Локальна історія
«Локальна історія» — науково-дослідний історичний проєкт, започаткований у 2013 році. У листопаді 2018 року проєкт почав видавати перший в Україні науково-популярний глянець «Локальна історія», журнал виходить щомісячно. В липні 2019 року стартував відеопроєкт «Без Брому з Віталієм Ляскою» — цикл інтерв'ю про історію. Наприкінці 2019 року проєкт запустив історичну онлайнову платформу — localhistory.org.ua.
Цитати
[ред.]Коли я почав аналізувати ринок історичної преси в Україні, то дуже здивувався та навіть обурився тим, що 2018-го існувало лише кілька видань про історію. Це були «Загадки истории», які подавали різний радянський та російський наратив, писали про садиби російських дворян під Києвом тощо. А також франшизи закордонних видань, які писали про короля Артура, піратів Карибського моря, гладіаторів, тобто цікаві сюжети зі світової історії[1]. |
|||||
| — Віталій Ляска, головний редактор журналу «Локальна історія» |
Ми вважаємо, що ні книжка, ні журнал не має виглядати нудно, сіро й непривабливо, ніби про нашу історію говориться стражденно. Історія може бути модерною, її сприйняття може бути модерним, а вона може бути яскравою. Крім того, за допомогою чорно-білих обкладинок не вдасться розширити нашу цільову авдиторію[1]. |
|||||
| — Віталій Ляска |
Ми маємо переписати шкільну історію, маємо зробити акценти та позбавитися страдницької візії, яка домінує. Історія та хороші історики, які готові говорити з людьми, будуть потрібними. На Заході історія комерціоналізована, то чому в нас такого не може бути? Журнали мають продаватися, фільми мають показувати, YouTube має достойно монетизуватися[1]. |
|||||
| — Віталій Ляска |
Ми орієнтуємося на теми номера журналу, і відповідно до неї підбираємо авторів. Власне, історичні теми пишуть фахові та визнані авторитети, а журналісти готують інтерв’ю, репортажі та розслідування. Також нам дописують мистецтвознавці, філософи, культурологи, письменники. Про мистецтво пише Діана Клочко, репортажі готує Максим Безпалов, працювали з Андрієм Любкою. Також на сайті є авторські колонки, як от Віталія Портникова чи Галини Пагутяк[1]. |
|||||
| — Віталій Ляска |
Ми сформували таку команду, з якою робимо не лише важливий продукт, але і розуміємо, навіщо ми це робимо. Команда росте, продукує нові ідеї. Іноді жартую, що ми придумуємо нові проєкти й рухаємося далі, коли нам нудно. Тому найбільше пишаюсь нашою командою[1]. |
|||||
| — Віталій Ляска |
Перші номери були про ворога, аналіз Росії та чому ми встояли. За цей час повномасштабної війни ми стали серйознішими — працювали з важливими темами, показували потрібні речі і я тішуся, що аудиторія від цього не відвернулась. Історію сприймають не як щось «лайтове», а як те, що потрібно зрозуміти. За понад рік війни ми збільшили тираж журналу втричі. В ці непевні часи історія виявилася дуже важливою[1]. — Про роботу під час повномасштабного вторгнення |
|||||
| — Віталій Ляска |
Потреба і перспектива розвитку друкованої преси дуже велика. Якщо глянути на європейські країни, то там розвивається глянець. Є інтернет, але водночас друкована преса не вмерла. Діджитал — це про щоденне та швидке, а друкована преса — про повільне та більш вдумливе читання, а також насолоду. Читати матеріал в глянцевому журналі приємніше, ніж гортати лонгрід на сайті[1]. |
|||||
| — Віталій Ляска |
Ринок історичного нонфікшену, чи документальної літератури України потребує підсилення новими книжками й новим баченням. Ми, як історики, які працюють із популярними знаннями та їхньою ретрансляцією, бачимо, що є категорія людей, яким потрібна не ретрансляція шкільних знань, а глибше розуміння в історії. Для цього ми намагаємося балансувати між доступним поданням теми та глибиною наукового аналізу[1]. |
|||||
| — Віталій Ляска |
Рукописи українських авторів обов’язково проходять анонімне рецензування, на основі якого визначається подальша доля книжки. Після цього деякі книжки ми відхиляємо. Це, з одного боку, жорсткий, але професійний підхід. З іншого боку, це світовий тренд у науці: якщо ви хочете подати свою роботу за кордоном, то обов’язково маєте пройти таке рецензування. Таке потрібно впроваджувати і в Україні[1]. |
|||||
| — Віталій Ляска |
Також ми першими почали професійно виробляти історичні подкасти. Наш продюсер подкастів Павло Нечитайло — це дивовижне поєднання археолога, музиканта та радійника. Ще одна сфера — відеопродакшн, де я веду авторську програму «Без брому з Віталієм Ляскою», яку дуже люблять глядачі[1]. |
|||||
| — Віталій Ляска |
Тепер багато історичного контенту побудовано на аналізі російської агресії та спростуванні міфів. Ми теж маємо подкаст «Битва за Південь», де розвінчуємо російські міфи. Але на одному руйнуванні міфів буде важко, бо ще є багато таких, які породили ми як окуповане суспільство. Тут в мене виникає питання: а що було б, якби цієї держави-агресора не існувало? Як би ми тоді розповідали нашу історію? Тоді ми б говорили про щось більш звичне — епідемії на території України, життя в княжому Києві, міграції та різні цікавинки. Важливо цей мотузок зв’язку з Росією розірвати та подивитися на все в сучасному контексті[1]. |
|||||
| — Віталій Ляска |
У ХІХ столітті по всій Європі панував прогрес, досконала мода, цікаве дозвілля, а в нас під калиною плачуть закріпачені селяни й ще є Шевченко. І що ми ще знаємо про це століття? Якщо копати глибше, можна побачити, що ми були в річищі світових тенденцій, просто це треба досліджувати й показувати. Тому програма «Без брому» — це розмови про неквапливі сторони нашого буття, про які ми зовсім не замислювалися[1]. |
|||||
| — Віталій Ляска |
Примітки
[ред.]
