой України Василь Сліпак своєю творчістю, жертовністю, боротьбою, відданістю рідній землі став міфом, легендою і взірцем для свого народу. Примітно, що робоча назва фільму «Міф» була «Життя після смерті». Це теж символічно. Адже Василь продовжує життя в інший спосіб — у нашій пам'яті.
	— Микола Шот, журналіст, газета «Урядовий кур'єр».

	Документальна кінострічка про Василя Сліпака зачепила. Ні, вдарила блискавкою. Це година життя з Василем! Це і талант, і гумор, і сльози, і безмежна любов до України. Це новаторський підхід до створення фільму. Після перших переглядів «Міфу» в українському суспільстві розпочалися дискусії, чи має митець іти на війну. Вважаю, культурницька еліта не може підпадати під воєнну мобілізацію. Але усвідомлюю, що душевні пориви не потрапляють під жодну регламентацію, і такі люди, як Василь Сліпак, навіть знаючи, чим закінчиться їхній похід на війну, все одно пішли б. Інакше вони страждали б від мук сумління до кінця життя.
	— Микола Лазарович, професор, учасник АТО.

	Такі проекти потребують нашої уваги! Рекомендую побачити життя патріота своїми очима і зробити власні висновки! Ми живі завдяки їм! Пам'ятаймо! З Україною в серці патріоти йдуть виборювати Мир і Незалежність нашої держави, захищаючи нас із вами.
	— Олена Урсуленко, секретар Херсонської міської ради.

	Кіно, власне, не лише про героїзм і самовідданість. Фільм розповідає про наймасштабнішу особистість. Він був не просто співак. В юні літа мав тенор найширшого діапазону від контртенор (найвищого такого, як жіночий голос) до найнижчого. А з часом став басом, дуже потужним.
	— Юрій Луканов, журналіст, м. Київ.

	Автори зробили дуже динамічний монтаж. Вони зібрали величезну кількість відео і навіть знайшли той момент, коли у Героя влучила куля. Правда, в цю мить тільки стогін його роздається. Але показано епізод, де побратими намагаються його врятувати. Мабуть, хтось із бійців знімав на камеру го про. Скажу правду: дивився це і плакав.
	— Юрій Луканов, журналіст, м. Київ.

	Саме ця дивовижна паралель героя казки Джанні Родарі з героїчним подвигом Василя Сліпака є прекрасною знахідкою документального фільму «МІФ» про Василя Сліпака. У фільмі талановито переплелося багато жанрів, зокрема концертний, документальний, мультиплікаційний, розповідний, героїчний, романтичний. І одним із відчутних кроків до сприйняття життя-легенди Василя Сліпака є документальний фільм «МІФ», враження від якого підсилює талановита музика Євгена Гальперіна, Романа Григоріва, Іллі Разумейка, Едуарда Приступи. Щасливої дороги фільму та подяка всім організаторам і жертводавцям, а особливо братові Василя Сліпака, Орестові, за його турботу про пам'ять свого легендарного брата. (2018 рік)
	— Наталя Гумницька, наукова співробітниця Міжнародного інституту культури, освіти та зв'язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка».

	Я довго чекала цього фільму, навіть хотіла поїхати в інше місто, щоб швидше побачити. Чекала і трохи боялася його дивитися. Але дарма. <…> Це красива історія, що додає сили. І головне в ній, на мою думку, не драматизм, не героїзм чи трагізм, а якась спокійна глибина. «Даремно чи ні загинув Василь Сліпак?» Довкола цього ніби банального питання закручується сюжет, снуються думки героїв фільму.
	— Ірина Мамчур, журналіст, м. Київ.

	Після фільму «Міф» розумієш, що Василя Сліпака ми втратили не два роки тому, а двадцять. У фільмі є епізод із передачі двадцятирічної давнини, де молодий Василь говорить, що їде за кордон, бо інших варіантів нема, з його голосом в Україні немає жодних перспектив. І скажіть, що змінилося з того часу? Скільки таких Василів сьогодні їде за кордон, бо з їхнім талантом в Україні немає перспектив?
	— Брати Капранови, українські письменники, видавці, публіцисти, громадські діячі

	Після перегляду дорогою додому продовжував його дивитися. Дивлюсь зранку. Продовжується життя Василя Сліпака (сьогодні модно звинувачувати один одного у пафосі, не вибачаюсь за пафос, готовий пережити ці репліки). Час змінився і, незалежно від наших бажань, ГЕРОЙ буде витісняти з екранів кособоких, недолугих, хирлявих і неспроможних, інфікованих депресухой. Що вчора і відбувалося на прем'єрі фільму «Міф». Дякую групі, дякую Леоніду Кантеру!
	— Михайло Іллєнко, український кінорежисер, сценарист, актор.

	Фільм «Міф», не просто документальне кіно, це історія Героя, історія. яка чіпляє, історія сучасної України. яку ми не маємо права забути. Кіно. яке має подивитися кожен.
	— Роман Ясіновський, український актор театру та кіно.

	Фільм про Василя Сліпака — це не просто документалка. Це, як і належить у такому випадку, перш за все — БІЙ. Бій, який триває не лише ті кількадесят хвилин стрічки, а почався дуже давно, давніше за всіх нас. В цьому бою зійшлися любов і байдужість, велич і нікчемність, егоїзм і самозречення. В цьому бою Василь загинув. Він не зміг перемогти, але зробив усе можливе, аби вирвати шанси на перемогу для інших. Дуже рекомендую. Після сеансу не хочеться ані кудись іти, ані про щось говорити...
	— Олексій Бик, бард і поет.

	Цілий вечір під враженням від фільму «Міф» про Василя Сліпака. Надзвичайно потужне кіно, яке має побачити кожен українець і не тільки. Неймовірно красива анімація Юрія Григоровича Журавевля. Фільм документальний, але сприймається як художній. Під час перегляду і усміхаєшся і плачеш.
	— Леся Бондарук, співробітниця Українського інституту національної пам'яті.

	Фільм «Міф» про українського героя війни та соліста паризької опери Василя Сліпака. Подивіться це кіно. Документальний фільм може нічим не поступатися художньому — це саме той випадок. Згадаймо Василя Сліпака. Він того вартий.
	— Андрій Іллєнко, український політичний діяч, народний депутат України VII та VIII скликань.

	Сходили на фільм «Міф» про Василя Сліпака. Раджу. Начебто читав все про нього і все одно — відкрив для себе цю людину. Дякую Леоніду Кантеру та його колегам за роботу. Сеансів мало, але варто знайти час. Побачите як виникає і згорає справжня зірка.
	— Вахтанг Кіпіані, український журналіст, публіцист, історик.

	Кожен українець має подивитися «Міф». І зобов'язаний дітей зводити на фільм про Героя України Василя Сліпака. Вражений прем'єрою. Низький уклін творцям фільму. Дуже прошу Вас, дорогі однофейсбучники, сходити сім'єю на показ у Вашому місті.
	— Віктор Кривенко, голова Народного Руху України.

	А фільм вразив. Особливо раджу людям, що до мистецтва причетні. Подумати над тим усім. І пом'янути героя.
	— Марко Галаневич, учасник гурту «ДахаБраха».

	Був сьогодні в кіні «Міф» про Васю Сліпака. Народ, у якого появляються такі Сущності, Бог пасе. Не встидайтесь плакати коли будете дивитись. Його обрали і він це почув і зрозумів. Порадуйтесь за нього і за нас. Дякую Льончик і решті передай уклін. Вася помираючи сказав: «Розплинуся в Тобі і вічно житиму».
	— Олег «Мох» Гнатів, продюсер Familia Perkalaba та блогер.

	Я закохалась! В голос, харизму, вибір і довбануту війну, що як лакмус... Друзі, менше тижня у 25 кінотеатрах країни триває показ стрічки «Міф» про Василя Сліпака. Світове турне вже почалося, прекрасні режисери сьогодні в Римі. Документальне кіно потужне! Про цю людину говорити хочеться й важко, так тремтливо, з внутрішнім щемом... дуже особливо. Раджу кожному побачити ту прекрасність. Спонукає до роздумів і дій. Я закохалась настільки, що відклала все, і просто під виконання арії Мефістофеля півночі в задоволення працювала й дещо в насолоду описувала прем'єрний київський показ...
	— Катерина Петренко, журналіст, м. Київ.

	Разом з сином Гордієм на допрем'єрному показі документального фільму Івана Яснія та Леоніда Кантера «Міф» про історію життя оперного співака, волонтера, учасника Революції Гідності та Героя московсько-української війни Василя Сліпака. Козак, воїн, митець, захисник своєї нації. Він подарував людям все що мав — своє життя, свою любов і свою пісню, яка звучатиме вічно… Фільм сильний, хвилюючий і потрібний. Варто переглянути. Герої не вмирають!
	— Олег Тягнибок, український політик, голова політичної партії Всеукраїнське об'єднання «Свобода».

	Добре, що про Василя Сліпака знято вже другий фільм. Добре, що про «Міф» заговорили… Але будемо надіятися, що то лише початок. Василь був скелею — то є так, він був талантищем — то є так, він був хоробрим — то є так… Але всі, хто бодай раз зустрічалися з цим хлопакою, відразу бачили його основну рису — то був ВЕСЕЛУН. про Василя тре знімати якось веселіше, може навіть у комедійному жанрі. Я серйозно.
	— Олег Ущенко, письменник і режисер.

	Цей фільм треба показувати не тиждень в прокаті, а хоча би місяць. Цей фільм треба показувати по телебаченню в prime time, щоб «втомлене», «розчароване» і дезорієнтоване тилове населення України, хоча би трошки розуміло і на власні очі бачило, що таке справжній патріотизм, що таке справжня любов. Що таке честь і сила духу. Чи важливіші мега успішна кар'єра і безтурботне життя за кордоном за душу, що болить коли йде війна. Плакати не соромно.
	— Сергій Фоменко, український співак, гітарист, композитор і автор пісень. Фронтмен та лід-вокаліст українського фолк-рок-гурту «Мандри».

	Кілька слів щодо документального фільму «Міф» про Василя Сліпака, оперного співака та воїна-добровольця. Без коливань раджу сходити на цю стрічку, щоб побачити не бронзового недосяжного героя, чи геніального загиблого артиста, а живу людину, що лишилась вірною принципам та переконанням, попри можливість жити в ситій, безпечній байдужості. Сильний, життєствердний фільм, що без пафосу та надуманої епічності розкриває тему війни та особистості.
	— Андрій Глухенький, журналіст, м. Київ.

	Оригінальна сценографія фільму з використанням засобів мультиплікації (за мотивами казки Джанні Родарі «Джельсоміно в країні брехунів») розширює смислові нашарування образної системи картини. Глядачі отримали нагоду замислитися над тим, що таке чинна (дієва) любов до рідної землі, проасоціювати казковий сюжет із нашим реальним життям, осмислити жертовність, самопожертву і героїзм, які проявляють наші воїни на війні. Героїчний подвиг Василя Сліпака змушує нас пильнувати, щоб не відбудовувалися тюремні стіни, які він руйнував, а Україна не перетворювалася на Країну Брехунів. Його щирий порив і жертовна смерть змушують цінувати життя і свободу як найбільшу цінність. (2018 рік)
	— Запорізький Січовий колегіум.

	Ми тоді готувалися до Porto Franko і не мали нагоди написати нову музику. Тому надали фрагменти з опери-цирк «Вавилон». Її використали у найбільш ключових місцях фільму. Це арія Набукко у вступній частині, фрагмент Аве Марії у кульмінації та фрагмент арії Іштар в епізоді смерті Василя. — З інтерв'ю для «Репортера» (17 лютого 2018).
	— Роман Григорів, один із засновників Porto Franko, композитор.

	Емоції від перегляду виникають досить різноманітні: захоплення, здивування, радість. Вони плавно переходять до туги та смутку, що підкріплені гордістю за таку неординарну людину.
	— Микола Геркалюк, журналіст видання «Veжа», м. Вінниця.

	Допрем'єрний показ фільму «Міф» про Василя Сліпака, як і очікувалось, зібрав у Харкові повну залу. Дуже емоційний, чесний і проникливий фільм Леоніда Кантера та його команди. Маємо ще одну якісну, патріотичну українську кінострічку. Важко дивитись, іноді просто підступає до горла ком і розривається душа, але ми повинні пережити та переосмислити все, що відбувається з нами, як з суспільством. З кожною такою втратою ми віддаємо частину свого Я. Василь Сліпак виконав свою місію, хоча в фільмі ставиться дискусійне питання: чи повинен митець брати зброю і йти на фронт? Кожен робить свій вибір, але такі документальні дослідженні повинні робити нас сильнішими. Війна продовжується, і тому на фільм «Міф» треба обов'язково сходити. З 8 лютого починається його показ на кіноекранах країни. Маємо ще одну професійну зброю в інформаційній боротьбі проти ворога. (2018 рік)
	— Володимир Чистилін, журналіст. м. Харків.

	«Міф». Цей фільм справді має побачити кожен. Він настільки не пафосний, настільки точний, настільки сильно дає відповідь на питання: що це таке — з Україною в серці. Любов же часто буває алогічна, любов до батьківщини також. Але якщо вона є — нІкуди подітися від неї. Дякую режисерам Леонід Кантер й Іван Ясній, Юрій Григорович Журавель за анімацію, Ігор Захаренко за документальні кадри з Інститутськоі, що зняті рівно 4 роки тому. Всім причетним до створення цього неймовірного фільму. І Василю Сліпаку. За те, що він був і що він був такий. Дивитись обов'язково!! Ну просто дуже і дуже! (2018 рік)
	— Марія Бурмака, українська співачка, народна артистка України, кандидат філологічних наук.

	Фільм сильний. Його треба показувати в школах. На ТБ обіцяють аж 20 грудня 2018 року. Тому всім, кому не шкода грошей на квиток ціною у пляшку горілки, треба йти до кінотеатрів і вести дітей. Треба йти не лише, щоб подивитись на геніального співака та чоловіка, що жив на повні груди. А й щоб подивитись на себе. Адже там і бійці ДУКу, і майданівці, і його французькі друзі. І шанувальник, що на весь світ, на все своє життя, до скону заявляє: «Василь загинув ні за що». Це теж частка нас. І її необхідно видавлювати із себе як раба, «по краплині».
	— Олександр Салтовський, український політолог, доктор політичних наук.

	А ще говорили про великого і доброго. Неосяжного козака і Джельсоміно, неймовірного та крутезного — широкої душі соліста Паризької національної опери, волонтера, бійця. Документальний фільм режисерів Л.Кантер, І.Ясній «Міф» — стрічку, яку зустрічають та проводжають оплесками. Спостерігала сьогодні за глядачами під час перегляду і це був такий загальний подих, один на всіх: захоплення, здивуванння, сміху, обурення, суму, гордості. Людина всесвіту, українець зі світовим ім'ям Василь Сліпак. (2018 рік)
	— Марина Люта, ведуча редакції пізнавальних передач головної редакції інформаційно-пізнавальних передач Українського радіо.

	Тиждень тому дивилась «Міф» на допрем'єрному сеансі. А з наступного ранку не могла наслухатись арії Мефістофеля. Він найкраще співає її. І щільність звуку, і сила голосу, і оксамит бас-баритону, і харизма! Інші й поряд не стояли… Яка незламність і тверда позиція! З ним загинув цілий Всесвіт! Страшна туга! Скільки він міг би ще зробити!
	— Ольга Акулова, співачка, композитор.

	Чи (не)даремно загинув Василь Сліпак? — відповідь на це питання навряд чи треба шукати тим, хто прийшов у Києві у переповнений зал кінотеатру «Україна» на прем'єру. Фільм зібрав тих, хто з перших днів і до сьогодні підставляють свої плечі пораненій країні. Міф-співак і Міф-воїн. Друзі Василя Сліпака у фільмі шукають пояснення для себе, як це поєднувалося в одній людині, й що найважливіше.
	— Анжеліка Рудницька, співачка й ведуча, радник Міністра культури України.

	Василь Сліпак — людина з унікальним голосом, про якого Україна заговорила не тоді, коли він вигравав усі можливі міжнародні музичні конкурси, а тоді, коли він загинув. Сумна, потворна українська традиція… Наші таланти і герої житимуть тоді, коли ми навчимося цінувати їх за життя, а не після смерті... Я під час фільму не плакала. «Вцементовувала» ще один камінь пам'яті у собі…
	— Анжеліка Рудницька, співачка й ведуча, радник Міністра культури України.

	Леонід Кантер зняв прекрасний фільм «Міф» про Василя Сліпака і цю війну. Один з найкращих своїх фільмів і найкращий фільм, на мій погляд, про сучасність. Навіть сам не чекав таких вражень. Подивіться!
	— Володимир В'ятрович, історик, голова Українського інституту національної пам'яті.

	Боже мій! Ніколи не думала, що документальний фільм може бути ТАКИМ! Фільм, у якому є сюжет, за яким слідкуєш не гірше від художнього. Фільм, над яким можна і посміятися, і поплакати. Вражаюче! Єдиним мінусом для мене став слоган «За що загинув Василь Сліпак?» Можливо, тому, що у мене таких питань не виникає ані по відношенню до героя фільму, ані до інших наших хлопців і дівчат. Після показу підслухала інтерв'ю Юрка Журавля, який говорив, що зрозумів, що набагато сильніше звучала б остання фраза Василя Сліпка «Розплинуся в тобі і вічно житиму». Здивувалася, адже такі ж думки з'явилися і в мене ще в кінозалі. Обов'язково йдіть і дивіться це кіно!
	— Марина Рябченко, викладач КНУ Шевченка, яка долучилася до створення фільму.

	Понад година принишклої тиші у залі, яку переривають тільки короткі схлипи… Фільм, який біжить по щоках, капаючи солоним… Проте «Міф» приносить не лише сльози. Перше відчуття — це гордість. І вдячність. Вдячність Герою і тим, хто увіковічнив пам'ять про нього. Тим, хто по той і по цей бік камери.
	— Оля Сагаль, журналіст, м. Тернопіль.

	Сказати, що допрем'єрний показ «Міфу» у Тернополі відбувся з аншлагом — це ще не сказати нічого. Охочих побачити стрічку виявилося в рази більше, ніж міг вмістити зал «Палацу Кіно»… Молодь і старенькі дідусі-бабусі, батьки, які ведуть за руку школярів… І голос Василя Сліпака, що лине з екрана. А коли його спів уривається, пісню підхоплює маленький хлопчик…
	— Оля Сагаль, журналіст, м. Тернопіль.

	Режисери намагалися створити фільм не про смерть, а про любов і життя. Бо навіть останні слова, що злетіли з вуст смертельно пораненого Василя, — про вічну любов. І на цій частині фільму до горла підступає найбільше розчулення. До речі, те, що збереглися останні кадри життя Василя — просто диво. Принаймні, так виглядає з боку глядача. Після перегляду я зловила себе на думці, що досі сприймаю Василя Сліпака, в першу чергу, як талановитого співака, а лише потім — як воїна. Ми бачимо Василя незнаного — яким він був поза сценою. Це кіно більше наштовхує на роздуми, ніж розставляє крапки над «і». «За що загинув Василь?». І чи має право людина, наділена неповторним голосом, класти його на вівтар? Наприкінці фільму з вуст друзів, побратимів, колег і педагогів лунають абсолютно протилежні оцінки. Деякі з них очікувано викликають гучне невдоволення глядачів. А деякі коментарі допомагають зрозуміти, чому Василь не зміг всидіти у далекому від українських подій Парижі і пішов на війну вдруге. Тож цей фільм про те, чи готові ми прийняти чужий вибір.
	— Ольга Скороход, oглядач Цензор.НЕТ, історик.

	МІФ — історія життя Василя Сліпака. Не дивлячись на те, що я, звісно, розумів, про що буде фільм, — йшов на нього з цікавістю. Адже цікаво було дізнатися про життя Героя України, а також, — що ж спонукало людину, яка зовсім не знайома з військовим життям, піти на фронт. Насправді фільм дійсно надзвичайно цікавий, хоч водночас і сумний. Василь Сліпак — оперний співак, відомий на всю Європу, що щасливо проживав у Франції разом з коханою і займався своєю улюбленою працею — співав в опері. Але в один момент все змінилося… Революція — Фронт — Смерть… Взагалі, на відміну, від Кіборгів, де ніби все чітко і зрозуміло, цей фільм справді заставляє задуматись. Враховуючи ще і таку безглузду смерть, як на мене; так – в бою!, але по суті – безглузду: коли думав, що йому не страшні ворожі кулі. Чи варто це все було безтурботного життя у Франції, та й ще коли українці по всьому світу захоплюються його талантом і досягненнями. Як так, що всі цінності людини абсолютно змінюються, коли вона чує, що Батьківщина у біді. Коли самій рідній людині каже – для мене Батьківщина на першому місці… Дуже тонкі ниточки у фільмі, що штрикають за живе! МІФ — ну дуже влучна назва до всього побаченого і злий рок, що придумав її сам Василь!! Напевно таки пораджу сходити на МІФА навіть більше ніж на Кіборгів, бо фільм насправді дуже продуманий і на 100% вдарить в яблучко для кожного і кожен побачить у ньому якісь свої питання, на які захочеться знайти відповіді!!! (2018 рік)
	— Мистецтво і Люди. Журнал про актуальне мистецтво.

	Важко описати свої емоції під час перегляду «Міфу», але я спробую. Це суміш гордості за таких людей та смутку за ними, захоплення оперним співаком з кулеметом і люті на винуватців у його смерті. Опісля кінострічки, здається, що ти був знайомий з Василем все життя, що втратив свого далекого друга. Ми дивимося розповідь про людину, котра, як і всі ми, жила, любила, сміялася… Також у фільмі порушується питання: «За що боровся? За що загинув?». У когось ці питання стають приводом для роздумів, а хтось може одразу дати відповідь… Одне ми знаємо напевне: Василь Сліпак знав, в жертву чому він віддає своє життя і свідомо поміняв всі сцени світу на бліндаж, окоп та кулемет.
	— Дзвінка Сіра, журналістка, м. Львів.

	Я не знаю, як це вдалось авторам, але фільм буквально заворожує, і не дає можливості відволіктись ні на секунду протягом усього часу, поки відбувається дійство на екрані. Фільм не залишає байдужим і змушує душу співати разом з Василем Сліпаком, радіти життю разом з ним, пишатися, що Україна народжує такі таланти, співпереживати і страждати. Мурашки по шкірі, і сміх і сльози в очах — одночасно! Скажу чесно: давно я не відчувала таких емоцій в кінотеатрах. У фільмі не видно режисера (він не перетягує ковдру на себе, як у деяких інших сучасних документальних фільмах), але видно чудову режисерську роботу!
	— Світлана Єременко, українська журналістка, редакторка, медіаексперт.

	Тут показано Героя, але як живу звичайну людину і відсутні прийоми якоїсь спеціальної героїзації. Але разом з тим, зрозуміло, який Талант, який Голос, яку Людину ми втратили. І що особливо важливо: у фільмі дуже чітко і точно, але ненав'язливо, розставлені АКЦЕНТИ, чого особливо потребує сьогоднішнє українське суспільство. Адже часто доводиться чути: а чому він туди пішов? Для чого ця жертва? Вчинку Василя Сліпака не розуміє кохана дівчина, з якою були надзвичайно близькі; його не розуміють деякі педагоги й друзі, але… завдяки фільму — це розуміє глядач!
	— Світлана Єременко, українська журналістка, редакторка, медіаексперт.

	Фільм однозначно патріотичний, але цей патріотизм у напівтонах, в окремих фразах, в деталях… — ним просякнутий увесь фільм — і ти просто всотуєш його непомітно разом з усіма, хто в залі.
	— Світлана Єременко, українська журналістка, редакторка, медіаексперт.

	Перше і основне: я реально не пам'ятаю — коли я востаннє переживав такий емоційний удар. Якщо хочете — навіть катарсис. І те, що буде саме так — якось відчулось — з перших хвилин. Щойно в залі погасло світло — як очі одразу прикипіли до екрану. Й так було до останнього кадру. Забігаючи наперед скажу, що глядачі не виходили з зали — навіть коли світло знову ввімкнули. Так і сиділи — поки до кінця не добіг останній титр.
	— Сергій Смальчук, журналіст «Фактів тижня» на ICTV і редактор «Козирного життя».

	Насправді — це розповідь про Героя — без жодної «героїзації». Про Патріотизм — без «вишиватництва». Про Жертву — без показового кидання грудьми на дзот. Якщо ж і ці слова видадуться вам надто пафосними — то скажу, що при тому всьому — були моменти, де я посміхався, бо бачив в кадрі — не «бронзовий пам'ятник», а звичайну живу людину. Від усвідомлення смерті якої, між тим, в кінці фільму в мене — можу зізнатись — тупо лилися сльози з очей.
	— Сергій Смальчук, журналіст «Фактів тижня» на ICTV і редактор «Козирного життя».

	Стрічка режисерів Леоніда Кантера та Івана Яснія — це невигадана історія Героя, історія сучасної України, яка бореться за свою незалежність. Фільм «Міф» — важливе кіно, яке варто побачити.
	— Петро Порошенко, Президент України.

	Людей у залі кінотеатру «Алладін» було, ну, може, п'ятеро, а я очікувала повну залу… Мабуть, тому і відійшов від нас такий велетень, як Василь Сліпак. Не зміг ні жити, ні покинути назавжди України. Не зміг змиритися з тією дикою байдужістю, яка часто, як вираз повної безнадії, опановує наші душі. Бо ми переконані, що нікому ні у власній державі, ні у світі не потрібні. А Василь хотів переконати нас і себе в іншому: що весь світ готовий допомогти нам, якщо ми самі собі допоможемо, якщо хоча би докладемо зусилля. <...> Він не міг жити в Україні і не міг її покинути. Він повернувся до нас…. І тепер лежить на Личаківському кладовищі, як німий доказ безсмертних слів Олександра Олеся про наш народ «Орлів і хамів». Ось тільки Орли, здебільшого, живуть у нас на кладовищах…
	— Роксоляна Хмара

	Я подивилася фільм «Міф» і мене теж не полишають гіркі висновки. На думці — риторичне запитання. Всі, хто був поряд з Василем Сліпаком не могли не бачити і не розуміти масштабу його особистості. Люди, які були поряд з ним на війні, як ніхто інший могли відчути той потік вольової енергії і харизми, якою володів цей ЧОЛОВІК, ВОЇН, УКРАЇНЕЦЬ.
	— Світлана Михалюк, журналістка

	Я під гарним враженням від фільму «МІФ». Питання, яке винесено в анонс фільму «За що загинув Василь Сліпак?» воно стоїть в нашому суспільстві, і воно більш широке «А за що справді варто жити?», «Яка справа, вартує нашого життя?» Або на що ми міняємо час нашого життя? І коли я питаю себе: а заради чого жити? Тоді вибір і Вчинок Василя зовсім по-іншому постає. Багато людей, як і я сам, дізналися про Василя з новин про його смерть, і потім, дізнавшись більше про це життя, я надихаюся цим прикладом, я надихаюся, що в нас є приклади сучасних героїв, тому я дуже раджу подивитись цей фільм, бо вважаю що нам варто знати своїх героїв. (2018 рік)
	— Олег Місяк, викладач філософської школи Міжнародної культурної асоціації «Новий акрополь».

	Як жартував, як відповідав журналістам, його витівки і пророцтво перед останньою поїздкою на фронт, його стосунки з колегами і побратимами, його вдача і відсутність пафосу — у фільмі постає жива людина, у всій своїй повноті, зі своїми суперечностями і боротьбою зі світом за вищу справедливість. Режисери пропонують пройти разом із Василем Сліпаком його шлях — від першого здивування щодо його неймовірного голосу до отого страшного шляху — у Львові, коли мало не все місто на колінах проводжало його в останню путь. І от пройшовши оцей шлях, глядач має сам відповісти на запитання «За що загинув Василь Сліпак?». А можливо, після перегляду виникне інше — чи потрібно це запитання взагалі ставити?
	— Марія Сулима, журналіст видання «Україна молода».

	Стрічка про Василя Сліпака має символічну для українського кіно назву «Міф». Символічна вона тому, що впродовж десятиліть українські кінематографісти мріяли створити певну національну кіноміфологію, яка заступить і радянську, і голлівудську міфології.
	— Ігор Грабович, кінокритик.

	Стрічка Леоніда Кантера та Івана Яснія «Міф» справляє суперечливе враження. Річ тут не в назві, як на мене, цілком полемічній до глядацьких очікувань, а в самій манері оповіді, власне, в наративі, точніше, у способі його організації. Оповідь про Василя Сліпака ведеться подвійна. Звучать два голоси за кадром. Один належить його старшому братові Оресту, інший — неназваній оповідачці, яка читає казку про Джельсоміно групі іноземних слухачів. Ці слухачі — діти. І якщо в першому випадку все логічно та зрозуміло, то у другому виникають запитання. Хто ці діти, і хто ця оповідачка, й чому вони іноземці? Проте перед нами тільки дві стратегії оповіді. Одна з них — реалістична, інша — підкреслено міфологічна. У першій ми маємо справу зі справжньою історією Василя Сліпака, нехай вона й подана з прогалинами, нехай і суперечливо та суб'єктивно, проте вона про реальну людину. Інша оповідь переносить реальну людину в міфологічний простір. Як на мене, ці манери оповіді конфліктують між собою.
	— Ігор Грабович, кінокритик.

	Бажання створити міф цілком зрозуміле, проте наразі навряд чи актуальне. Міф у нинішніх українських умовах тотожний неправді. Міфологія нині — це те саме, що й вигадка. Проте навіщо нам вона потрібна, коли є справжні герої? Якщо вже хочеться чогось позачасового, то варто звертатися до такого жанру, як легенда. Легенди також є частиною міфології, проте, на відміну від міфу, в легенді йдеться про реальну особистість та реальну подію. Міф розповідає про вигаданих людей та вигадані події. Міф потрібен тоді, коли немає легенд. Сама оповідь про Василя Сліпака, яку в картині провадить його брат Орест, це саме оповідь про легенду, власне, легенда і є. Унікальний талант, успішний артист, улюбленець жінок, епатажний представник богеми, який раптом вирішує радикально змінити свою долю — все це складові легенди. Саме з такого матеріалу вона і твориться.
	— Ігор Грабович, кінокритик.

	Не пам'ятаю, чи й було коли таке на моєму віку після перегляду кінофільму: від початку завершальних титрів і ще упродовж кількох хвилин, як засвітилося світло, увесь глядацький загал (до 400 людей) аплодував. Стоячи й безперестанку. Зі сльозами на очах, і з неприхованими почуттями. Поруч мене двоє зовсім юних — хлопець і дівчина — зачали «Ще не вмерла України…». І той неголосний спів ураз підхопила вся зала. І ще про одне незвичне. Ніхто не поспішав до гардеробу, не жував набридливого поп-корму, не вмикав мобільників. У залі — мертва тиша. Так закінчилася в київському кінотеатрі «Жовтень» прем'єра «МІФУ» — ще одного українського фільму, який, як і «Кіборги», направду таки «рве дах» у головах старшого й молодого українця.
	— Микола Тимошик, доктор філологічних наук.

	Фільм про Василя Сліпака... Як і «Кіборги», його повинен побачити кожен! Зроблений талановито, естетично довершено: ДУЖЕ талановитий фільм про ДУЖЕ талановиту людину!!!! <…> У фільмі дуже гарно використано сюжет із казки Джанні Родарі «Джельсоміно в Країні Брехунів» — чудова анімація Юрія Журавля!
	— Марта Лабач, завідувач кафедри українознавства, доцент Львівського державного університету безпеки життєдіяльності.

	Сказати, що емоції зашкалюють після фільму — це просто промовчати… І сум, і розпач, і безпомічність — усі ці почуття, переплітаючись один з одним створюють тканину для отримання нового почуття – гордості за синів України, які ціною власного життя дозволили нам жити у мирних містах! Фільм «Міф» – із тих, після яких клубок у горлі змішується з якоюсь світлою радістю і жагою життя. І, мабуть, не може бути інакше, адже кожен, хто знав Героя України Василя Сліпака – Міфа. <...> Дякувати друзям і побратимам, родичам і просто небайдужим людям – про Василя Сліпака тепер знає весь світ. І його життя, засвідчене у документальній стрічці «Міф», не пройде повз.
	— Прес-центр Чорноморського національного університету імені Петра Могили (м. Миколаїв)

	Я знала, що буду плакати… Я на це настроювалася усю дорогу в кіно. Я знала, чула, читала, що побачу фільм про велику знану на всю Європу людину, про щирого вірного Українця (саме з великої літери). Проте… Я не очікувала, що так ридатиму. Такої чудової людини, такого унікального голосу, такого вірного друга, такого самовідданого добровольця не стало. За що, навіщо, чому?.. Цей документальний фільм про знаний на весь світ голос, про соліста Паризької національної опери. Але, мабуть, таки в першу чергу про волонтера, учасника бойових дій, кавалера ордена «За мужність» І ступеня, ордена «Золота Зірка» та Героя України. — Зі статті «Мефістофель, якого забрав до себе Господь» (16 лютого 2018).
	— Тетяна Ріхтер, поетеса, м. Житомир.

	Передусім оперна музика у виконанні Василя ніби виводить чуйного глядача на інший рівень сприйняття фільму. Як всесвітньо визнаний талановитий оперний співак, привабливий чоловік, який має те, про що зазвичай мріють тисячі людей, в одну мить кидає успішну кар'єру, друзів, кохану і виявляється у полум'ї рваної на шматки України? І замість сцени його голос звучить на мітингах, а потім і в окопах.
	— Андрій Головенко, м. Суми.

	Цей фільм доводить, що патріотом України можна бути не лише проживаючи в Україні. Він розповідає про чоловіка, який покинув славу, богемний спосіб життя, аби повернутися на фронт, боротися за майбутнє українців і пожертвувати собою заради їх свободи. — Відгук після показу фільму в посольстві України в Канаді (29 березня 2018 року).
	— Джеймс Безан, канадський депутат від Консервативної партії, м. Оттава.

	Останній фільм, який мене вразив — це «Міф» про Василя Сліпака. Чесно кажучи, я йшла його дивитися в пригніченому настрої: війна триває, постійно гинуть хлопці, і коли це все закінчиться — не відомо, було сумно і боляче. Ще така затяжна зима була. Але цей геніальний фільм — не тільки про війну, це фільм про творчість, про те, як повинна себе вести творча людина. Там є момент, коли Василю Сліпаку говорять, що він талановита людина і повинен був берегти свій талант. Зі сторони може так і здається, а він каже, що «ніхто не може за мене вирішити, це є мій вибір». Тому що, насправді, творча людина — це і є людина, яка робить вибір, яка рефлексує на те, що відбувається, це природа творчості. І творча людина якраз так і має вчиняти. Тому цей фільм на мене, з останніх українських, справив найбільше враження. — З інтерв'ю для «Інтерв'ю з України» (22 квітня 2018).
	— Марія Бурмака, українська співачка, народна артистка України, кандидат філологічних наук.

	Стрічка глибоко зворушила українську діаспору Канади. <…> Фільм про Василя Сліпака — це зворушлива подія і складається враження, що герой стрічки з надзвичайною величчю та людською гідністю проходив важкими дорогами тієї кривавої війни, через неймовірні випробування, через втрати бойових друзів. З великою самовідданою і завзятістю кував він у важких умовах перемогу для рідного народу.
	— Ярослав Стех, критик, літературознавець, публіцист (Канада).

	Цей фільм про сучасну Україну, про справжню велику людину, фільм про війну, яка, на жаль, не завершилася. Але ми мусимо її спільно виграти, аби пам'ятати про цих героїв, пам'ятати про героїв Польщі, щоб жодна агресія нас не здолала. — З виступу під час показу фільму у Варшаві (2018).
	— Андрій Дещиця, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Польщі.

	«Міф» — це історія людини, що сама обрала шлях. Тож і сприймається в дусі «оптимістичної трагедії». Безперечна перевага фільму — прагнення уникнути «синдрому мучеництва». Обрано максимально «мажорну» тональність, і показана історія не смерті, а життя і творчості. До того ж не лише мистецької: зрештою, і громадянська діяльність співака теж була формою творчості. Так, маємо поповнення українського кіномеморіалу, що робить внесок до промоції вітчизняних і історії, і міфу. — Зі статті «Василь Сліпак: історія як міф» в журналі «Кіно-Театр» (2018).
	— Анастасія Пащенко, журналіст видання «Кіно-Театр».

	Фільм «Міф» — робота серйозна, оскільки у ньому йдеться про подвиг людини мистецтва, яка принесла себе в жертву. Ми зі свого боку вже писали, що, можливо, у цьому фільмі не все досконало — починаючи від назви, закінчуючи використанням мистецьких паралелей, але сам факт звернення до історії цього героя переважив усі недоліки. Дійсно треба бути особливою людиною — щоб маючи такий талант, наважитися віддати своє життя на війні.
	— Соломія Зінчук, редактор-координатор на телевізійному каналі «1+1 International», Київ.

Посилання

• «Міф» — офіційний трейлер (мовою оригіналу). [39]
• «Акценти» із Іваном Яснієм про фільм «Міф» [40]
• Герої не вмирають: Документальний фільм «Міф», який має побачити кожен.[41]
• Фільм про Василя Сліпака. Oboz. TV. [42]
• «Міф»: За що загинув Василь Сліпак / Кіно з Яніною Соколовою. [43]
• Леонід Кантер, режисер фільму про Василя Сліпака на ПРЯМОМУ каналі. [44]
• Голова Державного агентства України з питань кіно Пилип Іллєнко про фільм «Міф».[45]
• Сліпак Василь Ярославович
• Марафон пам'яті Василя Сліпака