Оріховський Станіслав

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Станіслав Оріховський-Роксолан
Stanislav-orihovslkyj-tvory1 copy.gif
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Станіслав Оріховський-Роксолан (1513 — 1566) — письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст.

Цитати[ред.]

Обкладинка «Анналів», Ґданськ, 1643
  • Я з русинів і кажу про це охоче і з гордістю.
  • Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
  • Чи добре плаватиметься кораблю, де капітан сам хоче гребти, кинути стерно й вести спостереження за небом, зірками та вітром?
  • Коли тебе запитають: хто ти? — відповідай побожно і правдиво так: я король — вуста, очі й вуха закону, а точніше, інтерпретатор закону, який присягнувся віру в королівстві зміцнювати і нічого іншого не робити, як тільки те, що закон скаже.
  • ...наші предки виховували нас так, щоб ми знали, що король вибирається для держави, а не держава існує для короля. На цій підставі гадаємо, що держава набагато шляхетніша й достойніша за короля. Закон, якщо він є душею і розумом держави, значно кращий за непевну державу і вищий за короля[1].

Із «Напучення польському королеві Сигизмунду Августу[2]»[ред.]

  •  

Не можна звинувачувати автора в зухвалості, якщо від цього він не має ніякого зиску[3].

  •  

Як збереже королівське ім’я той, хто сповнений усіляких вад і перебуває з ними немов на дні якоїсь прірви[4]?

  •  

Наша воля потребує для свого захистку лицаря, а не титулу[4].

  •  

Ніхто з королів, хоч який розумний, не зможе добре правити іншими, якщо сам спочатку не навчиться прислухатися до своїх наставників[4].

  •  

Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що, за природою своєю, прагне до правди і справедливості[4].

  •  

І жорстокі, і розбещені правителі бували-таки в державах і такими їх зробило виховання[4].

  •  

Без добрих настанов і чесних порад не може бути путящого мужа, тим більше короля[4].

  •  

Всім зрозуміло, що для кожного ремесла є відповідне для нього місце. Лихвар шукає міста, адвокат — майдану, рільник — поля[4].

  •  

Місце сторожа, природно, не в середині, а поза тими речами, які він стереже. Так породистий собака ніколи не ховається у вівчарні, а на ніч лягає перед ворітьми, щоб добре було чути вовків, відганяти їх і переслідувати[4].

  •  

Машкара викликає лише сміх і хіба не є, питаю, такою ж смішною, як у міма, що вдає короля[4]?

  •  

Їдь до гімназії справжньої доблесті — у Русь. Там ти матимеш усе потрібне, бо житимеш серед труднощів і страху — двох найкращих учителів юності, які по-різному тебе виховують, а пізніше наповнять розсудливістю і дадуть відповідну пораду[4].

  •  

Якщо нічого не називатимеш у державі своїм, а вважатимеш, що все належить спершу республіці, покажеш, що ти, королю, є ніби сторожем держави. Бо сторож жодну річ із того, що стереже, не може назвати своєю[5].

  •  

Уникай підлеглих, які дуже дбають про прибутки короля, інакше станеш неприємним, як для тих, хто нехтує багатством, так і для відважних лицарів[5].

  •  

Мусиш знати не тільки про те, як здобути прихильність серед своїх підлеглих, а як їх захистити[5].

  •  

Буде найсправедливіше, якщо ти перебуватимеш у межах свого обов’язку[5].

  •  

Король вибирається для держави, а не держава існує задля короля. На цій підставі гадаємо, що держава набагато шляхетніша й достойніша за короля[5].

  •  

Закон, якщо він є душею і розумом держави, значно кращий за непевну державу і вищий за короля[5].

  •  

Оскільки закон є даром Божим, то помститься Бог порушникам його подарунка вбивством, чварами, ворогуванням, руйнуванням, рабством; зрештою, приведе державу з покоління в покоління до ганебних законів[5].

  •  

Керувати державою — труд не для однієї людини[5].

  •  

Тиран переважно не має сенату, а якщо має, то це нікчемний гурт людей[5].

  •  

Потурбуйся про підбір сенату — щоб з обраного тобі сенату всі люди зрозуміли, що ти насправді король, а не тиран[5].

  •  

Остерігайся зажерливих і не довіряй їм керівних посад у республіці. Інакше з'являються у республіці хитрощі, обман, зради, грабунки, чвари, насилля над слабшими[6].

  •  

Авторитет є нагородою за славу, мужність, а не за породу[6].

  •  

Ніщо так швидко не руйнує держави, як свари в сенаті[6].

  •  

Що ж до партій, то вони знесилюють супротивників образами, приниженнями, плітками[6].

  •  

Якщо ти не зважаєш і не турбуєшся, як прихилити до себе дружніх і потрібних для тебе сенаторів, або правити будеш зле, або взагалі не правитимеш — через чвари поміж видатними, — в одну мить буде загублене все, що залишив тобі батько[6].

  •  

«Моє» і «твоє» — два джерела незгоди в суспільності[6].

  •  

Треба встановити в державі суд з виборних суддів і передати туди всі суперечки[6].

  •  

Нікому не дозволяй, як то кажуть, сваволити, бо охочих до цього багато[6].

  •  

При однакових правах у всіх однакова сила[6].

  •  

Серед усіх чеснот передусім мудрість вважається захисницею[6].

  •  

Мореплавці підкоряються власникові судна, а воїни — своєму вождеві[6].

  •  

Коли хтось удає із себе іншого (не того, ким є насправді), особливо мудрого, легко виявляє свою немудрість[6].

  •  

Якщо часто будеш обіцяти і багато мудрувати, а обіцянки виконуватимеш рідко, чи не зробиш мене подібним до собаки[7]?

  •  

Якщо художник, власне обличчя із дзеркала малюючи, не може досягти правдоподібності — хто ж інший йому повірить[7]?

  •  

Весь зміст твоєї мудрості у твоєму житті[7].

  •  

Усувай од себе людей похітливих, жадібних, злочинних, хвалькуватих, а також блазнів, щоб я, побачивши твоє життя із цими нікчемниками, не змінив про тебе думки як про мудрого[7].

  •  

Є багато таких, котрі хоч від правдивої і справжньої мудрості щонайдалі перебувають, але, як не дивно, видають себе мудрими[7].

  •  

Справжня мудрість і правдива наука міцно пов’язані із чемністю, уникають титулів, виявляють благородство і не втручаються до чужих справ. Отже, підбирай собі людей не за титулами, а дивися на їхні норови[7].

  •  

Ознакою мудреця є вміння когось навчати[7].

  •  

Всякий тиран дбає, щоб у вільній республіці чесноти не було.[7]

  •  

Хто чатує, завжди сподівається перемогти сплячого[7].

  •  

Тільки мужність бореться з вадами і стає вищою там, де більші вади трапляються[7].

  •  

Такий уже рід людський: язикатий і злостивий. Любить покепкувати, не зважаючи на титули[7].

  •  

Народ вважає тебе своїм захисником, а ти втікаєш од нього. Не цурайся його, дбай про прихильність і уникай неслави[8].

  •  

Похіть і пристрасне бажання вдовольняти її сковує молодь і штовхає її на нерозважні дії[8].

  •  

Де чеснота гине, неодмінно гине всіляка турбота про доброчесні вчинки[8].

  •  

Дух жаги нещасливий, тому що про чуже тіло думає, а до свого недбайливо ставиться і себе самого найганебніше виснажує[8].

  •  

Якщо король не гамує в собі жорстокості та злоби і ще до того щодня пиячить і шаліє повсякденно, знай, що буде з нього тиран найнегідніший і дуже схожий на Нерона[8].

  •  

Дружина хай буде мірою і межею тієї жаги, яку природа тобі від народження подарувала[8].

  •  

Нехтуй грубу силу, зневажай багатства, жадобу до панування, безумну й нещиру справедливість[8].

  •  

Сила без розважливості занепадає. І розважливість, хоч панує над речами, не буває міцною без сили[8].

  •  

Коли знехтуєш щирими і правдивими настановами, корисними для тіла й майбутньої долі, то, не зважаючи на дуже високе місце твого сидіння, виявиться так, що воно тебе прикрашає, а не ти це місце[8].

Із «Промови у справі закону про целібат[9], виголошеної на Соборі Станіславом Оріховським-Русином», 1551 р.[ред.]

  •  

Як не буде схильним тіло до гріха, якщо нема підтримки шлюбних узів? Про це засвідчують самі почуття, так і щоденна розпуста[10].

  •  

Коли немає з ким жити, то ти, хоч би як гордився своєю доброчесністю, обов’язково опустишся у світ гріхів[10].

  •  

Чоловік без дружини не може вважатися чоловіком, а жінка жінкою, якщо вона не має чоловіка[10].

  •  

Що ж бо миліше та дорожче, ніж батьківське та материнське ймення[10]?

  •  

У шлюбному союзі чоловік займає місце батька, а жінка — місце матері[10].

  •  

Що святішого і міцнішого може бути, ніж непорушний священний союз чоловіка і жінки[10]?

  •  

Та сила, якою жінка полонить чоловіка, так вплетена і влита в природу людини, що, здається, знищує людину в людині той, хто намагається знищити ці природні властивості[11].

  •  

Якщо забрати в людини її властивості, то тоді необхідно буде припинити життя. Так само, коли заберемо жінку, то неодмінно треба буде відмінити цнотливе життя[11].

  •  

Саме для того дано нам жінку, щоб за її допомогою ми могли жити стримано. Якщо ж ми візьмемо з нею шлюб, то з нами завжди буде Господь.

  •  

Якщо ти уникаєш жінки з уваги на турботи, то тебе зустрінуть інші, набагато важчі[11].

  •  

Ми створені природою для шлюбного союзу і так створені, що вуста, обличчя, груди і стан нашого тіла бажають нічого іншого, як тільки жінки[11].

  •  

Якщо твоя глибока старість не дає змоги розглядати давні діяння, то поглянь на своїх синів, дочок, внучок, онуків та їхніх дітей[11].

  •  

Значно легше щось інше терпеливо зносити, ніж жити в умовах жорстокості та свавілля[11].

  •  

Хіба природа прагне чогось чеснішого й достойнішого, в чому б жила наша пильність, ніж того, щоб ми в житті дотримувалися чесності та соромливості[11]?

  •  

Ти не слухаєш Бога, а відверто постаєш проти його заповідей, то чому ж ти прагнеш, щоб тебе слухали люди[11]?

  •  

Природні забаганки, пов’язані із законною жінкою, легко задовольнити[11].

  •  

Як у любовних справах немає кінця нашим забаганкам, так немає кінця нашим видаткам[11].

  •  

Як матерія вимагає форми, так і жінка — чоловіка[11].

  •  

Як форма без матерії не може існувати, так і чоловік не може жити без жінки[11].

  •  

Я не чув, щоб огидна річ мала доброродну назву[11].

Із «Супліки Станіслава Оріховського Рутенця до Найвищого Понтифіка Юлія ІІІ про схвалення взятого шлюбу» 1551 р.[ред.]

  •  

…ваших консесіоналій, індульгенцій, ювілеїв, а також Петрової брами не досить уже, аби приваблювати людей до міста Рима й утримувати їх у вашій вірі. Тому слабне вона скрізь і береться на глузи всіма. Навіть самі папісти вважають віру химерою для обманювання неосвічених людей, яку вигадали й придумали датарії, копісти і римські офіціали заради ганебної наживи.[12]

  •  

Не можемо довше ні зносити, ні терпіти тих життєвих ран, яких завдали нам ті, які до тебе понтифіками називалися, а насправді наглядачами вельми жорстокими були. Вони правили нами не за законами спільної природи, а за жорстокими своїми едиктами та інтердиктами, дослухаючись яких, немов прирікали себе на Содом і Гомору. Бо через едикти не дослухаємося до природи і Бога не шануємо,— а віра в нього відверто знищена тим приписом Рима.[13]

  •  

Александр Третій удаваною цнотливістю справжню цнотливість із латинської церкви вигнав.[13]

  •  

…закони Александра про целібат священиків суперечать наказам Божим і природу пригнічують. Та й свободу християнську нівечать, бо ніби позбавляють «харчу й одягу» давніх християн, котрі, коли б раптом воскресли, то заперечили б, що ми їхні послідовники.[14]

  •  

Лише нечестива людина може видати декреталії, які забороняють священикам одружуватись, дозволяючи водночас позашлюбне життя з жінкою.[14]

  •  

Отож відмовляюся від нинішньої безглуздої і небезпечної обітниці, бо хочу жити чесно і набожно. Хай її дотримуються люди, які полюбляють всілякі забавки, прикидаються куріями, але живуть у розпусті, які прибирають собі личину давньої святості і її знакомиту видають за правило та обітниці, а нинішню — за клятвопорушення. І це в той час, як їхнє життя сповнене розпусти і всіляких безчесних неподобств. Вони втратили бажання обітниці і нині симулюють цнотливість.[15]

  •  

Якщо священикові не дозволено одружуватись, тоді хай буде покарано як злочин і гріх природний потяг до породження. А якщо шлюб є священним і відповідає законам природи, то нехай ніхто не називає ці закони нечестивими і не забороняє одружуватись. Нечестиві і безбожні лише ті закони, які ганять людей за те, що одруженням наслідують природу, найкращу поводатарку життя.[16]

  •  

…серед громади нечестивців Александр Третій був князем. Адже всім відомо, що коли свої декреталії оголошував (у яких любовний зв'язок священнослужителів називав «близькою дружбою»), то діяв всупереч божественним і людським законам. Бо ні закон Божий не забороняє священикові узяти собі дівчину і одружитися, ні апостол — бути вельмишановному шлюбові в усіх (якщо навіть ішлося про шлюб священнослужителів). Хай тільки зв'язок із блудницями не називають «близькою дружбою»![17]

  •  

Хай був би навіть ангелом з неба, але, якщо проповідував інше Євангеліє про шлюб, а не передане нам, і якщо велике таїнство зганьбив і до позашлюбного співжиття закликав,— тоді він, це роблячи, став не вікарієм Христа, не папою у церкві Божій, але антихристом і справжнісіньким відступником.[18]Про Папу Римського Олександра ІІІ.

  •  

…чи шлюб поганина треба схвалювати? — Звичайно,— кажеш,— і то не сяк-так, а найповажніше.— Яким же чином, питаю, ота самісінька похвала, коли її переносити на священика, змінюється на осуд?[19]

  •  

Отож, сім'я у мене, клірика, є так само, як і в поганина. А якщо є, то призначене для когось іншого. Бо таке вже призначення сімені, щоб не залишатися там, де воно є, а щоб бути переданим іншому. Кому ж воно призначене і повинно бути передане? Ти вже, Юлію, навчи мене, як бути. Адже сім'я моє назовні проситься, і я не можу стриматись. Невже хочеш, щоб передав його розпусниці? Чи хочеш, щоб хлопцеві? Але і перше, і друге непристойне для християнина, а друге — ще і як рутенцеві.[20]

  •  

Були й до тебе намісники Христа, які на цьому престолі сиділи, але,— як виявилося,— не були його приятелями. <...> Бо якби були, нічого з його порядку не змінювали б. І ніколи не привели б його наречену до такого вельми ганебного стану на вічне поганьблення самого жениха, який через розпусту і безчестя слуг церкви ганиться й нехтується юдеями, турками та й іншими народами.[21]

  •  

У тих вигадників одна стать байдужа до іншої статі. У них чоловіки з чоловіками ганьбу чинять; у них всі парохії, пребенди і канонії переповнені розпусниками, перелюбниками, а також байстрюками. Одне слово, маємо майже стільки будинків розпусти, скільки помешкань священиків.[22]

  •  

Бачиш відверто, що нині життя стало цілком безнадійним. Ми зовсім не такі, якими хотіли б бути. Ми безсилі, бо противимося природі і змушені Александром. Прагнемо того, чого не в змозі збагнути. Ми стали найнікчемнішими не лише серед двоногих, а й серед четвероногих. Бо тварини знають своє походження, свою стать. А в нас усе це безнадійно заплутане і дуже непевне.[23]

  •  

Тепер дійшло вже до того, що люди вважають турецьку зверхність більш зносною, ніж римську. Бо турецька влада відверто жорстока і жодної прихильності до нас не виявляє, жодної ласки. А Рим найжорстокіше насильство затуляє лицемірством і підступністю. Бо має потенцію, має міста, містечка, військо і верховодів, яких чимало і які самим туркам не поступаються.[24]

  •  

Вчені й благочестиві мужі вважають за злочин домагатися, а за гріх — купувати те, що задля прибутку було зневажене людьми нечестивими і гідними покари[25].

  •  

О прекрасний день, коли спало на думку відмовитися від нещасливих привілеїв, і я відкинув їх із якимсь божественним порухом душі[25].

  •  

Мусиш визнати і прийняти непорушними такі два принципи: по-перше, природне право, по-друге, божественний закон[25].

  •  

Ти не Геракл, хоч і знаєш, що можеш у сто разів більше[25]!

  •  

Не думай так: «Невелика біда, коли втрачу одну людину — якогось там рутенця-варвара!» Спогадай, що й задля мене помер Христос[25].

Із «Промови на похороні польського короля Сигизмунда-Ягелона[26]», 1559 р.[ред.]

  •  

Жодна держава не може існувати без наук — і нічого святого, чи справедливого, чи почесного там бути не може, де ім’я філософії не в повазі[25].

  •  

Перемагають часом не тільки добрі мужі, а й злі. Але перемоги останніх не приносять справжньої слави[25].

  •  

Держава, яка не має підмоги від сусідів і прихильності, міцною не буває[27].

  •  

Всі нещастя роду людського постають почасти від жорстокості, а почасти від зманіженості тиранів[27].

  •  

Душа, жодною доброю наукою не піднесена, хитається і спотикається при виконанні будь-якого державного обов’язку чи служби[27].

  •  

Насіння, коли в чужу землю потрапляє, втрачає свою силу і часто до іншого виду переходить. Так і хист хлопців унаслідок невідповідного виховання стає непридатним для сприйняття батькових чеснот[27].

  •  

Важче бути миролюбним королем, як войовничим, бо наскільки більше бракує комусь розуму, настільки він зухваліший і більш удатний до війни[27].

  •  

Мир складається із тих самих складників, що й мудрість. Мета миру — жити в ньому згідно з природою та законами. Цю саму мету й мудрець має[27].

  •  

Про майстерність митців засвідчують їхні творіння. Так само і мистецтво всіх мистецтв — наука хай сприяє управлінню державою[27].

  •  

Тиран — то жахлива звірюка з людською подобою, що губить громадян, знищує закони, один усе пригнічує[27].

  •  

Коли щось діється недобре або не до ладу, знай: винні в тому не воля Божа і не випадок, а брак справжнього розуму[27].

  •  

Чи добре вдаватиметься кораблю, де моряки усунули капітана або де капітан сам хоче гребти, кинувши стерно, і вести спостереження за небом, зірками та вітром? Чи був би з цього якийсь глузд[27]?

  •  

Якщо сама мудрість не виступає у керівника держави суміжно зі справедливістю, тоді не буває міцною і вельми корисною у людських справах[28].

  •  

До чеснот іди тим самим коротким шляхом, яким ішов батько[28].

  •  

Хай громадське нещастя переважає вашу особисту ненависть[28].

Із промови «Життя і смерть Я. Тарнавського»[29], 1561 р.[ред.]

  •  

І серед тварин мале, відлучене передчасно від молока матері, миршавіє[28].

  •  

Невже, гадаєш, достатньо бути лише не палієм, не розбійником, не ґвалтівником дівчат і не зневажцем урядовців. Далебі, що н[28]і!

  •  

Розум нас учить правдивої мудрості, справедливості, відваги, поштивості. Але хто є добрим, запитаєш? Скажу так, що людина мудра, справедлива, мужня, поштива є доброю[28].

  •  

Невже ти гадаєш, що свобода — те саме, що і сваволя[28]?

  •  

Мудрий корчмар, коли пиво скисає, виливає його геть; так ти, ледащо, не хвалися гербом, коли твоє шляхетство спідліло[28].

  •  

Зірки ніхто не може полічити і небо змірити, окрім філософа[28].

  •  

Велика честь і хвала за те, що згадуєте, але тому лиш синові честь, який батьківську доблесть своєю доповнює[30].

  •  

Став гроші свої, коли хочеш виграти, але знай добре, що тих грошей не збереш, удома сидячи. І ті усі, що батько залишив, вважай, що легко прогрáєш[30].

  •  

Кожен добрий батько мовить до сина: «Сину мій любий, або кращим будь, або від мене гіршим будь![30]»

  •  

З пригод інших людей бачив я, що нерівність є трутизною свободи і що там зле діється, де один другому каже: «Я вільний, а ти невільний![30]»

  •  

Чотири якості, без яких жоден не може бути добрим гетьманом: тверезість, чуйність, суворість, владність[30].

  •  

І той не добрий гетьман і бути не може, хто є добрим господарем[30].

  •  

Якщо від початку даси волю, то потім не погамуєш, якби навіть кола[31] на голові тесав[30].

  •  

Не досить для гетьманства мати коня, панцира, щита і списа; потрібен ще й розум, і серце, бо гетьманське правління — то справа найбільша[30].

  •  

Не у кількості людей, а в руках Божих бувають людські перемоги[30].

  •  

О цното! Яка ти доблесна! Володаркою стаєш, коли на свого натрапиш[30]!

  •  

Кожен син шляхетного роду доброчесні справи предків має взяти на себе, певне знаючи, що без добрих учинків нічого не вартує ні багатство, ні краса, ні сила[30].

  •  

Кожна людська справа без чеснот і справедливості є щирою ганьбою[30].

Iз твору «Квінкунс», 1564 р.[ред.]

«Квінкунс», 1564 р.
  •  

Важко мовчати, коли болить, важко не волати, коли тонеш, важко й не зітхати у неволі[32].

  •  

Тільки всі разом — порятуємося, а кожен зокрема, в човні сидячи, згине[32].

  •  

Якщо король чимось відрізняється від тирана, то хіба тим, що тиран бере, а король дає[32].

  •  

Де відмінність у вірі, там ні любові, ні єдності жодної не може бути між людьми[32].

  •  

Не може ні правди, ні віри бути в тій людині, яка, дораджуючи або займаючи якусь посаду в державі, чекає якихось подарунків[32].

  •  

Xiба то не жорстока річ чинити від імені всієї держави те, що шкодить державі[32]?

  •  

Не дивуйся і не лякайся, якщо твоє писання у людей викликає зненависть, а зокрема, коли бачиш, що тебе першого в лицарському станові на те Господь Бог серед нас, на Руси, розбудив[32].

  •  

Продовжуй те, до чого покликаний і що почав в ім’я Боже, пристосовуючи перо своє до добра своєї Вітчизни, яка марно гине[32].

  •  

Не втомлюйся писати і не лежи на книгах так, як дракон лежить на скарбах, з яких нікому пожитку ніякого. Так само й ти високих і знаменитих знань, якими перший на Руси спокусився і в яких з дитинства аж досі пильно кохаєшся, не втрачай марнуванням[32].

  •  

Добре влаштована держава є картиною Царства Божого. І якого ж чистого ока треба тому, хто хотів би Царство Боже спізнати[32].

  •  

Якщо взявся до плуга, не оглядайся назад, тобто — до чого не маєш покликання, тим не займайся, бо гріх учиниш[33].

  •  

Не чекай нічого від Бога, що душі, ані тілу не корисне[33].

  •  

Постійно справи на мені палають і в мені, а часом виходять з мене через мову, перо, друк, не зважаючи на супокій або на якийсь власний пожиток мій[33].

  •  

Якщо хочемо вежу будувати, то перед початком будування сядьмо і полічімо для себе, щоб знати: чи вистачить нам матеріалу, аби потім, заклавши фундамент, не були змушені через нестачу всього для будівництва покинути його[33].

  •  

Якщо щось є зле в них, то лишімо для них[33].

  •  

Легко буває з води вітер, бо вологі обоє. Важко вогонь із води буває, бо спільності жодної не мають[33].

  •  

Рука, яка не при тілі, не є рукою[33].

  •  

За природним правом невільник ненавидить свого пана[33].

  •  

Як неволя думку в людини тлумить, нищить, гасить, так і вольність думку множить, серце підносить, обличчя веселить, око сміливим, погляд і ходу жвавою робить[33].

  •  

Вроджена неволя до диявольської неволі подібна[33].

  •  

Вибирай одне, бо не можна брати разом обоє, позаяк сила і суд укупі ставати не можуть. Мусять одне за іншим бути, бо чесноти порядок між собою мають, якого не випереджають, але служать йому[33].

  •  

Серед чеснот першою є справедливість, а не сила[34].

  •  

Не може на одному суді той самий бути позивачем і суддею[34].

  •  

Тиранство з великою неволею змішане[34].

Примітки[ред.]

  1. Промови лауреатів премії Фундації Антоновичів Дмитро Павличко
  2. Сигизмунд ІІ Август (1520-1572) — польський король з 1530 р.
  3. Мудрість, 2019, с. 91
  4. а б в г д е ж и к л Мудрість, 2019, с. 92
  5. а б в г д е ж и к л Мудрість, 2019, с. 93
  6. а б в г д е ж и к л м н Мудрість, 2019, с. 94
  7. а б в г д е ж и к л м Мудрість, 2019, с. 95
  8. а б в г д е ж и к Мудрість, 2019, с. 96
  9. безшлюбність духвенства у римо-катольцькій церкві
  10. а б в г д е Мудрість, 2019, с. 97
  11. а б в г д е ж и к л м н п Мудрість, 2019, с. 100
  12. Оріховський, 2004, с. 166
  13. а б Оріховський, 2004, с. 167
  14. а б Оріховський, 2004, с. 168
  15. Оріховський, 2004, с. 173
  16. Оріховський, 2004, с. 173-174
  17. Оріховський, 2004, с. 174
  18. Оріховський, 2004, с. 175
  19. Оріховський, 2004, с. 177
  20. Оріховський, 2004, с. 177-178
  21. Оріховський, 2004, с. 178-179
  22. Оріховський, 2004, с. 180
  23. Оріховський, 2004, с. 181
  24. Оріховський, 2004, с. 182
  25. а б в г д е ж Мудрість, 2019, с. 102
  26. Тобто з династії Ягеллонів. Ідеться про Сигизмунда-Августа, Польського короля
  27. а б в г д е ж и к л Мудрість, 2019, с. 103
  28. а б в г д е ж и к Мудрість, 2019, с. 104
  29. Тарнавський Ян ІІ (1488-1561) — польський державний діяч та полководець, сприяв будівництву укріплень
  30. а б в г д е ж и к л м н Мудрість, 2019, с. 105
  31. колесо
  32. а б в г д е ж и к л Мудрість, 2019, с. 106
  33. а б в г д е ж и к л м Мудрість, 2019, с. 107
  34. а б в Мудрість, 2019, с. 108

Джерела[ред.]