Хворост Люцина Володимирівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хворост Люцина Володимирівна
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Хворост Люцина Володимирівна (нар. 24 грудня 1982, Харків) — українська поетеса, прозаїк, перекладач, журналістка, співачка-шансоньє, літературний редактор.

Цитати Люцини Хворост[ред.]

  •  

Робота в офісах і корпоративна культура — не для мене. Мала такі спроби, але це стресогенно. Люблю працювати на самоті. Щоб і часом своїм розпоряджатись, і не дбати про дрес-код чи спілкування з людьми, з якими мало що поєднує.[1]

  •  

Не завжди вмію стримувати емоції. Можу раптом розплакатись прилюдно. Можу надміру розпалитись під час суперечки. А інколи сміюся, як дитина. У школі, бувало, виганяли з уроку саме за нестримний сміх, яким миттєво заражалася сусідка по парті.[1]

  •  

Наркотиків не пробувала. Все життя під таким кайфом від творчості й закоханостей, що не маю потреби в додаткових стимуляторах. Навпаки, іноді заспокійливе потрібне.[1]

  •  

Ніколи нічого не крала. Але якось стояла на шухері: шкільна подружка попросила, коли вона цупила шоколадний батончик.[1]

  •  

Моя перша брехня: у дитинстві посварилася з подружкою і зопалу написала образливі слова на дверях її сараю. Так і не зізналася.[1]

  •  

До 31 року мешкала з батьками. Дуже не люблю жити в чужих стінах.[1]

  •  

Наприкінці 1990-х проходила прослуховування до музичного училища на вокал. Викладачка подивилась на старе пальто й на подерті чобітки – і відмовила.[1]

  •  

Якщо у стосунках щось муляє, за них не варто чіплятись. Краще рвати і йти.[1]

  •  

Купити чоботи чи записати пісню? Звісно, пісню.[1]

  •  

Спочатку приходить музика, і під неї вже намагаюся підгадати текст. Колись сиділи на сходах літмузею – чекали з подругою знайомого. Я довго щось наспівувала. Слова написалися якісь дурні. І тільки через кілька років згадала мелодію й зробила новий текст.[1]

  •  

Мрію, щоб мої пісні, коли стану літньою дамою, виконували інші. І щоб хтось із них зробив це краще за мене.[1]

  •  

Коли заробляю нецікавою роботою, картаюся, що марную життя. А коли займаюся тим, що люблю, але за це не платять – докоряю, що легковажна.[1]

  •  

Хотілося б бути рантьє – жити на пасивні доходи й записувати пісні.[1]

  •  

Дуже стараюся бути правильною.[1]

  •  

Є суспільні стереотипи, які розчаровують. Чому жінка не може перша зробити крок для зближення з чоловіком? Я що, не суб'єкт волі?[1]

  •  

Кохання – як клей. Раптом бачиш – ти до людини вже приклеїлася. Можна порвати, але буде боляче.[1]

  •  

Відмовлялася від шлюбних партій із чоловіками, яким навряд чи сподобалося б моє творче життя.[1]

  •  

Записую свої сни – жахи, щось дивне, химерне. Якось наснилося, що я з одним чоловіком у горах і він скидає мене в прірву. А наші стосунки якраз були в підвішеному стані, я не розуміла, як до мене ставляться. Сон підказав – треба рвати. Іншого разу наснилося, що приміряю сукню жінки, з якою була знайома. Та виявилася затісна. Потрактувала це так: подумки приміряю на себе її долю.[1]

  •  

Тривалий час досить скептично ставилася до шлюбу – боялася, що мене до чогось змушуватимуть, поневолюватимуть. Могла би взагалі не виходити заміж, якби не зустріла чоловіка, який прийняв мої інтереси і творчість.[1]

  •  

Я — феміністка. Але поміркована.[1]

  •  

Занурити себе в драму набагато легше, ніж себе із драми витягти.[1]

  •  

Навіщо людям дається поклик, якщо немає таланту? Так само і з невзаємним коханням. Якщо ця людина не для мене, чому до неї так тягне?[1]

  •  

Боюся не старості, а слабкості. Страшно збожеволіти, втратити глузд, впасти в деменцію. Краще жити менше, але нікого не обтяжувати і не відчувати власного приниження.[1]

  •  

Найщасливіший момент дитинства – у 5 років гойдалася на гойдалці в парку. Неймовірне відчуття повноти життя і відкритості світу. Гойдалки люблю досі.[1]

  •  

Перше, що роблю вранці, – п'ю чай. До цього голова не працює.[1]

  •  

Тричі – в різні періоди – зверталася до психологів. Не допомагало. Одного разу навіть подумалось: якщо в нас такі психологи, то я ще нормальна людина.[1]

  •  

З мамою стосунки завжди були складні: «Не потрібно витрачати гроші на запис пісень. Пішла б краще вивчилася на бухгалтера».[1]

  •  

З неприємних емоцій допомагає виходити творчість. Образа, біль – усе це проживається в піснях.[1]

  •  

Плачу, коли випиваю. Всі сміються і співають, стають веселішими, а в мене світова скорбота починається. Тому алкоголю уникаю.[1]

  •  

З дитинства боюся павутиння. Можливо, це візуалізований страх обману. Страх опинитися в пастці. Страх перед ситуацією, коли ти грав по-чесному, а тебе ошукали.[1]

  •  

Кохання – це коли двоє на одній гойдалці. Їм важко зіскочити, вони в певному трансі й екстазі. Рухи скоординовані, а самі вони – взаємозалежні.[1]

  •  

Чоловік – мій найближчий друг.[1]

  •  

В юності була трохи легковажна в плані знайомств. Більше довіряла, ніж було варто. Якось узяла й поїхала з малознайомим чоловіком на море. Нічого поганого не сталося, а могла ж натрапити на маніяка.[1]

  •  

Якщо не можеш змінити ситуацію – або змирися з нею, або йди. Тільки не страждай. Це найкраща порада, яку чула.[1]

  •  

Коли постає питання: сказати «так» чи «ні» – схиляюся до «так». Чекаю від людей хорошого, доки вони не доведуть протилежне.[1]

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg