Бучма Амвросій Максиміліанович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Амвросій Бучма
Amvrosy Buchma.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Амвро́сій Максиміліа́нович Бу́чма (14 березня 1891, Львів, Австро-Угорщина — 6 січня 1957, Київ, Українська РСР, СРСР) — український актор і режисер.

Цитати[ред.]

  •  

Кайзерівського солдата в окулярах, з рушницею в руках, з обличчям, зведеним конвульсіями сміху, відчаю і смерті, я вважаю одним із кращих своїх кінотворів[1]. — Про сцену з епізодичної ролі в «Арсеналі» Олександра Довженка

  •  

Робота в львівському театрі тих часів стала для мене великою і трудною школою акторської майстерності[2]. — Про роботу у Львівському театрі «Руська бесіда»

  •  

У ті бурхливі дні я багато часу і сил віддавав роботі у Вінницькій чека. Через декілька місяців Вінницю захопили петлюрівці й білополяки. З групою товаришів я залишився в місті за завданням. Коли вночі прибігли мене заарештовувати, через вікно я вистрибнув у садок і втік з-під самого носа гайдамаків і пілсудчиків. За допомогою знайомого лікаря довелося близько місяця переховуватись у будинку для божевільних... Події і напружена робота підірвали моє здоров'я. Після вигнання білополяків, я був звільнений від роботи в органах ЧК і повністю віддався театру[2]. — Про роки Української Революції 1917-1920 рр.

  •  

Я люблю заповнювати паузи дією, люблю працювати з речами, люблю мовчати на сцені і вважаю, що в цьому і є особлива радість акторської творчості, в якій виконавець виступає не тільки як співавтор, як інтерпретатор літературного матеріалу, а й як самостійний митець[1].

Про Амвросія Бучму[ред.]

  •  

У бідній родині залізничника й пралі із дев’яти дітей злидні та голод з-поміж живих залишили тільки двох: його, Бронека – наймолодшого, чиє ім’я з давньогрецької означає «Невмирущий», і старшу сестру Ольгу (1879-1935), котра по закінченні Львівської консерваторії (1894) співала (сопрано) у хорах «Лютня» та «Боян», а потім стала відомою в Галичині акторкою русинського театру «Руська бесіда»[2]. — Зі статті «Амвросій Бучма. 1. У Королівстві арлекінів»

  — Олександр Рудяченко
  •  

У результаті подальших творчих експериментів Амвросій Бучма знайшов прийом увиразнення моменту найвищого пафосу побутовою, але образною деталлю, застосованою з почуттям міри. Ця деталь наголошує природність і масштабність людських почуттів. І справді, у його подальших театральних і кіноролях актор виявляв себе майстром деталі, за допомогою однієї міміки відтворював те, що інколи не під силу великому монологу. Навіть епізодичні ролі у подачі Бучми ставали дуже виразними та яскравими[2]. — З розвідки «Амвросій Бучма: творча доля “розумного Арлекіна”»

  — Ольга Велимчаниця, театрознавиця
  •  

У різних царинах Амвросій Бучма та Лесь Курбас ставали першовідкривачами, бо мали до того нахил і завзяття. Коли у 1924 р. Всеукраїнське фото- кіноуправління (ВУФКУ) взяло курс на виробництво жвавого кіножурналу «Маховик», який складався б із заідеологізованих сюжетів документальної хроніки та дотепних короткометражних стрічок, тандем мав що запропонувати. Після імпровізованого творчого конкурсу стало зрозумілим, хто в країні Великий Німий, і в червні 1924 р. ВУФКУ запросило Леся Курбаса на один рік стати режисером першої державної кінофабрики. Оскільки справа була незвідана, той погодився[2]. — Зі статті «Амвросій Бучма. 1. У Королівстві арлекінів»

  — Олександр Рудяченко

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg