Еліза Ожешко

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Еліза Ожешко
Orzeszkowa1900.jpg
Еліза Ожешко
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Еліза Ожешко (пол. Eliza Orzeszkowa, 1841–1910) — польська письменниця.

Цитати[ред.]

  •  

Високий берег Німану, який піщаною стіною виростав із зеленого долу і короною темного бору відділявся від блакитного неба, величезним півколом обнімав рівнину, розлогу і плоску, на котрій лише де-не-де росли товсті груші-дички, старі, криві верби та самотні стрілчасті тополі. Того дня ця піщана стіна в сонячному промінні здавалася золотим пів обручем, переперезаним, ніби пурпуровою стрічкою, шаром червоного мергелю. На цьому мальовничому тлі в розпливчатих здаля обрисах можна було розпізнати просторий двір і неподалік вервечкою витягнуті на одній лінії з ним кілька десятків садиб[1][2]. — «Над Німаном»

  •  

Доброта — наче плуг, що оре землю під щастя, а щастя — немов сонце, від тепла якого розкриваються пуп'янки доброти[3].

  • Жінка і музика — це дві рідні сестри, які повинні ходити у парі
    • Kobieta i muzyka — to dwie siostry rodzone i powinny chodzić w parze.
  • Людська душа має лише два стани — або поле битви, або картина розгрому
    • Dusza ludzka ma dwa tylko stany: jest polem walki lub pobojowiskiem.
  • Ніхто не розуміє жінки… Та й вона сама себе — теж.
    • Nikt nie rozumie kobiety… ona sama siebie też nie.
  • Не кожен знає скільки всеможливої, щирої правди міститься у кожному жіночому вигуку «Оце чоловік!»
    • Nie każdy wie, ile różnorakiej, szczerej prawdy mieści się w takim wykrzykniku kobiety «Ten to mężczyzna».
  • Gloria victis. Хвала переможеним
    • Gloria victis. Chwała zwyciężonym

Цитати з листів[ред.]

  •  

Він запалив у мені прагнення служити Вітчизні в міру моїх сил і характеру моїх здібностей: від його вогню і від його сліз зародилася в мені амбіція покладення бодай невеликої цеглинки на той рятунковий міст, по якому мав пройти мій народ над широко розверзнутою безоднею. Все те вчинив зі мною і в мені рік 1863-й. І, якби не його молот і його долото, моя доля була б зовсім іншою, і напевне я не була б письменницею[4][5]. — З листа до біографа Ромуальда Трауґутта

  •  

Однак дуже цікаво було б довідатись, чи ті, котрі пописують «обережні» депеші, змогли б у маленькому місті, яким є Гродно, де кожна людина сидить як на пательні, перед очима усіх, так само «обережно», як пишуть депеші, читати польській молоді лекції по-польськи і, будучи визнаною в Росії письменницею, до якої росіяни постійно йшли з візитами і яку закидали листами, ніколи жодного слова ні до кого ані усно, ані писемно не вимовити по-російськи[6].

  •  

Той епізод справив на все моє майбутнє життя вирішальний вплив... Він запалив у мені прагнення служити Вітчизні в міру моїх сил і характеру моїх здібностей: від його вогню і його сліз зародилася в мені покладення бодай невеликої цеглинки на той рятунковий міст, по якому мав пройти мій народ над широко розвернутою безоднею. Все те вчинив зі мною і в мені рік 1863-й. І, якби не його молот і не його долото, моя доля була зовсім іншою, і напевне я не була б письменницею.[7]Про допомогу генералу Ромуальду Траугутту під час повстання 1863-1864 років на землях колишньої Речі Посполитої.

  •  

Я пережила десятьох генерал-губернаторів і тут, під їхнім носом, порядкувала в домі виключно польськомовному і ніколи, за жодних обставин, жодного слова російською не промовила[6]. — З епістолярної спадщини

Про Елізу Ожешко[ред.]

  •  

Деяких речей у писательській техніці, дуже Вам завидую, як, наприклад, того делікатного тінювання чуттів і характерів, можливого тільки для жіночої руки, тої всеобнімаючої любові, розлитої, мов прозірчата синява погідного неба, над усіма Вашими битовими картинами («Sielanka nieróżowa», «Milord»). Розуміється, не говорю вже навіть про ту широту світогляду, про багатство знань людських відносин.[8]1887 рік.

 

Возняк М. Еліза Ожешко і Іван Франко у взаємному листуванні. З життя і творчості Івана Франка. К., Вид-во АН УРСР, 1955, С.115.

  Іван Франко
  •  

За спадщину цієї письменниці запекло сперечаються дві національні літератури, хмиз у ватру періодично підкидають сумнівною реплікою про «молодшу сестру Міцкевича». Суперечки стихають, либонь, коли хтось нарешті каже: «Еліза Ожешко – надніманська письменниця»; тут нема чим крити: вона справді авторка, яка міцно, до хворобливої залежності, прив’язана до малої батьківщини[2]. — З есею «Еліза Ожешко»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра
  •  

Ідея реанімувати легенду про «перших поселенців» у середині 1860-х – уже не пошук романтичних історій про вічне кохання, що не помирає в віках, а нагальна політична потреба поміркувати про способи збереження нації. Наприклад, через шлюб двох патріотів[9]. — З есею «Еліза Ожешко»

  — Ганна Улюра
  •  

Ім'я Ваше, як головної репрезентантки поступового і тверезого духу в польській літературі, звісне мені віддавна. З великою розкішшю я читав Ваші оповідання з єврейського життя... Ваші чудові образки «Z różnych sfer». Читав я дещо і з Ваших теоретичних праць («Kosmopolityzm i patriotyzm») і хоч далекий від думки, що відповідно пізнав цілість і глибину Вашої поетичної продукції, та всетаки сміло можу сказати, що на горизонті теперішньої польської белетристики Ви являєтесь мені звіздою першої величини.[10]1886 рік.

 

Возняк М. Еліза Ожешко і Іван Франко у взаємному листуванні. З життя і творчості Івана Франка. К., Вид-во АН УРСР, 1955, С.121.

  Іван Франко
  •  

Не було такої прекрасної живої і благородної думки, якої б вона не зіграла своїм натхненням. Не було такої суспільної неправди, проти якої вона б не боролася. Не було недолі, якої б вона не зрозуміла і не притулила до свого серця. Не було рани, хвороби, для яких би вона старанно не шукала ліків. Не було несправедливості, якої б вона не засудила з обуренням... Геніальна альтруїстка... великий майстер у сфері солодких звуків рідного слова, володарка, що вгору і вглибінь опанувала величезну спадщину людської думки, — хіба вона не проста як дитина, і не добра, як мати? Хіба вона не мужня, як саме життя, і не вірна, як смерть, на своєму солдатському посту?[11]Промова з нагоди 40-річчя Елізи Ожешко.

  Марія Конопніцька, польська письменниця.
  •  

Ожешко дуже прагматично ставилася до письма, вона підкреслювала, що пише про те, про що треба сказати зараз, і так, щоб її почули. Ідея письменницького натхнення була їй чужою і ворожою[5]. — З есею «Еліза Ожешко»

  — Ганна Улюра
  •  

Серед багатьох листів я одержав одного рекомендованого. Почерк адресата був мені не знайомий, але чіткий, оригінальний, подібний до почерку Матейка... В листі було невелике оповідання «Малюнок з голодних літ», підписане зовсім не знайомим у нашій літературі жіночим прізвищем. До твору було додане несміливе прохання оцінити і надрукувати, якщо «воно того варте». Я почав читати, скоріше з обов'язку, ніж сподіваючить знайти щось варте уваги: але вже після перших рядків мене вразили глибоке почуття, щирість переконання, жива і багатобарвна образність, задатки непересічного таланту.[12]Про перше оповідання письменниці (1866 рік).

  — Людвік Єніке, редактор часопису «Ілюстрований тижневик» (Варшава).

Примітки[ред.]

  1. Пер. Олександра Стаєцького
  2. а б Ніч на Венері, 2020, с. 135
  3. а б 365 думок на добрий день / уклад.: А. Щепанська, Д. Лука SSP, Л. Кіндратович. — Львів: Видавництво Святого Павла, 2018; Видавництво "Свічадо", ISBN 978-966-938-245-0
  4. Пер. Григорія Вервеса
  5. а б Ніч на Венері, 2020, с. 137
  6. а б Лариса Масенко «Мовна поведінка особистости у ситуації білінгвізму. Поняття мовної стійкости»
  7. Вервес Григорій. Еліза Ожешко (1841—1910). / Ожешко Еліза. Над Німаном: Роман. — Київ: Дніпро, 1981. — С. 7.
  8. Вервес Григорій. Еліза Ожешко (1841—1910). / Ожешко Еліза. Над Німаном: Роман. — Київ: Дніпро, 1981. — С. 11.
  9. Ніч на Венері, 2020, с. 136
  10. Вервес Григорій. Еліза Ожешко (1841—1910). / Ожешко Еліза. Над Німаном: Роман. — Київ: Дніпро, 1981. — С. 12.
  11. Вервес Григорій. Еліза Ожешко (1841—1910). / Ожешко Еліза. Над Німаном: Роман. — Київ: Дніпро, 1981. — С. 8.
  12. Вервес Григорій. Еліза Ожешко (1841—1910). / Ожешко Еліза. Над Німаном: Роман. — Київ: Дніпро, 1981. — С. 5.

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg