Перейти до вмісту

Норберт Вінер

Матеріал з Вікіцитат
Норберт Вінер
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Но́рберт Ві́нер (англ. Norbert Wiener; 26 листопада 1894, Коламбія, Міссурі — 19 березня 1964, Стокгольм) — американський математик-теоретик і прикладний математик, творець основ кібернетики, пов'язаних із теорією інформації та теорією керування («батько кібернетики»).

Цитати

[ред.]
  •  

Математика — наука молодих. Інакше й не може бути. Заняття математикою — це така гімнастика розуму, для якої потрібні вся гнучкість і вся витривалість молодості.[1]

  •  

Від математика не вимагають уміння провести фізіологічний експеримент, але він повинен розуміти такий експеримент, уміти піддати його критиці й уміти запропонувати новий експеримент.[1]

  •  

Жалюгідне видовище — людське життя, в якому короткий розквіт змінюється нескінченною низкою тьмяних, одноманітних днів. Якщо математик хоче уникнути цієї долі, якщо він хоче, щоб його наукова кар'єра не виявилася повільним спусканням донизу, він повинен використати пору розквіту своїх творчих сил на пошуки такої невідомої галузі науки або таких нових проблем, які, маючи достатній внутрішній зміст і достатню реальну цінність, забезпечать йому змогу плідно працювати в обраному напрямку протягом усього життя.[2]

  •  

Майже будь-яке моє переживання якоюсь мірою відбиває ту чи іншу математичну ситуацію, яка мені ще не ясна або ще не встигла вилитись у конкретні формули.[2]

  •  

Якщо існує якась особливість, що відрізняє справді талановитого математика від його менш здібних колег, то вона полягає в умінні оперувати тимчасовими, тільки йому зрозумілими символами, завдяки яким можна щойно виниклі ідеї виражати певною умовною мовою, потрібною лише на даний відтинок часу. Якщо математик не має цього вміння, він ніколи нічого не досягне, оскільки зберегти думку в несформованому вигляді абсолютно неможливо. Я цього певний.[2]

  •  

Кожен учений, що творчо працює, має право ламати будь-які перегородки.[2]

  •  

Здібність працювати з будь-яким ученим, з яким ви маєте спільні інтереси і можливість зустрічатись, — майже виключно привілей математиків та фізиків-теоретиків.[3]

  •  

Існує чимало математичних праць, які попри всю свою чіткість і логічність залишаються в очах досвідченого й компетентного спеціаліста чисто формальними опусами, байдужими для розуму і для серця. Але існують і інші. Автори їхні вбачають завдання математики в тому, щоб за допомогою чітких і точних методів створити нове, досконаліше уявлення про світ, висловити якесь aperpus [судження], яке ще трохи відхилить завісу таємничого. Якщо математики мусять при цьому користуватися певними засобами, які їх у чомусь обмежують, то хіба не так само і при будь-якій творчій роботі? І хіба це визначає суть справи? Знання контрапункту не позбавляє композитора сприйнятливості до музики, а потреба рахуватися з правилами граматики й писати сонети, дотримуючись певної форми, не відбирає від поета свободи творчості. Бо цілковита свобода робити все, що ти хочеш і як ти хочеш, — це, власне, не більше, як свобода взагалі нічого не робити. А проте творчість математика справді не знаходить того відгуку, який викликають твори скульптора чи музиканта. Але пов'язано це зовсім не з більшою або меншою емоційністю аудиторії, до якої вони звертаються. Річ просто в тому, що навчитись бодай елементарного розуміння математики набагато складніше, ніж навчитись діставати деяке задоволення від музики.[3]

  •  

Математика — це різновид мистецтва.[3]

  •  

Щоб поставити машині задачу, треба дуже багато знати. Цінність обчислювальної машини залежить тільки від того, в який розумний спосіб людина її використовуватиме.[4]

  •  

Світ кривих далеко різноманітніший і багатший, ніж світ точок, але тільки математики XX ст. зуміли оволодіти його багатством.[4]

  •  

Теорія імовірностей і математична статистика якоюсь мірою передбачили основні тенденції розвитку сучасної математики в тому відношенні, що вони органічно спираються на фізичні уявлення і, отже, безпосередньо залежать від понять міри та ймовірності.[4]

  •  

У слові «кібернетика» мене приваблювало те, що воно більше від усіх інших відомих мені слів підходило для виразу ідеї всеосяжного мистецтва регулювання і керування, застосовуваного в найрізноманітніших галузях.[4]

  •  

У природі обчислювальної машини немає нічого несумісного з наявністю в ній умовних рефлексів.[4]

  •  

Віддайте ж людині — людське, а обчислювальній машині — машинне.[4]

  •  

Ті з нас, хто доклав рук до розвитку нової науки — кібернетики, морально перебувають, лагідно кажучи, в неприємному становищі. Ми створили науку, в якій однаково закладено передумови для добра і для зла.[5]

Примітки

[ред.]

Джерела

[ред.]

Математика в афоризмах, цитатах і висловлюваннях / Н. О. Вірченко. — Київ: Вища школа, 1974. — 272 с.