Оріховський Станіслав
| Станіслав Оріховський-Роксолан | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Станіслав Оріховський-Роксолан (1513 — 1566) — письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст.
Цитати[ред.]
- Я з русинів і кажу про це охоче і з гордістю.
- Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
- Чи добре плаватиметься кораблю, де капітан сам хоче гребти, кинути стерно й вести спостереження за небом, зірками та вітром?
- Коли тебе запитають: хто ти? — відповідай побожно і правдиво так: я король — вуста, очі й вуха закону, а точніше, інтерпретатор закону, який присягнувся віру в королівстві зміцнювати і нічого іншого не робити, як тільки те, що закон скаже.
- ...наші предки виховували нас так, щоб ми знали, що король вибирається для держави, а не держава існує для короля. На цій підставі гадаємо, що держава набагато шляхетніша й достойніша за короля. Закон, якщо він є душею і розумом держави, значно кращий за непевну державу і вищий за короля[1].
Із «Напучення польському королеві Сигизмунду Августу[2]»[ред.]
Не можна звинувачувати автора в зухвалості, якщо від цього він не має ніякого зиску[3]. |
Як збереже королівське ім’я той, хто сповнений усіляких вад і перебуває з ними немов на дні якоїсь прірви[4]? |
Наша воля потребує для свого захистку лицаря, а не титулу[4]. |
Ніхто з королів, хоч який розумний, не зможе добре правити іншими, якщо сам спочатку не навчиться прислухатися до своїх наставників[4]. |
Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що, за природою своєю, прагне до правди і справедливості[4]. |
І жорстокі, і розбещені правителі бували-таки в державах і такими їх зробило виховання[4]. |
Без добрих настанов і чесних порад не може бути путящого мужа, тим більше короля[4]. |
Всім зрозуміло, що для кожного ремесла є відповідне для нього місце. Лихвар шукає міста, адвокат — майдану, рільник — поля[4]. |
Місце сторожа, природно, не в середині, а поза тими речами, які він стереже. Так породистий собака ніколи не ховається у вівчарні, а на ніч лягає перед ворітьми, щоб добре було чути вовків, відганяти їх і переслідувати[4]. |
Машкара викликає лише сміх і хіба не є, питаю, такою ж смішною, як у міма, що вдає короля[4]? |
Якщо нічого не називатимеш у державі своїм, а вважатимеш, що все належить спершу республіці, покажеш, що ти, королю, є ніби сторожем держави. Бо сторож жодну річ із того, що стереже, не може назвати своєю[5]. |
Уникай підлеглих, які дуже дбають про прибутки короля, інакше станеш неприємним, як для тих, хто нехтує багатством, так і для відважних лицарів[5]. |
Мусиш знати не тільки про те, як здобути прихильність серед своїх підлеглих, а як їх захистити[5]. |
Буде найсправедливіше, якщо ти перебуватимеш у межах свого обов’язку[5]. |
Король вибирається для держави, а не держава існує задля короля. На цій підставі гадаємо, що держава набагато шляхетніша й достойніша за короля[5]. |
Оскільки закон є даром Божим, то помститься Бог порушникам його подарунка вбивством, чварами, ворогуванням, руйнуванням, рабством; зрештою, приведе державу з покоління в покоління до ганебних законів[5]. |
Керувати державою — труд не для однієї людини[5]. |
Тиран переважно не має сенату, а якщо має, то це нікчемний гурт людей[5]. |
Потурбуйся про підбір сенату — щоб з обраного тобі сенату всі люди зрозуміли, що ти насправді король, а не тиран[5]. |
Остерігайся зажерливих і не довіряй їм керівних посад у республіці. Інакше з'являються у республіці хитрощі, обман, зради, грабунки, чвари, насилля над слабшими[6]. |
Авторитет є нагородою за славу, мужність, а не за породу[6]. |
Ніщо так швидко не руйнує держави, як свари в сенаті[6]. |
Що ж до партій, то вони знесилюють супротивників образами, приниженнями, плітками[6]. |
Якщо ти не зважаєш і не турбуєшся, як прихилити до себе дружніх і потрібних для тебе сенаторів, або правити будеш зле, або взагалі не правитимеш — через чвари поміж видатними, — в одну мить буде загублене все, що залишив тобі батько[6]. |
«Моє» і «твоє» — два джерела незгоди в суспільності[6]. |
Треба встановити в державі суд з виборних суддів і передати туди всі суперечки[6]. |
Нікому не дозволяй, як то кажуть, сваволити, бо охочих до цього багато[6]. |
При однакових правах у всіх однакова сила[6]. |
Мореплавці підкоряються власникові судна, а воїни — своєму вождеві[6]. |
Коли хтось удає із себе іншого (не того, ким є насправді), особливо мудрого, легко виявляє свою немудрість[6]. |
Якщо часто будеш обіцяти і багато мудрувати, а обіцянки виконуватимеш рідко, чи не зробиш мене подібним до собаки[7]? |
Якщо художник, власне обличчя із дзеркала малюючи, не може досягти правдоподібності — хто ж інший йому повірить[7]? |
Весь зміст твоєї мудрості у твоєму житті[7]. |
Усувай од себе людей похітливих, жадібних, злочинних, хвалькуватих, а також блазнів, щоб я, побачивши твоє життя із цими нікчемниками, не змінив про тебе думки як про мудрого[7]. |
Є багато таких, котрі хоч від правдивої і справжньої мудрості щонайдалі перебувають, але, як не дивно, видають себе мудрими[7]. |
Справжня мудрість і правдива наука міцно пов’язані із чемністю, уникають титулів, виявляють благородство і не втручаються до чужих справ. Отже, підбирай собі людей не за титулами, а дивися на їхні норови[7]. |
Ознакою мудреця є вміння когось навчати[7]. |
Всякий тиран дбає, щоб у вільній республіці чесноти не було.[7] |
Хто чатує, завжди сподівається перемогти сплячого[7]. |
Тільки мужність бореться з вадами і стає вищою там, де більші вади трапляються[7]. |
Такий уже рід людський: язикатий і злостивий. Любить покепкувати, не зважаючи на титули[7]. |
Народ вважає тебе своїм захисником, а ти втікаєш од нього. Не цурайся його, дбай про прихильність і уникай неслави[8]. |
Похіть і пристрасне бажання вдовольняти її сковує молодь і штовхає її на нерозважні дії[8]. |
Де чеснота гине, неодмінно гине всіляка турбота про доброчесні вчинки[8]. |
Дух жаги нещасливий, тому що про чуже тіло думає, а до свого недбайливо ставиться і себе самого найганебніше виснажує[8]. |
Якщо король не гамує в собі жорстокості та злоби і ще до того щодня пиячить і шаліє повсякденно, знай, що буде з нього тиран найнегідніший і дуже схожий на Нерона[8]. |
Дружина хай буде мірою і межею тієї жаги, яку природа тобі від народження подарувала[8]. |
Нехтуй грубу силу, зневажай багатства, жадобу до панування, безумну й нещиру справедливість[8]. |
Сила без розважливості занепадає. І розважливість, хоч панує над речами, не буває міцною без сили[8]. |
Коли знехтуєш щирими і правдивими настановами, корисними для тіла й майбутньої долі, то, не зважаючи на дуже високе місце твого сидіння, виявиться так, що воно тебе прикрашає, а не ти це місце[8]. |
Із «Промови у справі закону про целібат[9], виголошеної на Соборі Станіславом Оріховським-Русином», 1551 р.[ред.]
Як не буде схильним тіло до гріха, якщо нема підтримки шлюбних узів? Про це засвідчують самі почуття, так і щоденна розпуста[10]. |
Коли немає з ким жити, то ти, хоч би як гордився своєю доброчесністю, обов’язково опустишся у світ гріхів[10]. |
Чоловік без дружини не може вважатися чоловіком, а жінка жінкою, якщо вона не має чоловіка[10]. |
Що ж бо миліше та дорожче, ніж батьківське та материнське ймення[10]? |
У шлюбному союзі чоловік займає місце батька, а жінка — місце матері[10]. |
Що святішого і міцнішого може бути, ніж непорушний священний союз чоловіка і жінки[10]? |
Та сила, якою жінка полонить чоловіка, так вплетена і влита в природу людини, що, здається, знищує людину в людині той, хто намагається знищити ці природні властивості[11]. |
Якщо забрати в людини її властивості, то тоді необхідно буде припинити життя. Так само, коли заберемо жінку, то неодмінно треба буде відмінити цнотливе життя[11]. |
Саме для того дано нам жінку, щоб за її допомогою ми могли жити стримано. Якщо ж ми візьмемо з нею шлюб, то з нами завжди буде Господь. |
Якщо ти уникаєш жінки з уваги на турботи, то тебе зустрінуть інші, набагато важчі[11]. |
Ми створені природою для шлюбного союзу і так створені, що вуста, обличчя, груди і стан нашого тіла бажають нічого іншого, як тільки жінки[11]. |
Якщо твоя глибока старість не дає змоги розглядати давні діяння, то поглянь на своїх синів, дочок, внучок, онуків та їхніх дітей[11]. |
Значно легше щось інше терпеливо зносити, ніж жити в умовах жорстокості та свавілля[11]. |
Хіба природа прагне чогось чеснішого й достойнішого, в чому б жила наша пильність, ніж того, щоб ми в житті дотримувалися чесності та соромливості[11]? |
Ти не слухаєш Бога, а відверто постаєш проти його заповідей, то чому ж ти прагнеш, щоб тебе слухали люди[11]? |
Природні забаганки, пов’язані із законною жінкою, легко задовольнити[11]. |
Як у любовних справах немає кінця нашим забаганкам, так немає кінця нашим видаткам[11]. |
Як матерія вимагає форми, так і жінка — чоловіка[11]. |
Як форма без матерії не може існувати, так і чоловік не може жити без жінки[11]. |
Я не чув, щоб огидна річ мала доброродну назву[11]. |
Із «Супліки Станіслава Оріховського Рутенця до Найвищого Понтифіка Юлія ІІІ про схвалення взятого шлюбу» 1551 р.[ред.]
…ваших консесіоналій, індульгенцій, ювілеїв, а також Петрової брами не досить уже, аби приваблювати людей до міста Рима й утримувати їх у вашій вірі. Тому слабне вона скрізь і береться на глузи всіма. Навіть самі папісти вважають віру химерою для обманювання неосвічених людей, яку вигадали й придумали датарії, копісти і римські офіціали заради ганебної наживи.[12] |
Не можемо довше ні зносити, ні терпіти тих життєвих ран, яких завдали нам ті, які до тебе понтифіками називалися, а насправді наглядачами вельми жорстокими були. Вони правили нами не за законами спільної природи, а за жорстокими своїми едиктами та інтердиктами, дослухаючись яких, немов прирікали себе на Содом і Гомору. Бо через едикти не дослухаємося до природи і Бога не шануємо,— а віра в нього відверто знищена тим приписом Рима.[13] |
…Александр Третій удаваною цнотливістю справжню цнотливість із латинської церкви вигнав.[13] |
Лише нечестива людина може видати декреталії, які забороняють священикам одружуватись, дозволяючи водночас позашлюбне життя з жінкою.[14] |
Отож відмовляюся від нинішньої безглуздої і небезпечної обітниці, бо хочу жити чесно і набожно. Хай її дотримуються люди, які полюбляють всілякі забавки, прикидаються куріями, але живуть у розпусті, які прибирають собі личину давньої святості і її знакомиту видають за правило та обітниці, а нинішню — за клятвопорушення. І це в той час, як їхнє життя сповнене розпусти і всіляких безчесних неподобств. Вони втратили бажання обітниці і нині симулюють цнотливість.[15] |
Якщо священикові не дозволено одружуватись, тоді хай буде покарано як злочин і гріх природний потяг до породження. А якщо шлюб є священним і відповідає законам природи, то нехай ніхто не називає ці закони нечестивими і не забороняє одружуватись. Нечестиві і безбожні лише ті закони, які ганять людей за те, що одруженням наслідують природу, найкращу поводатарку життя.[16] |
…серед громади нечестивців Александр Третій був князем. Адже всім відомо, що коли свої декреталії оголошував (у яких любовний зв'язок священнослужителів називав «близькою дружбою»), то діяв всупереч божественним і людським законам. Бо ні закон Божий не забороняє священикові узяти собі дівчину і одружитися, ні апостол — бути вельмишановному шлюбові в усіх (якщо навіть ішлося про шлюб священнослужителів). Хай тільки зв'язок із блудницями не називають «близькою дружбою»![17] |
Хай був би навіть ангелом з неба, але, якщо проповідував інше Євангеліє про шлюб, а не передане нам, і якщо велике таїнство зганьбив і до позашлюбного співжиття закликав,— тоді він, це роблячи, став не вікарієм Христа, не папою у церкві Божій, але антихристом і справжнісіньким відступником.[18] — Про Папу Римського Олександра ІІІ. |
…чи шлюб поганина треба схвалювати? — Звичайно,— кажеш,— і то не сяк-так, а найповажніше.— Яким же чином, питаю, ота самісінька похвала, коли її переносити на священика, змінюється на осуд?[19] |
Отож, сім'я у мене, клірика, є так само, як і в поганина. А якщо є, то призначене для когось іншого. Бо таке вже призначення сімені, щоб не залишатися там, де воно є, а щоб бути переданим іншому. Кому ж воно призначене і повинно бути передане? Ти вже, Юлію, навчи мене, як бути. Адже сім'я моє назовні проситься, і я не можу стриматись. Невже хочеш, щоб передав його розпусниці? Чи хочеш, щоб хлопцеві? Але і перше, і друге непристойне для християнина, а друге — ще і як рутенцеві.[20] |
Були й до тебе намісники Христа, які на цьому престолі сиділи, але,— як виявилося,— не були його приятелями. <...> Бо якби були, нічого з його порядку не змінювали б. І ніколи не привели б його наречену до такого вельми ганебного стану на вічне поганьблення самого жениха, який через розпусту і безчестя слуг церкви ганиться й нехтується юдеями, турками та й іншими народами.[21] |
У тих вигадників одна стать байдужа до іншої статі. У них чоловіки з чоловіками ганьбу чинять; у них всі парохії, пребенди і канонії переповнені розпусниками, перелюбниками, а також байстрюками. Одне слово, маємо майже стільки будинків розпусти, скільки помешкань священиків.[22] |
Бачиш відверто, що нині життя стало цілком безнадійним. Ми зовсім не такі, якими хотіли б бути. Ми безсилі, бо противимося природі і змушені Александром. Прагнемо того, чого не в змозі збагнути. Ми стали найнікчемнішими не лише серед двоногих, а й серед четвероногих. Бо тварини знають своє походження, свою стать. А в нас усе це безнадійно заплутане і дуже непевне.[23] |
Тепер дійшло вже до того, що люди вважають турецьку зверхність більш зносною, ніж римську. Бо турецька влада відверто жорстока і жодної прихильності до нас не виявляє, жодної ласки. А Рим найжорстокіше насильство затуляє лицемірством і підступністю. Бо має потенцію, має міста, містечка, військо і верховодів, яких чимало і які самим туркам не поступаються.[24] |
Вчені й благочестиві мужі вважають за злочин домагатися, а за гріх — купувати те, що задля прибутку було зневажене людьми нечестивими і гідними покари[25]. |
О прекрасний день, коли спало на думку відмовитися від нещасливих привілеїв, і я відкинув їх із якимсь божественним порухом душі[25]. |
Мусиш визнати і прийняти непорушними такі два принципи: по-перше, природне право, по-друге, божественний закон[25]. |
Ти не Геракл, хоч і знаєш, що можеш у сто разів більше[25]! |
Не думай так: «Невелика біда, коли втрачу одну людину — якогось там рутенця-варвара!» Спогадай, що й задля мене помер Христос[25]. |
Із «Промови на похороні польського короля Сигизмунда-Ягелона[26]», 1559 р.[ред.]
Перемагають часом не тільки добрі мужі, а й злі. Але перемоги останніх не приносять справжньої слави[25]. |
Держава, яка не має підмоги від сусідів і прихильності, міцною не буває[27]. |
Всі нещастя роду людського постають почасти від жорстокості, а почасти від зманіженості тиранів[27]. |
Душа, жодною доброю наукою не піднесена, хитається і спотикається при виконанні будь-якого державного обов’язку чи служби[27]. |
Насіння, коли в чужу землю потрапляє, втрачає свою силу і часто до іншого виду переходить. Так і хист хлопців унаслідок невідповідного виховання стає непридатним для сприйняття батькових чеснот[27]. |
Важче бути миролюбним королем, як войовничим, бо наскільки більше бракує комусь розуму, настільки він зухваліший і більш удатний до війни[27]. |
Тиран — то жахлива звірюка з людською подобою, що губить громадян, знищує закони, один усе пригнічує[27]. |
Коли щось діється недобре або не до ладу, знай: винні в тому не воля Божа і не випадок, а брак справжнього розуму[27]. |
Чи добре вдаватиметься кораблю, де моряки усунули капітана або де капітан сам хоче гребти, кинувши стерно, і вести спостереження за небом, зірками та вітром? Чи був би з цього якийсь глузд[27]? |
Якщо сама мудрість не виступає у керівника держави суміжно зі справедливістю, тоді не буває міцною і вельми корисною у людських справах[28]. |
До чеснот іди тим самим коротким шляхом, яким ішов батько[28]. |
Хай громадське нещастя переважає вашу особисту ненависть[28]. |
Із промови «Життя і смерть Я. Тарнавського»[29], 1561 р.[ред.]
І серед тварин мале, відлучене передчасно від молока матері, миршавіє[28]. |
Невже, гадаєш, достатньо бути лише не палієм, не розбійником, не ґвалтівником дівчат і не зневажцем урядовців. Далебі, що н[28]і! |
Розум нас учить правдивої мудрості, справедливості, відваги, поштивості. Але хто є добрим, запитаєш? Скажу так, що людина мудра, справедлива, мужня, поштива є доброю[28]. |
Невже ти гадаєш, що свобода — те саме, що і сваволя[28]? |
Мудрий корчмар, коли пиво скисає, виливає його геть; так ти, ледащо, не хвалися гербом, коли твоє шляхетство спідліло[28]. |
Зірки ніхто не може полічити і небо змірити, окрім філософа[28]. |
Велика честь і хвала за те, що згадуєте, але тому лиш синові честь, який батьківську доблесть своєю доповнює[30]. |
Став гроші свої, коли хочеш виграти, але знай добре, що тих грошей не збереш, удома сидячи. І ті усі, що батько залишив, вважай, що легко прогрáєш[30]. |
Кожен добрий батько мовить до сина: «Сину мій любий, або кращим будь, або від мене гіршим будь![30]» |
З пригод інших людей бачив я, що нерівність є трутизною свободи і що там зле діється, де один другому каже: «Я вільний, а ти невільний![30]» |
Чотири якості, без яких жоден не може бути добрим гетьманом: тверезість, чуйність, суворість, владність[30]. |
І той не добрий гетьман і бути не може, хто є добрим господарем[30]. |
Не досить для гетьманства мати коня, панцира, щита і списа; потрібен ще й розум, і серце, бо гетьманське правління — то справа найбільша[30]. |
Не у кількості людей, а в руках Божих бувають людські перемоги[30]. |
О цното! Яка ти доблесна! Володаркою стаєш, коли на свого натрапиш[30]! |
Кожен син шляхетного роду доброчесні справи предків має взяти на себе, певне знаючи, що без добрих учинків нічого не вартує ні багатство, ні краса, ні сила[30]. |
Кожна людська справа без чеснот і справедливості є щирою ганьбою[30]. |
Iз твору «Квінкунс», 1564 р.[ред.]
Важко мовчати, коли болить, важко не волати, коли тонеш, важко й не зітхати у неволі[32]. |
Тільки всі разом — порятуємося, а кожен зокрема, в човні сидячи, згине[32]. |
Якщо король чимось відрізняється від тирана, то хіба тим, що тиран бере, а король дає[32]. |
Де відмінність у вірі, там ні любові, ні єдності жодної не може бути між людьми[32]. |
Не може ні правди, ні віри бути в тій людині, яка, дораджуючи або займаючи якусь посаду в державі, чекає якихось подарунків[32]. |
Xiба то не жорстока річ чинити від імені всієї держави те, що шкодить державі[32]? |
Не дивуйся і не лякайся, якщо твоє писання у людей викликає зненависть, а зокрема, коли бачиш, що тебе першого в лицарському станові на те Господь Бог серед нас, на Руси, розбудив[32]. |
Продовжуй те, до чого покликаний і що почав в ім’я Боже, пристосовуючи перо своє до добра своєї Вітчизни, яка марно гине[32]. |
Не втомлюйся писати і не лежи на книгах так, як дракон лежить на скарбах, з яких нікому пожитку ніякого. Так само й ти високих і знаменитих знань, якими перший на Руси спокусився і в яких з дитинства аж досі пильно кохаєшся, не втрачай марнуванням[32]. |
Добре влаштована держава є картиною Царства Божого. І якого ж чистого ока треба тому, хто хотів би Царство Боже спізнати[32]. |
Якщо взявся до плуга, не оглядайся назад, тобто — до чого не маєш покликання, тим не займайся, бо гріх учиниш[33]. |
Не чекай нічого від Бога, що душі, ані тілу не корисне[33]. |
Постійно справи на мені палають і в мені, а часом виходять з мене через мову, перо, друк, не зважаючи на супокій або на якийсь власний пожиток мій[33]. |
Якщо хочемо вежу будувати, то перед початком будування сядьмо і полічімо для себе, щоб знати: чи вистачить нам матеріалу, аби потім, заклавши фундамент, не були змушені через нестачу всього для будівництва покинути його[33]. |
Якщо щось є зле в них, то лишімо для них[33]. |
Легко буває з води вітер, бо вологі обоє. Важко вогонь із води буває, бо спільності жодної не мають[33]. |
Рука, яка не при тілі, не є рукою[33]. |
За природним правом невільник ненавидить свого пана[33]. |
Як неволя думку в людини тлумить, нищить, гасить, так і вольність думку множить, серце підносить, обличчя веселить, око сміливим, погляд і ходу жвавою робить[33]. |
Вроджена неволя до диявольської неволі подібна[33]. |
Вибирай одне, бо не можна брати разом обоє, позаяк сила і суд укупі ставати не можуть. Мусять одне за іншим бути, бо чесноти порядок між собою мають, якого не випереджають, але служать йому[33]. |
Серед чеснот першою є справедливість, а не сила[34]. |
Не може на одному суді той самий бути позивачем і суддею[34]. |
Тиранство з великою неволею змішане[34]. |
Примітки[ред.]
- ↑ Промови лауреатів премії Фундації Антоновичів Дмитро Павличко
- ↑ Сигизмунд ІІ Август (1520-1572) — польський король з 1530 р.
- ↑ Мудрість, 2019, с. 91
- ↑ а б в г д е ж и к л Мудрість, 2019, с. 92
- ↑ а б в г д е ж и к л Мудрість, 2019, с. 93
- ↑ а б в г д е ж и к л м н Мудрість, 2019, с. 94
- ↑ а б в г д е ж и к л м Мудрість, 2019, с. 95
- ↑ а б в г д е ж и к Мудрість, 2019, с. 96
- ↑ безшлюбність духвенства у римо-катольцькій церкві
- ↑ а б в г д е Мудрість, 2019, с. 97
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п Мудрість, 2019, с. 100
- ↑ Оріховський, 2004, с. 166
- ↑ а б Оріховський, 2004, с. 167
- ↑ а б Оріховський, 2004, с. 168
- ↑ Оріховський, 2004, с. 173
- ↑ Оріховський, 2004, с. 173-174
- ↑ Оріховський, 2004, с. 174
- ↑ Оріховський, 2004, с. 175
- ↑ Оріховський, 2004, с. 177
- ↑ Оріховський, 2004, с. 177-178
- ↑ Оріховський, 2004, с. 178-179
- ↑ Оріховський, 2004, с. 180
- ↑ Оріховський, 2004, с. 181
- ↑ Оріховський, 2004, с. 182
- ↑ а б в г д е ж Мудрість, 2019, с. 102
- ↑ Тобто з династії Ягеллонів. Ідеться про Сигизмунда-Августа, Польського короля
- ↑ а б в г д е ж и к л Мудрість, 2019, с. 103
- ↑ а б в г д е ж и к Мудрість, 2019, с. 104
- ↑ Тарнавський Ян ІІ (1488-1561) — польський державний діяч та полководець, сприяв будівництву укріплень
- ↑ а б в г д е ж и к л м н Мудрість, 2019, с. 105
- ↑ колесо
- ↑ а б в г д е ж и к л Мудрість, 2019, с. 106
- ↑ а б в г д е ж и к л м Мудрість, 2019, с. 107
- ↑ а б в Мудрість, 2019, с. 108
Джерела[ред.]
- Оріховський С. Твори. Пер. з латинської та старопольської В. Д. Литвинова. — Київ: Дніпро, 2004. — 672 с. — ISBN 966-578-160-Х
- Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7
- Еволюція політичних поглядів українських інтелектуалів XVI-XVIII століть
- [1]