Лущевська Оксана

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оксана Лущевська
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії

Лущевська Оксана (англ. Oksana Lushchevska; нар. 17 лютого 1982, Тальне) — українська дитяча письменниця, поетеса, перекладачка, літературознавиця, дослідниця дитячої літератури. Членкиня Українського ПЕН.

Цитати[ред.]

  •  

Від видавництв я чула таке: «В нас іще не готова аудиторія». Усі ці пласти треба перезавантажити, щоби підійти до практики читання по-новому, і аудиторію таким чином розвивати і множити[1].

  •  

Дитяча література — моє велике захоплення, яке переросло у професію. Ми часто питаємо себе, якою буде наступна генерація? Дитяча література може дати не відповіді, але багато дороговказів[1].

  •  

Для України актуальна проблема винищення Карпат. Нам дуже потрібна культурно маркована книжка про міфологію Карпат — це буде неймовірно українсько. Ось подібні паралелі нам варто проводити[1].

  •  

Зазвичай брехню розглядають як щось негативне, але якщо запитати дітей, вони всі зізнаються, що обманюють. Я справді багато обманювала, коли зростала, і певно це додало до розвитку фантазії. Я би також наголосила, що не була читачкою. Це важливо, адже зараз я маю ступінь PhD з дитячої літератури, проте ніколи не була дитиною, яка гризла граніт науки. Я знаходила щось захопливе, при тому писала й досі пишу з помилками[1].

  •  

Книжка має нести меседж, що хоч світ сьогодні глобальний, ми у ньому локальні[1].

  •  

Мені б хотілося, щоб у нас також були свої міцні маркери, які ми перезавантажимо з українських легенд, фольклорів і навіть приказок, бо цього маємо так багато. Треба працювати над створенням структури українських персонажів і наших ландшафтів, які будуть вирізняти образ України на мапі глобальної дитячої літератури[1].

  •  

Мені здається, нам треба формувати коло різнодумців, у якому ми могли би спілкуватися й на гострі та провокативні, і на зовсім пухнасті теми, і таким чином будемо зменшувати власну ізоляцію й тривожність у соцмережах.

  •  

Ми часто йдемо шляхом перекладу: ось які чудові книжки вийшли у США, давайте перекладемо. Натомість, варто замислюватися, чому ці книжки здобули нагороди, чому вони такі вагомі[1].

  •  

Нам важливо не переймати все в американських авторів, а розуміти, де можливі точки дотику, іти за сучасними моделями, але пробуджувати самобутність.

  •  

Починаючи від 1921–22 років дитяча література в Україні отримала курс на моралізаторство і виховання покірної радянської людини. Фактично до 90-х років ми читали те, що моралізує, наставляє, але не захоплює. Тому нам, автор(к)ам сучасної дитячої літератури, сьогодні вкрай необхідно перезавантажити власну начитку українських народних казок і легенд. Тоді зможемо написати історії, які будуть перегукуватися з глобальними історіями людяності, але водночас матимемо власні культурні ідентифікатори[1].

  •  

У США дуже розвинута культура слему. Я була на кількох таких виступах — це мега класні події, які хочеться запозичувати, щоб розвивати слово, ритміку та ідентичність через верлібр[1].

  •  

Чим живуть діти? Вони виплескують емоції у соціальні мережі, а верлібр — це емоції, вихлюпнуті в добре написаний текст. В Україні є дискурс, що ми дуже поетична нація, а наша мова, за браком кращого слова, солов’їна. І ось американці беруть традицію верлібру від Волта Вітмена і пускають її у практичне русло. Ми йдемо від Лесі Українки та Франка, які також писали верлібром, маємо верлібри актуальних Голобородька та Григоріва. Маємо цілу школу верлібру (але це вже інша розмова). Але ми не використовуємо верлібр належно[1].

  •  

Я вражена, наскільки верлібр набирає популярності: його використовують для проговорення серйозних тем — досвіду ізоляції, страху, життєвого емоційного пориву, є навіть історичні книжки написані верлібром. І це теж дуже сильно, адже часто історія для дітей пласка, а верлібр додає їй емоційної фактури[1].

  •  

Я маю таке хобі: коли нічого не роблю, читаю книжки про те, як писати книжки[1].

  •  

Я працюю з фольклором дуже багато, адже це джерело для фентезі та багатьох сучасних літературних казок. Є такий персонаж — трикстер: мудрий обманщик, що завжди знаходить вихід до тієї точки опори, яка йому потрібна. Часто він іде не прямим шляхом, а через нарощування різних фантазій. Мені здається, цей образ дуже важливий для ідентифікації українців. Ми сьогодні існуємо завдяки тому, що самі також трішки трикстери: такі добрі мудрі підбрехачі, здатні створити власну реальність. І це досі не проговорено в українському дитліті[1].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg