Оріховський Станіслав
Станіслав Оріховський-Роксолан | |
![]() | |
![]() | |
![]() |
Станіслав Оріховський-Роксолан (1513 — 1566) — письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст.
Цитати[ред.]
- Я з русинів і кажу про це охоче і з гордістю.
- Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
- Чи добре плаватиметься кораблю, де капітан сам хоче гребти, кинути стерно й вести спостереження за небом, зірками та вітром?
- Коли тебе запитають: хто ти? — відповідай побожно і правдиво так: я король — вуста, очі й вуха закону, а точніше, інтерпретатор закону, який присягнувся віру в королівстві зміцнювати і нічого іншого не робити, як тільки те, що закон скаже.
- ...наші предки виховували нас так, щоб ми знали, що король вибирається для держави, а не держава існує для короля. На цій підставі гадаємо, що держава набагато шляхетніша й достойніша за короля. Закон, якщо він є душею і розумом держави, значно кращий за непевну державу і вищий за короля[1].
Супліка Станіслава Оріховського Рутенця до Найвищого Понтифіка Юлія ІІІ про схвалення взятого шлюбу[ред.]
…ваших консесіоналій, індульгенцій, ювілеїв, а також Петрової брами не досить уже, аби приваблювати людей до міста Рима й утримувати їх у вашій вірі. Тому слабне вона скрізь і береться на глузи всіма. Навіть самі папісти вважають віру химерою для обманювання неосвічених людей, яку вигадали й придумали датарії, копісти і римські офіціали заради ганебної наживи.[2] |
Не можемо довше ні зносити, ні терпіти тих життєвих ран, яких завдали нам ті, які до тебе понтифіками називалися, а насправді наглядачами вельми жорстокими були. Вони правили нами не за законами спільної природи, а за жорстокими своїми едиктами та інтердиктами, дослухаючись яких, немов прирікали себе на Содом і Гомору. Бо через едикти не дослухаємося до природи і Бога не шануємо,— а віра в нього відверто знищена тим приписом Рима.[3] |
…Александр Третій удаваною цнотливістю справжню цнотливість із латинської церкви вигнав.[3] |
Лише нечестива людина може видати декреталії, які забороняють священикам одружуватись, дозволяючи водночас позашлюбне життя з жінкою.[4] |
Отож відмовляюся від нинішньої безглуздої і небезпечної обітниці, бо хочу жити чесно і набожно. Хай її дотримуються люди, які полюбляють всілякі забавки, прикидаються куріями, але живуть у розпусті, які прибирають собі личину давньої святості і її знакомиту видають за правило та обітниці, а нинішню — за клятвопорушення. І це в той час, як їхнє життя сповнене розпусти і всіляких безчесних неподобств. Вони втратили бажання обітниці і нині симулюють цнотливість.[5] |
Якщо священикові не дозволено одружуватись, тоді хай буде покарано як злочин і гріх природний потяг до породження. А якщо шлюб є священним і відповідає законам природи, то нехай ніхто не називає ці закони нечестивими і не забороняє одружуватись. Нечестиві і безбожні лише ті закони, які ганять людей за те, що одруженням наслідують природу, найкращу поводатарку життя.[6] |
…серед громади нечестивців Александр Третій був князем. Адже всім відомо, що коли свої декреталії оголошував (у яких любовний зв'язок священнослужителів називав «близькою дружбою»), то діяв всупереч божественним і людським законам. Бо ні закон Божий не забороняє священикові узяти собі дівчину і одружитися, ні апостол — бути вельмишановному шлюбові в усіх (якщо навіть ішлося про шлюб священнослужителів). Хай тільки зв'язок із блудницями не називають «близькою дружбою»![7] |
Хай був би навіть ангелом з неба, але, якщо проповідував інше Євангеліє про шлюб, а не передане нам, і якщо велике таїнство зганьбив і до позашлюбного співжиття закликав,— тоді він, це роблячи, став не вікарієм Христа, не папою у церкві Божій, але антихристом і справжнісіньким відступником.[8] — Про Папу Римського Олександра ІІІ. |
…чи шлюб поганина треба схвалювати? — Звичайно,— кажеш,— і то не сяк-так, а найповажніше.— Яким же чином, питаю, ота самісінька похвала, коли її переносити на священика, змінюється на осуд?[9] |
Отож, сім'я у мене, клірика, є так само, як і в поганина. А якщо є, то призначене для когось іншого. Бо таке вже призначення сімені, щоб не залишатися там, де воно є, а щоб бути переданим іншому. Кому ж воно призначене і повинно бути передане? Ти вже, Юлію, навчи мене, як бути. Адже сім'я моє назовні проситься, і я не можу стриматись. Невже хочеш, щоб передав його розпусниці? Чи хочеш, щоб хлопцеві? Але і перше, і друге непристойне для християнина, а друге — ще і як рутенцеві.[10] |
Були й до тебе намісники Христа, які на цьому престолі сиділи, але,— як виявилося,— не були його приятелями. <...> Бо якби були, нічого з його порядку не змінювали б. І ніколи не привели б його наречену до такого вельми ганебного стану на вічне поганьблення самого жениха, який через розпусту і безчестя слуг церкви ганиться й нехтується юдеями, турками та й іншими народами.[11] |
У тих вигадників одна стать байдужа до іншої статі. У них чоловіки з чоловіками ганьбу чинять; у них всі парохії, пребенди і канонії переповнені розпусниками, перелюбниками, а також байстрюками. Одне слово, маємо майже стільки будинків розпусти, скільки помешкань священиків.[12] |
Бачиш відверто, що нині життя стало цілком безнадійним. Ми зовсім не такі, якими хотіли б бути. Ми безсилі, бо противимося природі і змушені Александром. Прагнемо того, чого не в змозі збагнути. Ми стали найнікчемнішими не лише серед двоногих, а й серед четвероногих. Бо тварини знають своє походження, свою стать. А в нас усе це безнадійно заплутане і дуже непевне.[13] |
Тепер дійшло вже до того, що люди вважають турецьку зверхність більш зносною, ніж римську. Бо турецька влада відверто жорстока і жодної прихильності до нас не виявляє, жодної ласки. А Рим найжорстокіше насильство затуляє лицемірством і підступністю. Бо має потенцію, має міста, містечка, військо і верховодів, яких чимало і які самим туркам не поступаються.[14] |
Примітки[ред.]
- ↑ Промови лауреатів премії Фундації Антоновичів Дмитро Павличко
- ↑ Оріховський, 2004, с. 166
- ↑ а б Оріховський, 2004, с. 167
- ↑ а б Оріховський, 2004, с. 168
- ↑ Оріховський, 2004, с. 173
- ↑ Оріховський, 2004, с. 173-174
- ↑ Оріховський, 2004, с. 174
- ↑ Оріховський, 2004, с. 175
- ↑ Оріховський, 2004, с. 177
- ↑ Оріховський, 2004, с. 177-178
- ↑ Оріховський, 2004, с. 178-179
- ↑ Оріховський, 2004, с. 180
- ↑ Оріховський, 2004, с. 181
- ↑ Оріховський, 2004, с. 182
Джерела[ред.]
- Оріховський С. Твори. Пер. з латинської та старопольської В. Д. Литвинова. — Київ: Дніпро, 2004. — 672 с. — ISBN 966-578-160-Х
- Еволюція політичних поглядів українських інтелектуалів XVI-XVIII століть
- [1]