Оріховський Станіслав

Станіслав Оріховський-Роксолан

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Станіслав Оріховський-Роксолан (1513 — 1566) — письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст.

Цитати

• Я з русинів і кажу про це охоче і з гордістю.
• Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
• Чи добре плаватиметься кораблю, де капітан сам хоче гребти, кинути стерно й вести спостереження за небом, зірками та вітром?
• Коли тебе запитають: хто ти? — відповідай побожно і правдиво так: я король — вуста, очі й вуха закону, а точніше, інтерпретатор закону, який присягнувся віру в королівстві зміцнювати і нічого іншого не робити, як тільки те, що закон скаже.
• Закон більший за короля.

Супліка Станіслава Оріховського Рутенця до Найвищого Понтифіка Юлія ІІІ про схвалення взятого шлюбу

…ваших консесіоналій, індульгенцій, ювілеїв, а також Петрової брами не досить уже, аби приваблювати людей до міста Рима й утримувати їх у вашій вірі. Тому слабне вона скрізь і береться на глузи всіма. Навіть самі папісти вважають віру химерою для обманювання неосвічених людей, яку вигадали й придумали датарії, копісти і римські офіціали заради ганебної наживи.

Не можемо довше ні зносити, ні терпіти тих життєвих ран, яких завдали нам ті, які до тебе понтифіками називалися, а насправді наглядачами вельми жорстокими були. Вони правили нами не за законами спільної природи, а за жорстокими своїми едиктами та інтердиктами, дослухаючись яких, немов прирікали себе на Содом і Гомору. Бо через едикти не дослухаємося до природи і Бога не шануємо,— а віра в нього відверто знищена тим приписом Рима.

…Александр Третій удаваною цнотливістю справжню цнотливість із латинської церкви вигнав.

…закони Александра про целібат священиків суперечать наказам Божим і природу пригнічують. Та й свободу християнську нівечать, бо ніби позбавляють «харчу й одягу» давніх християн, котрі, коли б раптом воскресли, то заперечили б, що ми їхні послідовники.

Лише нечестива людина може видати декреталії, які забороняють священикам одружуватись, дозволяючи водночас позашлюбне життя з жінкою.

Отож відмовляюся від нинішньої безглуздої і небезпечної обітниці, бо хочу жити чесно і набожно. Хай її дотримуються люди, які полюбляють всілякі забавки, прикидаються куріями, але живуть у розпусті, які прибирають собі личину давньої святості і її знакомиту видають за правило та обітниці, а нинішню — за клятвопорушення. І це в той час, як їхнє життя сповнене розпусти і всіляких безчесних неподобств. Вони втратили бажання обітниці і нині симулюють цнотливість.

Якщо священикові не дозволено одружуватись, тоді хай буде покарано як злочин і гріх природний потяг до породження. А якщо шлюб є священним і відповідає законам природи, то нехай ніхто не називає ці закони нечестивими і не забороняє одружуватись. Нечестиві і безбожні лише ті закони, які ганять людей за те, що одруженням наслідують природу, найкращу поводатарку життя.

…серед громади нечестивців Александр Третій був князем. Адже всім відомо, що коли свої декреталії оголошував (у яких любовний зв'язок священнослужителів називав «близькою дружбою»), то діяв всупереч божественним і людським законам. Бо ні закон Божий не забороняє священикові узяти собі дівчину і одружитися, ні апостол — бути вельмишановному шлюбові в усіх (якщо навіть ішлося про шлюб священнослужителів). Хай тільки зв'язок із блудницями не називають «близькою дружбою»!

Хай був би навіть ангелом з неба, але, якщо проповідував інше Євангеліє про шлюб, а не передане нам, і якщо велике таїнство зганьбив і до позашлюбного співжиття закликав,— тоді він, це роблячи, став не вікарієм Христа, не папою у церкві Божій, але антихристом і справжнісіньким відступником. — Про Папу Римського Олександра ІІІ.

…чи шлюб поганина треба схвалювати? — Звичайно,— кажеш,— і то не сяк-так, а найповажніше.— Яким же чином, питаю, ота самісінька похвала, коли її переносити на священика, змінюється на осуд?

Отож, сім'я у мене, клірика, є так само, як і в поганина. А якщо є, то призначене для когось іншого. Бо таке вже призначення сімені, щоб не залишатися там, де воно є, а щоб бути переданим іншому. Кому ж воно призначене і повинно бути передане? Ти вже, Юлію, навчи мене, як бути. Адже сім'я моє назовні проситься, і я не можу стриматись. Невже хочеш, щоб передав його розпусниці? Чи хочеш, щоб хлопцеві? Але і перше, і друге непристойне для християнина, а друге — ще і як рутенцеві.

Були й до тебе намісники Христа, які на цьому престолі сиділи, але,— як виявилося,— не були його приятелями. <...> Бо якби були, нічого з його порядку не змінювали б. І ніколи не привели б його наречену до такого вельми ганебного стану на вічне поганьблення самого жениха, який через розпусту і безчестя слуг церкви ганиться й нехтується юдеями, турками та й іншими народами.

У тих вигадників одна стать байдужа до іншої статі. У них чоловіки з чоловіками ганьбу чинять; у них всі парохії, пребенди і канонії переповнені розпусниками, перелюбниками, а також байстрюками. Одне слово, маємо майже стільки будинків розпусти, скільки помешкань священиків.

Бачиш відверто, що нині життя стало цілком безнадійним. Ми зовсім не такі, якими хотіли б бути. Ми безсилі, бо противимося природі і змушені Александром. Прагнемо того, чого не в змозі збагнути. Ми стали найнікчемнішими не лише серед двоногих, а й серед четвероногих. Бо тварини знають своє походження, свою стать. А в нас усе це безнадійно заплутане і дуже непевне.

Тепер дійшло вже до того, що люди вважають турецьку зверхність більш зносною, ніж римську. Бо турецька влада відверто жорстока і жодної прихильності до нас не виявляє, жодної ласки. А Рим найжорстокіше насильство затуляє лицемірством і підступністю. Бо має потенцію, має міста, містечка, військо і верховодів, яких чимало і які самим туркам не поступаються.

Джерела

• Оріховський С. Твори. Пер. з латинської та старопольської В. Д. Литвинова. — Київ: Дніпро, 2004. — 672 с. — ISBN 966-578-160-Х
• Еволюція політичних поглядів українських інтелектуалів XVI-XVIII століть
• [1]