Роберто Баджо

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до: навігація, пошук
Роберто Баджо
Roberto Baggio cropped.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Робе́рто Ба́джо (іт. Roberto Baggio, нар. 18 лютого 1967 року, Кальдоньйо, Венето, Італія) — італійський футболіст. У 1993 році став володарем Золотого м'яча та найкращим гравцем року ФІФА.

Цитати Роберто Баджо[ред.]

  •  

Футбол завжди був моєю пристрастю[1].

  •  

У дитинстві я ганяв м'яч зранку до вечора[1].

  •  

Я мріяв вранці, в обід і ввечері. І з м'ячем в ногах я навчився страждати, падати і підніматися. Я навчився жити[1].

  •  

Коли я був маленьким, мріяв грати в футбол, мріяв стати футболістом, щоб доставляти людям радість своєю грою. Це була моя головна мета[1].

  •  

Таланту самого по собі недостатньо. Потрібні робота, скромність і пристрасть[1].

  •  

Мені доводилося протистояти людям, які нічого не розуміють у футболі[1].

  •  

Культура змінилася, багато що змінилося. Футбол 90-х — це одне, 2000-х — зовсім інше. І зараз вже інший футбол. Все змінюється, всі беруть приклад з найсильніших команд світу[1].

  •  

Плеймейкер знову в ціні — адже вони привносять родзинку в гру команди[1].

  •  

Я завжди хотів радувати людей. Якщо це не вдавалося, мені ставало сумно. І коли я не грав, мені теж ставало сумно. Мене надихало служіння іншим. І я відчував всю відповідальність[1].

  •  

Я завжди вважав, що повинен доводити все справою — може, в цьому і було моє щастя[1].

  •  

Я завжди знав, що люди чекають від мене чогось особливого. І мені було приємно[1].

  •  

Люди мене поважали за те, що я був самим собою[1].

  •  

Завжди і всюди, де б я не грав, у мене були хороші стосунки з уболівальниками[1].

  •  

Серця вболівальників поступово займуть інші гравці, які, можливо, будуть краще за мене. Але не буде другого Баджо — так само, як і другого Марадони або ван Бастена. У кожного свій шлях: в футболі і життя. Мені пощастило займатися професією, від якої я отримую задоволення. Бог дав мені можливість завоювати любов людей, і я намагався використовувати цю можливість в повній мірі. Футболу віддав все, що міг. В цьому відношенні моя совість чиста[1].

  •  

Щоб гра приносила задоволення людям, потрібно намагатися робити те, чого не можуть робити інші футболісти. Для мене це було не так вже й складно, іноді простіше простого[1].

  •  

Я обожнював Зіко. Завжди дивився матчі «Фламенго» по телевізору. Це сьогодні телебачення транслює всі матчі поспіль, раніше ж якщо одну гру покажуть — вже була подія. Якщо транслювали якийсь матч з Бразилії — всі обов'язково його дивилися. Ось я і став вболівати за Зіко. Він творив на полі чудеса[1]!

  •  

Я вболіваю за всі клуби, в яких грав. Хоча моєї улюбленою командою залишається «Бока Хуніорс»[1].

  •  

В штрафній я відчував себе краще захисників, завжди намагався їх здивувати[1].

  •  

Коли я наближався до воріт, у мене було таке відчуття, що час уповільнюється. Тому що я заздалегідь знав, що буду робити і що це найкраще рішення. Була така ясність в голові. Звичайно, не завжди виходило, адже є суперники, вони заважають. Але я завжди чітко знав, що буду робити[1].

  •  

Травми навчили мене тому, що кожен щасливий момент може закінчитися поверненням в самий початок. Це допомогло мені почати думати, що кожен наступний день кращий за попередній[1].

  •  

Моє коліно — це жах! Через нього всю кар'єру не виходило бігати по-справжньому[1].

  •  

Кажуть, що протягом своєї кар'єри я творив чудеса з м'ячем. І мало хто здогадується, що найбільше диво, яке я створив — це те, що я зумів грати футбол до 35 років. Адже мені доводилося займатися цим, маючи в розпорядженні всього півтори ноги[1].

  •  

Я міг би зловити зірку, адже мене називали феноменом, але реальність швидко повернула мене на землю[1].

  •  

Саккі був сповнений тактичних ідей, і він завжди хотів бути головним героєм, інакше йому вдалося б виграти набагато більше трофеїв[1].

  •  

Я грав на трьох мундіалях. Всі три команди були, дійсно, сильними. І всі три рази ми програвали по пенальті. У 1990-му у нас була велика команда, ми виграли шість матчів і лише раз зіграли внічию, але цього вистачило, щоб відправити нас на третє місце. Потрібно ще й везіння. У нас його не було[1].

  •  

Фінал ЧС-1994 — це рана, яка в будь-який момент може занити[1].

  •  

Так, я буддист. Але не Будда, а всього лише Баджо... Можна подумати, що католики чи мусульмани не промахуються з 11-метрової позначки[1].

  •  

Цей спогад в мені вже до гробової дошки. Я не забуду той удар ніколи. У дитинстві я мріяв: ось виграю Кубок світу, а в фіналі ми гратимемо проти бразильців. Це була мрія мого життя, найбільша мрія[1]. — Про вирішальний промах у фіналі ЧС-1994.

  •  

Це залишиться в мені на все життя. І не тільки в мені. Кожен раз, коли я дивлюся якусь серію пенальті, мимоволі ставлю себе на місце того, хто зараз запоре удар[1]. — Про вирішальний промах у фіналі ЧС-1994.

  •  

Після відходу з футболу я ніби помер[1].

  •  

Я хотів би працювати з молоддю, оберігати її від небезпек, про існування яких я знаю. У житті я завжди хотів шукати і створювати цінності[1].

  •  

Моя життєва філософія — треба дивитися вперед і трохи менше озиратися в минуле[1].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg