Я надаю першорядну вагу результату. Коли моя команда перемогла 1:0, я відчуваю повне задоволення, навіть якщо грою незадоволені глядачі. Якщо команда здатна добитися перемоги без гарної гри, значить вона здатна перемогти з повним напруженням усіх своїх можливостей.[1]
Угорщина завжди славилася майстерними виконавцями, й у цій країні всі знають, що за цим стоїть: коли, приміром, 80 тисяч глядачів чекають на якийсь фінт чи удар футболіста, а він вирішує зробити по-своєму й забиває неймовірний гол. Важливо те, що щоразу, як у нас з'являвся зірковий футболіст, він сяяв в угорській грі років десять. [1]
— Це команда, яка від самого початку намагається нав'язати свою гру противникові, вміє залежно від обставин унести корективи в обстріл воріт і легко перебудовується під час зустрічі.[2]
— Ви відповідаєте своїм шанувальникам?
— Я пишу тим, хто задає мені розумні питання. Такі також зустрічаються…[3]
Він любив мати багато місця і часу на полі, щоб крутити свій футбольний чардаш. (про стиль гри Флоріана Альберта)[4]
Рідко бачиш гравця, який чудово і забиває голи і створює їх. Альберт міг робити все, і робив це дуже елегантно. (Лайош Бароті)
Гаррінча, Жерсон і Тостао були на полі в Ліверпулі, але понад 50000 глядачів кричали: «Альберт, Альберт, Альберт!» (захисник збірної Угорщини Шандор Матрай про гру Бразилія-Угорщина на чемпіонат світу 1966)
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
