Перейти до вмісту

Небесна сотня

Матеріал з Вікіцитат
Вікіпедія
Вікіпедія
Марка Укрпошти «Пам'яті героїв Небесної сотні» (2015) Художник Кость Лавро

«Небе́сна Со́тня» — прийнята в Україні збірна назва загиблих протестувальників, які мали безпосередній стосунок до ідеї та акції Євромайдану (Революції гідності) у грудні 2013 — лютому 2014 року.

Цитати

[ред.]
  •  

Кажуть, кожне покоління мусить мати свою війну.
Ще кілька днів тому я була впевнена, що війна мого покоління прогриміла пострілами і спікалася кров'ю на бруківці Інститутської та Грушевського.
І коли знов і знов приходила туди уже після, занурювалась в густу, як кисіль, людську скорботу, ковтала люті сльози і не могла збагнути, чому моя знаменита каска все ще на моєму лівому плечі. Вже ніби нема сенсу, донька питає: «Нащо ти її береш, мамо?». А я, ідучи на Майдан, все одно брала її з собою...
Коли сусідня імперія оголосила війну моїй, тільки що здобутій, вистражданій Україні, все стало ясно. Це було передчуття у наших обідраних до самих голих нервів душах.
Знаєте, що я знайшла там, блукаючи між плямами крові, кулями, осколками, уламками та випаленими плямами? Ще один труп – це наш страх помер там разом із героями Небесної Сотні[1]. — Із щоденника Юлії Паєвської. 4 березня 2014 року

  Юлія Паєвська
  •  

Мине час і, можливо, про Небесну Сотню писатимуть те саме, що ще недавно писали про Крути: вони були не героями, а жертвами й загинули марно (кинули напризволяще). Тільки тепер прочитали статтю Євгена Маланюка, написану майже сто років тому, де автор висловлює цілком протилежну думку. Війна навчить українців нарешті обходитися без заспокійливого, коли вони читають історію своєї Батьківщини. Тому, сподіваюсь, Небесна Сотня буде сяяти і через сто років[2]. — Зі статті «Небесна Сотня: посттравма і глорія» (2023)

  Галина Пагутяк
  •  

Оцінити масштаби цієї травми українського суспільства дуже важко. То була гігантська болюча рана, що її потрібно було після 40 днів заліковувати. І по всій Україні почали ставити стенди зі світлинами Небесної Сотні – в школах, біля церков, на площах. Це можна порівняти лише з тим, як у 1930-х роках в Галичині насипали символічні стрілецькі могили після того, як польські шовіністи поглумилися над могилами січових стрільців. Тепер поряд з відновленими насипами з березовими хрестами ставлять пам’ятні знаки на честь героїв Небесної Сотні, незалежно від того, чи село або місто має свого героя: ми всі поєднані кровно[2]. — Зі статті «Небесна Сотня: посттравма і глорія» (2023)

  — Галина Пагутяк

Примітки

[ред.]