Перейти до вмісту

Рус Лаґеркранц

Матеріал з Вікіцитат
Рус Лаґеркранц
Медіафайли у Вікісховищі
Вікіпедія
Вікіпедія

Рус Лаґеркранц (англ. Rose Lagercrantz) — шведська письменниця, знана насамперед дитячими книжками про складні досвіди.

Цитати[ред.]

  •  

А що я можу сказати дітям в Україні? Що ми повинні вірити біблійній легенді про Давида й Голіафа; вірити, що Давид зумів знайти вразливе місце велетня й переміг його[1]Про Російське вторгнення в Україну (2022)

  •  

Даня була створена, щоб втішити мене, коли моя мати померла в 2008 році. Вона з’явилася не знаю звідки – і залишилася зі мною в семи книгах. Ось так. Ця книжка про дітей, які хочуть жити й бути щасливими, а щастя до них приходить і також йде від них[1]. — Про книжку «Моє щасливе життя»

  •  

Деякі люди можуть говорити про Освенцим. Але не Елі. Ця книжка розповідає про щасливе життя Елі в дитинстві! Бо так і було. Багато дітей жили б щасливе життя, якби не прокинулися від кошмару[1]. — Про книжку «Усього по два»

  •  

Для менших я вибрала жанр казки, бо в дитинстві я сама любила казки. Я жила з ними й читала та перечитувала їх, ніби вони мали врятувати моє життя.
Я також ціную, що додала всі маленькі подробиці, які розповіла мені дружина мого дядька. Вона розповідала мені про своє дитинство в трансільванському маленькому містечку.
Мої мама й дядько про це все не говорили. Вони раділи, що пережили війну, адже майже всі їхні рідні – сестри, брати та моя бабуся – були депортовані й убиті в Аушвіці[1]. — Про книжку «Усього по два»

  •  

Сучасні діти дізнаються про цю історію, читаючи, коли стають старшими. Моя ж книжка «Усього по два» – це книжка для «початківців», щоб познайомити читачів з небезпекою антисемітизму[1].

  •  

Це по-суті казка, але базована на реальних маленьких подробицях із життя моєї матері, з її дитинства в Трансильванії (кордон з Україною сьогодні проходить через містечко, в якому вона жила)[1]. — Про книжку «Усього по два»

Про Рус Лаґеркранц[ред.]

  •  

Прочитавши «Усього по два», я була вражена тим, як легко Рус зуміла описати жахіття Голокосту. Як легко вона вдалася до творчого експерименту із жанром казки. Як вона розповіла дітям про найболючіше. І як, при читанні, я відчула всі можливі емпатичні досвіди – від сліз до просвітлення; як я не раз вкрилася сиротами; як я собі зазначала «отак треба!»; і основне, як жодного разу, читаючи, я не боялася, мені не боліло: у цій книжці немає жахів і жорстокості, але є життя, справжнє людське життя[1].

  Оксана Лущевська

Примітки[ред.]