Сапфо

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сапфо
Herkulaneischer Meister 002b.jpg
Римська фреска (так звані «Сапфо»)
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Сапфо (Сафо) (VII — VI ст. до н. е.) — найславетніша давньогрецька поетеса, композиторка, музикантка. Авторка монодичної меліки і сапфічної строфи. Першою в історії літератури оспівувала лесбійську романтику й сексуальність.

Цитати з віршів Сапфо[ред.]

  •  

Зневажив
Хто тебе, Сапфо?
Хто тікає – скрізь піде за тобою.
Хто дарів не взяв – сам дари вестиме,
Хто не любить нині, полюбить скоро,
Хоч ти й не схочеш[1][2].

  •  

Не в силах ткати я –
Серце болить,
О рідна мамо!
Жагою, мов вогнем,
Мучить мене
Кіпріада ніжна[3][4].

  •  

Раптом жар тонкий пробігає тілом,
В білий день мені ув очах темніє,
Слів не чую, тільки дзвенить у вухах
Дзвін невгамовний.
Вся тремчу, вкриваюсь холодним потом,
В'яну, як трава, і, здається, пройде
Мить одна — і я упаду на землю
Тілом бездушним.[5]«Любов»

  •  

Мила, їдь собі з радістю,
 Лиш мене не забудь, пригадай лише,
Що була мені люба ти,
Не забудь і того, що нам
Довелося зазнати прекрасного[5]. — «Прагну тільки померти я...»

  •  

Жереб мені
Випав такий:
Серцем палким
Любити[5].

  •  

Гарного на вроду бачиш –
Він тобі здається добрим;
Та як доброго знайдеш ти –
Він тобі і гарним буде.[6][7]

Вірші про Сапфо[ред.]

  •  

Замовкни, жінко в серці! Годі! Чуєш!
Я чоловіком дужим хочу буть!
Стріпнись, Сапфо! Тебе чекають лаври
І пишний шлях з Парнасу на Олімп...
І порівнятись ти з жінками хтіла,
І на кохання ліру промінять?
Ні, тричі ні?! Чека нас інша доля,
Я в світ прийшла з зорею на чолі
І з бурею співочого натхнення[8]...

З драми «Сапфо»
  Людмила Старицька-Черняхівська
  •  

Не гнівайся, але скажу я щиро:
Кохання все-таки найкраще не в піснях,
Коли воно прилюдно дзвонить світу
Про те, що мусить буть заховане від всіх.
Мені, сказати правду, навіть прикро,
Коли я чую, як по всіх усюдах
Співає хто попало ті слова,
Які мені моя Сапфо так ніжно,
Так тихо й соромливо шепотіла,
Тихесенько, щоб не почув ніхто[9].

з незакінченого драматичного етюду «Сапфо»
  Леся Українка

Цитати про Сапфо[ред.]

  •  

«Пісня Афродіти» — це жіноче коло, де й має «включитися» ота жіноча магія. До того ж припускають, що цей вірш вимагав хорового співу, був таким собі жіночим поетичним перформансом. І нарешті момент, якого в українському класичному перекладі не видно взагалі: Сапфо просить прихилити до себе дівчину. Об’єкт бажання у її поезіях – завжди жіночого роду: «блаженна», «володарка», «Кіпріада»[10]З есею «Сапфо»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра
  •  

Про Сапфо як про дивовижне явище пафосно писав уже Страбон у 7 році до н. е.: «Не збереглося в пам'яті людей, не з’явилося жодної жінки, яка в поезії могла б витримати порівняння з Сапфо»[4]. — З есею «Сапфо»

  — Ганна Улюра
  •  

Сапфо фіалкокучерява, чиста,
З посмішкою ніжною! Дуже мені хочеться
Сказати тобі де що тихенько,
Тільки не смію: мені стид заважає — «До Сапфо»

 

(російський переклад):
Сапфо фиалкокудрая, чистая
С улыбкой нежной! Очень мне хочется
Сказать тебе кой-что тихонько,
Только не смею: мне стыд мешает.[11]

  — Алкей, поет (кінець VII – початок VI століття до н. е.) – був закоханий в Сапфо

Примітки[ред.]

  1. Пер. Г. Кочура
  2. Ніч на Венері, 2020, с. 6
  3. Пер А. Содомори
  4. а б Ніч на Венері, 2020, с. 5
  5. а б в Укладач Мирон Борецький. «Антична література», Львів. Видавництво «Світ» 1998 Стор.164-165
  6. Переклад І. Франка
  7. Володимир Звиняцьковський. Зарубіжна література. Київ "Генеза" 2004 Стор. 45
  8. Бунтарки, 2020, с. 214
  9. Агеєва, 2019, с. 18
  10. Ніч на Венері, 2020, с. 7
  11. Поэзия народов мира, Москва «Детская литература» 1986 Стор.25

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg