Фельгенгауер Павло Євгенович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фельгенгауер Павло Євгенович
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Павло Євгенович Фельгенгауер (рос. Па́вел Евге́ньевич Фельгенга́уэр, 6 грудня 1951, Москва) — російський біолог, військовий оглядач, журналіст.

Цитати[ред.]

  •  

Липень-серпень — це оптимальний час для літньої кампанії, взагалі для будь-якої військової кампанії. Якщо зараз цей час упустити, то військові можливості з'являться дуже нескоро, тільки взимку. В принципі, якщо подивитися історію питання, як воювали в тих же краях в 1941-1943 роках, то там воюють або влітку, коли бруд засихає, або взимку, коли він замерзає.

 

Июль-август — это оптимальное время для летней кампании, вообще для какой-либо военной кампании. Если сейчас это время упустить, то военные возможности появятся очень нескоро, только зимой. В принципе, если посмотреть историю вопроса, как воевали в тех же краях в 1941-1943 годах, то там воюют либо летом, когда грязь засыхает, либо зимой, когда она замерзает[1].

  •  

У Росії все готово для нової атаки. Пройшла велика ротація кадрів. Війська зараз — в найвищому ступені бойової готовності. А восени починається новий призов і нова демобілізація, і знову велика ротація. Тобто ті, кого призвали восени 2014 року, і становлять зараз основу військ, через 3-4 місяці повинні бути відправлені додому. Тому два рази на рік бойова готовність знижується або підвищується. Зараз все добре.

 

У России все готово для новой атаки. Прошла большая ротация кадров. Войска сейчас — в наивысшей степени боевой готовности. А осенью начинается новый призыв и новая демобилизация, и снова большая ротация. То есть те, кого призывали осенью 2014 года, и составляют сейчас основу войск, через 3-4 месяца должны быть отправлены домой. Поэтому два раза в год боевая готовность снижается или повышается. Сейчас все хорошо[1].

  •  

Є фактор того, що Захід послав чіткий сигнал, що якщо там відновляться всерйоз бойові дії і ополченці почнуть захоплювати нові території, то підуть дуже жорсткі санкції проти Росії, яких би, звичайно, хотілося уникнути.
По-друге, Путін кілька разів говорив, що росіяни і українці — це один народ. Мабуть, він у це вірить. Він говорив про це у вересні 2013 року. І нещодавно в Пітері повторив слово в слово.
Зрозуміло, що він заперечує існування української нації як такої і вважає, що ми один народ і повинні жити разом. Тому бити українців занадто сильно, напевно, не треба, вони заблудлі росіяни, їх американці спокусили разом з рештою гадами, вважає російський президент. Але вони повинні усвідомити і повернутися в єдину родину братніх народів. А якщо їх сильно молотити, то вони, можливо, гірше усвідомлюють.

 

Есть фактор того, что Запад послал четкий сигнал, что если там возобновятся всерьез боевые действия и ополченцы начнут захватывать новые территории, то последуют очень жесткие санкции против России, которых бы, конечно, хотелось избежать.
В-вторых, Путин несколько раз говорил, что русские и украинцы — это один народ. По-видимому, он в это верит. Он говорил об этом в сентябре 2013 года. И недавно в Питере повторил слово в слово.
Понятно, что он отрицает существование украинской нации как таковой и считает, что мы один народ и должны жить вместе. Поэтому бить украинцев слишком сильно, наверное, не надо, они заблудшие русские, их американцы соблазнили вместе с остальными гадами, считает российский президент. Но они должны осознать и вернуться в единую семью братских народов. А если их сильно молотить, то они, возможно, хуже осознают[1].

  •  

Я думаю, що завдання будуть ті ж, що і в зимову кампанію, як з Дебальцеве і з донецьким аеропортом. Я це називаю міні-Верден за аналогією зі знаменитим і кровопролитним боєм Першої світової війни у Франції.
Російські генерали хочуть провести битви, досить наполегливі, але не глибокі, з метою захопити відносно важливі шматочки території, підсунути лінії фронту і нанести українським силам образливу, принизливу поразку. Зломити їх моральний дух і відповідно викликати політичну кризу в Києві і, очевидно, зміну режиму.

 

Я думаю, что задачи будут те же, что и в зимнюю кампанию, как с Дебальцево и с донецким аэропортом. Я это называю мини-Верден по аналогии со знаменитым и кровопролитным сражением Первой мировой войны во Франции.
Российские генералы хотят провести сражения, довольно упорные, но не глубокие, с целью захватить относительно важные кусочки территории, пододвинуть линии фронта и нанести украинским силам обидное, унизительно поражение. Сломить их моральный дух и, соответственно, вызвать политический кризис в Киеве и, очевидно, смену режима[1].

  •  

Не думаю, що буде похід на Одесу чи Київ. Це здається малоймовірним, хоча в точності я не знаю. Взяття Маріуполя теж зараз здається малоймовірним, тому що облога і штурм такого великого міста — це дуже серйозні завдання.
Там бетонні будівлі, промислові, а це страшна річ — воювати в міських умовах з противником, який засів в бетонних будівлях. «Азовсталь», там дуже потужні залізобетонні перекриття, підвали, підлоги, стіни, щоб катати ці ковші з розплавленим металом. Гаубичні снаряди це взагалі не беруть, це марно. Це треба бомби скидати або «Буратіно» випалювати це все, тобто об'ємними вибухами.
Тому облога Маріуполя означає, що півмільйонне місто доведеться зрівняти із землею і колупатися, напевно, не один місяць. Єдине, якщо тільки до того в ході цілого ряду битв в районі Пісків, Авдіївки, Мар'їнки, Щастя, Станиці Луганської, весь фронт український буде сильно збитий і там почнуться панічні відступи, тоді можуть понадіятися, що з Маріуполя теж втечуть. Але штурму його, думаю, військові будуть опиратися.

 

Не думаю, что будет поход на Одессу или Киев. Это кажется маловероятным, хотя в точности я не знаю. Взятие Мариуполя тоже сейчас кажется маловероятным, потому что осада и штурм такого большого города — это очень серьезные задачи.
Там бетонные здания, промышленные, а это страшная вещь — воевать в городских условиях с противником, который засел в бетонных зданиях. «Азовсталь», там очень мощные железобетонные перекрытия, подвалы, полы, стены, чтобы катать эти ковши с расплавленным металлом. Гаубичные снаряды это вообще не берут, это бесполезно. Это надо бомбы сбрасывать или «Буратиной» выжигать это все, то есть объемными взрывами.
Поэтому осада Мариуполя означает, что полумиллионный город придется сравнять с землей и ковыряться, наверное, не один месяц. Единственное, если только до того в ходе целого ряда сражений в районе Песков, Авдеевки, Марьинки, Счастья, Станицы Луганской, весь фронт украинский будет сильно сбит, и там начнутся панические отступления, тогда могут понадеяться, что из Мариуполя тоже сбегут. Но штурму его, думаю, военные будут сопротивляться[1].

  •  

Так, вони хочуть розділити Україну. Прибалтику, добре вже, забирайте. Але для Росії шматочок Донбасу і який-небудь шматочок Криму — цього недостатньо. У Донбасу стратегічної цінності практично нуль, у Криму — висока сама по собі. Але, тим не менш, іншу частину України, тим більше Лівобережжя — ніяк не можна залишати ворогові, упевнене все російське керівництво.

 

Да, они хотят разделить Украину. Прибалтику, ладно уж, забирайте. Но для России кусочек Донбасса и какой-нибудь кусочек Крыма — этого недостаточно. У Донбасса стратегической ценности практически ноль, у Крыма — высокая сама по себе. Но, тем не менее, остальную часть Украины, тем более левобережье — никак нельзя оставлять врагу, уверено все российское руководство[1].

  •  

Взяття фортеці Верден в 1916 році було задумано німцями не як прорив фронту і похід на Париж. Це була саме обмежена за територією і за масштабами операція, в якій потрібно було нанести прикру поразку французькій армії з великими втратами, зломити їх моральний дух і викликати політичну кризу в Парижі, падіння військового кабінету Клемансо і прихід до влади тих, хто готовий на компроміс на німецьких умовах.
І зараз в Кремлі теж сподівалися, що в Дебальцеве це станеться. Причому, не важливо, якщо в Києві прийдуть до влади більш націоналістичні сили, це теж годиться.

 

Взятие крепости Верден в 1916 году было задумано немцами не как прорыв фронта и поход на Париж. Это была именно ограниченная по территории и по масштабам операция, в которой нужно было нанести обидное поражение французской армии с большими потерями, сломить их моральный дух и вызвать политический кризис в Париже, падение военного кабинета Клемансо и приход к власти тех, кто готов на компромисс на немецких условиях.
И сейчас в Кремле тоже надеялись, что в Дебальцево это произойдет. При чем, не важно, если в Киеве придут к власти более националистические власти, это тоже годится[1].

  •  

Це типова таємна війна.
Радянський Союз і Росія вели 46 таємних війн з 1946 по 2000 рік. Там не тільки війна в Кореї, ми з Голландією таємно воювали і мало не 15 000 військ послали. Ніхто про це навіть не пам'ятає.
Ми з Францією воювали за незалежність Алжиру, втрати були досить суттєві. Воювали у всіх арабо-ізраїльських війнах, навіть генерали там гинули у війні з Ізраїлем. В Ефіопії кілька генералів наших загинуло, в Анголі, Нікарагуа, Мозамбіку — величезна кількість цих конфліктів і всі вони були таємними. Брали участь у них десятки тисяч наших солдат, втрати були, але працювали таємно.
І зараз це теж працює, таємний статус звичний і зручний, бо пораненим або сім'ям загиблих пояснюють, що прав у них ніяких немає. Гроші ви якісь отримаєте, тільки якщо будете мовчати і не говорити з журналістами, а якщо пащу відкриєте, то ні чорта не отримаєте. З Афганістаном це не проходило і з Чечнею теж. Там можна було качати права, а зараз дуже просто, це хороший важіль управління і така таємна війна триватиме по можливості.

 

Это типичная тайная война.
Советский Союз и Россия вели 46 тайные войны с 1946 по 2000 год. Там не только война в Корее, мы с Голландией тайно воевали, и чуть ли не 15 тысяч войск послали. Никто об этом даже не помнит.
Мы с Францией воевали за независимость Алжира, потери были довольно существенные. Воевали во всех арабо-израильских войнах, даже генералы там погибали в войне с Израилем. В Эфиопии несколько генералов наших погибло, в Анголе, Никарагуа, Мозамбике — огромное количество этих конфликтов и все они были тайными. Участвовали в них десятки тысяч наших солдат, потери были, но работали тайно.
И сейчас это тоже работает, тайный статус привычен и удобен, потому что раненным или семьям погибших объясняют, что прав у них никаких нет. Деньги вы какие-то получите, только если будете молчать и не говорить с журналистами, а если пасть откроете, то ни черта не получите. С Афганистаном это не проходило и с Чечней тоже. Там можно было качать права, а сейчас очень просто, это хороший рычаг управления, и такая тайная война будет по возможности продолжаться[1].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg