Марценюк Тамара Олегівна

Тамара Марценюк

Стаття у Вікіпедії

Тамара Марценюк (нар. 2 липня 1981) — українська соціологиня, гендерна дослідниця, кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія» Авторка книг «Чому не варто боятися фемінізму», «Гендер для всіх. Виклик стереотипам», «Захисники галактики: влада і криза в чоловічому світі».

Цитати

Війна тільки підвищує нашу відповідальність за процеси, які відбуваються у суспільстві. Мілітаризація суспільства, яка приходить із війною, кидає нові виклики – вести боротьбу «в тилу» – за, знову ж таки, справедливість, цінності рівності.

За останні століття статус жінок помітно змінився. Те, що ми зараз сприймаємо як данність – можливість навчатися в університеті, право на спадок, виборче право, працевлаштування на ринку праці, репродуктивне планування тощо – виборювалося протягом довгих років у різних країнах світу. Якраз фемінізму – явищу малознаному і «страшному» для більшості суспільства – слід завдячувати у такому прогресі. Протягом кількох століть активістки і активісти феміністичного руху доводили (і досі продовжують це зробити), що жінка – це теж людина.

Навчатись ніколи не пізно. Цей принцип активно втілюється у міжнародних освітніх програмах. Підхід „освіта протягом життя“ (life-long education) передбачає, що ми у будь-який період роботи можемо потребувати певних знань чи навичок, і готові їх отримати. Тобто, ніколи не пізно вчитись і самовдосконалюватись, причому такий підхід у багатьох західних країнах підтримується на державному рівні інститутом освіти.

Люди, які змушені воювати, очікують, що у цивільному житті, коли вони повернуться, суспільство не буде корумпованим, мілітарним і агресивним. Ідеї фемінізму якраз дуже підходять для такої позиції, адже фемінізм бореться за рівні права і можливості, проти насильства і агресії (які стають дуже актуальними у часи війни). — Про актуальність фемінізму у час війни.

Маскулінність – це більш жорсткий і вужчий конструкт, ніж фемінність. Сучасні жінки довго боролися за свій зовнішній вигляд, але вони вибороли собі право виглядати, як хочуть. Жінка може виглядати і суперфемінно і досить маскулінно: в костюмі, в штанах тощо. І не буде суспільного осуду... А чоловіки, натомість, навряд чи легко одягнуть рожеві спіднички.

Не всі можуть бути героями. І завжди є питання: від кого ми рятуємо цей світ? Часто чоловіки рятують жінок від інших чоловіків. Виходить – чоловіки рятують світ від самих себе.

У пострадянському українському суспільстві термін фемінізм стає відомим, передусім, завдячуючи дослідницям і дослідникам із літературознавчих студій. Зокрема, відомою феміністкою була літературознавиця Соломія Павличко (1958-1999), докторка філологічних наук, професорка Києво-Могилянської академії.

Усі чоловіки різні й між ними теж бувають нерівності. Владу має лише частка чоловіків, і ця влада відтворюється шляхом ієрархій щодо інших чоловіків.

Фемінізм – це рух за рівні права і можливості жінок і чоловіків. Фемінізм – соціальна теорія і критика патріархату як несправедливого суспільного устрою та рух, який підвищив статус жінок у більшості суспільств.

Фемінізм як організований жіночий рух, ідеологія і культурна традиція виник в Україні у 80-х роках 19 століття. Першою жіночою організацією вважається «Товариство руських женщин», засноване у 1884 році в Станіславі (тепер Івано-Франківськ) письменницею і феміністкою Наталею Кобринською (1855-1920). У 1887 році вийшов перший жіночий альманах «Перший вінок», виданий Кобринською разом із Оленою Пчілкою. У серії «Жіноча бібліотека» Кобринська видавала твори для жінок, написані жінками.

Чоловіки бояться фемінізму, бо не хочуть втрачати свої привілеї, які мають завдяки усталеним гендерним ролям. З іншого боку, у контексті ціни, яку чоловіки платять за привілейоване становище, слід говорити про кризу маскулінності. Криза маскулінності — це нездатність чоловіків відповідати суспільним очікуванням до них, результатом чого часто стають так звані деструктивні суспільні практики — самогубство, ризикована поведінка, погане здоров’я, алко- і наркозалежність тощо.

Чоловіки можуть змінюватися. На мою думку, треба рухатися до конструктивного способу виходу з кризи маскулінності. Усе більше чоловіків починають сповідувати ідеї рівних прав і можливостей.

Для більшості людей фемінізм уявляється чимсь радикальним і неактуальним — вони радше говорять про гендерну рівність, не пригадуючи сам феміністичний рух. Жіночі права, що їх здобув цей рух протягом останнього століття, вже сприймаються як даність. Хоч я й не історикиня, у книзі я подаю хронологію, класифікацію фемінізму, різні підходи до питань, які розглядає фемінізм.

З книги «Чому не варто боятися фемінізму» (2018)

Вивчення скандинавського досвіду дає змогу стверджувати, що існує кореляція між високим рівнем участі жінок у політич­ному житті та добробутом країни. Керівник проекту з питань виборів та управління, координатор проектів ОБСЄ в Україні Мортен Енберґ на міжнародній конферен­ції «Жінки в політиці: міжнародний досвід для України» зазначив: коли частка жінок дорівнює 20%, тоді парламентарі починають серйозно розробляти законопроекти, які стосуються дітей; коли ж у парламенті 30% жінок, тоді роз­глядаються питання інтересів жінок. Досвід Швеції є цінним з погляду вивчення шляху цієї країни до розв’язання проблеми участі жінок у політичному житті та розбудови держави загаль­ного добробуту й демократії. — Участь жінок в політичному житті підвищує добробут країни