Камінний господар (драматична поема)

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Камі́нний госпо́дар» — поетична драма, обробка Лесі Українки, у якій уперше в українській літературі змальовано образ чоловіка-спокусника. Написана 1911 року в м. Хоні на Кавказі.

Цитати про поему[ред.]

  •  

Через сімдесят років після Лесі Українки, деконструюючи міф Дон Жуана, Ю. Крістева зробила висновок, що літературні «тексти загалом не надто висвітлюють його[1] любострасність <...>. У кожному разі, його збуджує не любострастя, хай би й автоеротичного характеру, а наочна можливість здобувати владу над усіма зустрінутими жінками, зводячи їх (sе-ducere), тобто, дослівно, збиваючи з їхнього власного шляху»[2]. — З книги «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій»

  Оксана Забужко
  •  

Всякий розпад міфологічної пари — це свого роду символічний повтор космічної катастрофи — «розпаду Плероми», метафізичним еквівалентом якого є духовне безпліддя, — і, попри всю бездоганну вірність Долорес обраному нею шляху мучеництва, воно так само виявляється безплідним — «порятувати» Дон Жуанову душу їй не вдається. «Душа без тіла» так само уломна, як і «тіло без душі»[3]. — З книги «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій»

  — Оксана Забужко
  •  

Лицарство вмирає, каже нам «іспанська драма», — його уламки (самотня мучениця Церкви Любови Долорес і «півлицар» Ґонзаґо) в історичному вимірі однозначно приречені на поразку. Лицарство помститься, попереджає нас «іспанська драма», — помститься в тих формах і вимірах, які непіддатні раціональному обрахунку[4]. — З книги «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій»

  — Оксана Забужко
  •  

«Скажу Вам, що в сій темі є щось диявольське, містичне, недарма вона от уже хутко 300 літ мучить собою людей. Кажу «мучить», бо писано на неї багато, а доброго написано мало[5], може, на те її і видумав «ворог роду людського», щоб розбивались об неї найщиріші натхнення і найглибші думки...». Виглядає, отже, на те, що «іспанська драма» — то таки був для авторки її персональний «лицарський герць»: не більше не менше, як із «ворогом роду людського»[4]. — З книги «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій»

  — Оксана Забужко
  •  

[...] подібно як Шевченко розпоряджається по смерті своєю душею, обіцяючи, що вона не полине «до Бога», а лишиться вартувати над Дніпром, доки Україна не визволиться від «злої крови», Леся Українка, у формально езотеричнішій, a de facto куди грізнішій і безкомпроміснішій — войовничішій — формі, дає нам зрозуміти, що В ПОСМЕРТІ ЛИЦАРСЬКА МІСІЯ НЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ, — війна триває, і ніякі маскаради й перевдягання, ніякі чужі плащі й крадені командорські гідності не врятують свавільників перед тим, що може будь-якої миті з’явитися з дзеркал[6]. — З книги «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій»

  — Оксана Забужко

Примітки[ред.]

  1. Дон Жуанову. — Оксана 3абужко
  2. Notre Dame, 2021, с. 510
  3. Notre Dame, 2021, с. 519
  4. а б Notre Dame, 2021, с. 521
  5. sic! — а нас запевняють, ніби Леся Українка «вмирала од скромности» перед величчю Пушкіна та інших попередників! — Оксана 3абужко
  6. Notre Dame, 2021, с. 522

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg