Мері Шеллі

Матеріал з Вікіцитат
Мері Шеллі
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Мері Шеллі (англ. Mary Shelley, народжена Мері Волстонкрафт Ґодвін (англ. Mary Wollstonecraft Godwin); 30 серпня 1797 — 1 лютого 1851) — англійська романістка, авторка оповідань, драматург, есеїст, біограф. Найбільш прославилась як авторка готичного роману «Франкенштайн, або Сучасний Прометей».

Франкенштейн

Цитати з роману «Франкенштайн, або Сучасний Прометей»[ред.]

  •  

Людина вибирає зло, не тому, що це зло; вона помилково приймає його за щастя, яке шукає.[1]

  •  

Самотність була моєю єдиною втіхою - глибока, темна, смертельна самотність.[1]

  •  

Я радію цьому похмурому небу, бо воно добріше до мене, ніж твої побратими-люди.[1]

  •  

Немає в житті нічого мінливішого за наші почуття.[2]

  •  

Ніщо так не обтяжує нас, як наступаючий за бурею страшних подій мертвий спокій бездіяльності — та ясність, де вже немає місця ні страху, ні надії.[2]

  •  

Невідомість у тисячу разів гірша за найстрашніше нещастя.[2]

  •  

Життя вперте й чіпляється за нас тим сильніше, чим більше ми його ненавидимо.[2]

  •  

Людям властиво ненавидіти нещасних.[2]

  •  

Друзі дитинства, навіть коли вони не захоплюють вас винятковими достоїнствами, мають над нашею душею владу, яка рідко дістається друзям пізніших років.[2]

  •  

Ніщо не викликає у нас таких болісних страждань, як різка і раптова зміна.[2]

  •  

І все ж чоловік залишається сліпим до тисячі життєвих дрібниць, які потребують уваги жінки.[2]

  •  

Навіть людина середніх здібностей, наполегливо займаючись одним предметом, неодмінно досягне у ньому глибоких знань.[2]

  •  

Чому людина так пишається почуттями, що піднімають її над тваринами? Вони лише множать кількість наших потреб. Якби наші почуття обмежувалися голодом, жагою та хіттю, ми були б майже вільні; а зараз ми підвладні кожному дмуху вітра, кожному випадковому слову чи спогаду, який це слово в нас викликає.[3]

  •  

Якщо ваші заняття послаблюють у нас уподобання або відвертають вас від простих і чистих радостей, значить, у цих заняттях напевно є щось, що не відповідає людині.[3]

  •  

Поганий той хімік, який не цікавиться нічим, окрім свого предмета.[3]

  •  

Я з вами згоден, ми залишаємося неначе незавершеними, поки хтось мудріший і гідніший, ніж ми самі, - а саме таким має бути друг, - не допоможе нам боротися з нашими слабкостями та пороками.[3]

  •  

Ніщо так не заспокоює дух, як здобуття твердої мети - крапки, на яку спрямовується наш внутрішній погляд.[3]

  •  

Надмірна скорбота заважає самовдосконаленню.[3]

  •  

Для дослідження причин життя ми змушені спочатку звертатися до смерті.[3]

  •  

Досконала людина завжди повинна зберігати спокій духу.[3]

  •  

Якщо вам дійсно шкода мене, позбавте мене почуттів та пам'яті, перетворіть на ніщо. Якщо ж ви цього не можете, зникніть і залиште мене в темряві.[3]

  •  

Книги і усамітнення підняли твою душу і зробили тебе вимогливою; але ти тим більше здатна оцінити незвичайні переваги цієї дивовижної людини.[3]

  •  

Остерігайся, бо я безстрашний і тому всесильний.[3]

  •  

Страждання заглушають у людях найпростіші почуття.[3]

  •  

Дивна річ – пізнання! Одного разу пізнане нами тримається в розумі чіпко, неначе лишайник на скелях.[3]

  •  

Якщо брехня може бути настільки схожою на правду, то хто може повірити в щастя?[3]

  •  

Я скрізь бачу щастя, і тільки мені воно не дісталося. Я був лагідний і добрий: нещастя перетворили мене на злісного демона. Зроби мене щасливим і я знову буду доброчесний.[3]

  •  

Праця геніїв, навіть хибно спрямована, майже завжди в кінцевому підсумку служить на благо людства.[3]

  •  

Цей лід не такий міцний, якими можуть бути ваші серця; він тане; він не встоїть перед вами, якщо ви так вирішите.[3]

  •  

Ми стоїмо на порозі безлічі відкриттів, і єдиною перешкодою є наша боязкість і лінощі.[3]

  •  

...ніхто і ніколи не зможе нічого пізнати до кінця.[3]

  •  

Я завжди горів бажанням мати друга - людину, яка б прив'язалася до мене, розділила мої прагнення і надії, розуміла б мене глибше, ніж я сам.[3]

  •  

Мені потрібне товариство людини, яка співчувала б мені і розуміла з півслова.[3]

  •  

Вони кохали один одного, і радощі, які вони дарували один одному, не залежали від змін, що відбувалися в природі.[3]

  •  

Судді завжди вважають за краще засудити десять невинних, аби не помилувати одного винного.[3]

  •  

Між моїми батьками була значна різниця у віці, але ця обставина, здавалося, ще міцніше скріплювала їх ніжний союз.[3]

  •  

Обіцяючи мені нові уподобання, невже ви думаєте, що вони замінять мені мої втрати?[3]

  •  

Дивно влаштована людина і які тонкі грані відокремлюють нас від благополуччя та загибелі.[3]

  •  

Люди найвище ставлять знатне і славне ім'я разом із багатством. Можна добитися їхньої поваги якимсь одним із цих дарів долі; але людина, позбавлена ​​обох, вважається, за вкрай рідкісними винятками, волоцюгою та рабом.[3]

  •  

Споглядання могутнього і великого в природі завжди налаштовувало мене на урочистий лад, змушуючи забувати минулі життєві турботи.[3]

  •  

Шукайте щастя у спокої і бійтеся честолюбства; бійтеся навіть безневинного, мабуть, прагнення відзначитися в наукових відкриттях.[3]

  •  

О люди, - вигукнув я, - наскільки ви неосвічені, а ще хизуєтесь своєю мудрістю![3]

  •  

В той час, коли моя подруга зосереджено і задоволено споглядала зовнішню красу світу, я любив досліджувати причини речей. Світ уявлявся мені таємницею, яку я прагнув осягнути.[3]

  •  

Моя мати померла, але в нас залишалися обов'язки, які необхідно було виконувати; треба було жити і вважати себе щасливими, поки в нас залишалася хоч одна людина, яка не стала здобиччю смерті.[3]

  •  

Поки залишилася жива хоч одна улюблена мною істота, мені було чого боятися.[3]

  •  

Самотність справді нещастя. Але серця людей, коли у них немає прямого егоїстичного розрахунку, сповнені братньої любові та милосердя. Сподівайтеся; якщо це добрі люди, впадати у відчай не слід.[3]

  •  

Моє серце було створено, щоб викликати любов і ласку; а коли нещастя змусили його до ненависті і зла, це насильницьке перетворення коштувало йому таких мук, яких ти не можеш навіть уявити.[3]

  •  

Дух добра зробив все можливе, але марно. Рок був надто могутній, і його незаперечні закони визначили мою остаточну та жахливу загибель.[3]

  •  

Незвичайною і страшною була повість його життя, жахлива буря, що наздогнала цей славний корабель і розбила його.[3]

  •  

У вас є надії, перед вами - весь світ, і у вас немає причин зневірятися. Але я - я втратив все і не можу розпочати життя наново.[3]

Про Мері Шеллі[ред.]

  •  

Народжена бути героїнею роману, Мері Шеллі все-таки стала авторкою романів, і то яких!
Коли вперше вийшов «Франкенштейн», там була велика передмова Персі Шеллі. Сучасники миттю припустили, що книжку він сам і написав! У рукописі, оприлюдненому до 200-річчя твору чимало його редакторських правок, але авторка одна – Мері[4]. — З есею «Мері Шеллі»

  Ганна Улюра
  •  

Припускають, що, пишучи, Мері почувалася неадекватною на тлі геніїв поруч, тому як компенсації творила образи ненормальні, почварні, руйнівні. Матеріалізувала, мовляв, свої найгірші уявлення про себе ж. Може бути. Хто тепер скаже, чи так було? Тільки варто звернути увагу: прототип її основного промовця (Віктора, власне) – Сатана з «Втраченого раю» Джона Мільтона. Він постає проти людських традицій і законів природи; він намагається творити життя, на що не вповноважений Творцем; він і сам монстр – сотворений, але некерований. […] Потяг Віктора до істини – самообман і гординя. Цьому герою Шеллі делегує своє право говорити[4]. — З есею «Мері Шеллі»

  — Ганна Улюра


Примітки[ред.]

Джерела[ред.]