Монастирська Людмила Вікторівна

Монастирська Людмила Вікторівна

Стаття у Вікіпедії

Людмила Вікторівна Монастирська (дівоче прізвище Повстенко, лат. Liudmyla Monastyrska, нар. 1975, Іркліїв, Черкаська область, Україна) — провідна українська оперна співачка, сопрано (spinto soprano), солістка Національної опери України, Заслужена артистка України; лауреат Національної премії ім. Шевченка 2014 року за вокальні партії в оперних виставах.

Цитати

Важливо, наскільки ти сам собі ставиш цю високу планку, оце для мене головний показник. Я до себе дуже вимоглива, так само – й до інших. І вважаю, що так правильно. Але деколи ловлю себе на думці, що аж занадто.

Визнання – це класно. І в моєму випадку – завжди було неочікуваним. Усі ці нагородження відбувалися спонтанно, я цього завчасно не знала, завжди був приємний сюрприз.

Для мене незалежність України – це, насамперед, можливість спокійно і вільно висловлювати свої думки, навіть незгоду з чимось, тобто спокійно і вільно себе почувати у своїй державі.

Для театрів пандемія стала громом серед ясного неба, відлуння якого чути ще досі. Мене оголошення локдауну застало якраз у «Ла-Скала», я співала Помпадур. Одну виставу виконала, а дві інші скасували.

Дуже пишаюся тим, що я українка! Дякувати Богу, маю змогу представляти українську вокальну школу в найкращих театрах свiту. Хай там, де я спiваю i в якiй країнi перебуваю, завжди пам’ятаю, звiдки я i де моє корiння. Ця думка надихає мене до працi, до творчостi, до життя!..

З приводу своєї виконавської майстерності можу сказати лише одне: менi достатньо бачити щасливi обличчя у глядацькiй залi пiсля вистави...

Коли в тебе тут в Україні один шанс, то треба одразу цю виставу заспівати так, щоб комар носа не підточив. Тут величезна відповідальність, адже важливо не просто досягнути цих вершин, а на них утриматися і увесь час перебувати.

Ми, митцi, виконуємо своєрiдну естетико-виховну мiсiю: своєю професiєю намагаємося зробити людей, якi прийшли до театру, щасливiшими, небайдужими, а iнколи й змусити кардинально переосмислювати своє життя.

Ми популяризуємо українське в силу наших можливостей. Я, наприклад, дуже люблю співати українські дуети з різними типами голосів – і з тенорами, і басами, і баритонами. Деякі колеги з Київського оперного театру також включають українські пісні у свій репертуар і цим популяризують національну культуру, як і я.

Українці у нас щирі, відкриті й гостинні, безпосередні. Інколи, як я кажу, бувають «безалаберні», можуть запізнюватися на виставу, переступати через свого сусіда, на увертюру приходити, коли вже має бути цілковита тиша... Але це все залежить від виховання і поваги, насамперед до самого себе.

У моїх концертах майже два відділи українського репертуару. За кордоном у свою концертну програму я завжди включаю українські пісні. Дуже гарно сприймає їх публіка, навіть не знаючи, про що мова, саму мелодику, темпоритми, такий наш особливий мотив.

Усе Добре й Світле відновлює мене. Природа і, звичайно, добре спілкування з рідними.

Якщо люди виходять на Майдан, на площу – висловлюють свої протести – це прояв демократії, це в нас у крові. І добре, що вже ми маємо змогу це робити. Ми щасливі, що незалежні, це треба цінувати. І я це ціную, бо для мене дуже важлива внутрішня незалежність.