Едіт Єва Еґер

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Едіт Єва Еґер
Вікіпедія
Дивіться у Вікіпедії:

Едіт Єва Еґер (нар. 29 вересня 1942, Кошиці) — американська психологиня та психотерапевтка, що пережила Аушвіц, спеціалістка з посттравматичного стресового розладу. Має науковий ступінь із психології, а також ступінь доктора клінічної психології. Авторка книжок, що стали бестселерами: «Вибір. Про свободу та внутрішню силу людини» (2017), «Дар» (2020).

Цитати[ред.]

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


В[ред.]

  •  

Важливо ніколи не припиняти практикуватися бути людиною. Про мене багато хто каже, як про жінку, яка пережила Аушвіц. Я б це визначення зробила трохи ширшим: я людина, яка пройшла через досвід концтабору, котрий однак не є моєю ідентичністю, не складає суті того, хто я така. Передусім я людина із цілим гроном різних почуттів: радості, суму, гніву тощо. Людина, яка багато що значить[1].

  •  

Важливо усвідомлювати хід наших думок і звертати увагу на те, на що ми звертаємо увагу. Коли ми на щось звертаємо увагу ми підсилюємо цю поведінку. Бо коли ми говоримо, що не хочемо про щось думати, ми якраз будемо про це думати. Якщо ви хочете їсти, ви йдете їсти. Про що ви думаєте, те й робите[2].

  •  

Ваші думки здатні змінювати навіть хімічні процеси в організмі[2].

  •  

«Вибір» я написала, коли мені було 90. І якщо я змогла, то і ви зможете – якщо прислуховуватись до себе і відчувати це в собі, якщо ризикувати, це гарне слово – ризикувати[2].

  •  

Визнання, що єдине, що має людина, — це інші люди, також є результатом вибору. Саме тому для нас як людей важливо всіляко зміцнювати одне одного без пошуку якихось відмінностей. Кожний із нас є самим собою, зі своєю специфікою, унікальними рисами, але разом ми значно сильніші, ніж поодинці[1].

Д[ред.]

  •  

Дорослість — це не тільки усвідомлення людиною наслідків її дій, а й припинення обвинувачення інших. Допоки ми дорікаємо, засуджуємо, ми лишаємося дітьми[1].

  •  

Дуже важливо бути гнучкими, а не категоричними, ми заглиблюємось у те, у що віримо і можемо забути, що це всього лиш наша уява, а не правда[2].

  •  

Дуже важливо усвідомити, на чому ми сфокусовані, про що думаємо. І ви значно легше і швидше зможете звільнитись чи досягнути своєї мети, коли будете пам’ятати, що страждання – тимчасові. Так ви вцілієте[2].

  •  

Думаю, що ми маємо змінити вираз «так, але…» на «так, і…». Кожний із нас має вибір прямо зараз, і він полягає в тому, як ми думаємо, як ставимося до різних речей тощо[1].

  •  

Дуже важливо знати, що залежність викликає депресію. Тому будьте обережні, не варто чекати, що хтось прийде і звільнить вас, ви маєте усвідомлювати, що люди не повинні вас любити і це нормально, не сприймайте це на особистий рахунок. Ви вже самодостатні, будьте найважливішими для себе, будьте справжніми для себе, не позбавляйте себе цього, не звертайтесь до его, бо воно нас ув’язнує. Час розпізнати самих себе. І також пробачити себе. Все що ви стримуєте в собі – це ув’язнення минулим[2].

Ж[ред.]

  •  

Життя в моменті тут і зараз — єдине, що ми насправді можемо контролювати. Минулого немає, майбутнє ще не настало. Ми ніколи не можемо змінити те, що сталося в минулому, а прийдешнє ще не реалізувалося[1].

  •  

Жодний із нас не народжується зі страхом. Боятися ми вчимося протягом життя, а якщо так, то можна втратити оцю вивчену навичку боятися. Момент безпорадності можна використати по-різному. Наприклад, почати вчитися давати собі раду замість того, щоб судити когось, хто начебто винуватий у нашій ситуації[1].

З[ред.]

  •  

Злитись – це не дуже добре по відношенню до себе. Але ок бути злим, щоб нарешті вирішити, скільки це ще має тривати, ви повинні пройти труднощі. Це те, що я зробила повернувшись до Аушвіцу і що не змогла б зробити в офісі психотерапевта. Я мала повернутись в те місце, поглянути на нього, цей запах був досі там. Ви знаєте, я говорила з лікарем і він спитав чи я там бачила птахів. Я ніколи не бачила в Аушвіці птахів. Навіть тепер. Цей запах з газових камер досі там і це вражає, як тварини відчувають це[2].

  •  

Кожній людині важливо мати вибір, бо тільки в нашій силі визначити, ким бути: жертвою або звитяжцем. Тим, хто дає, або тим, хто відбирає[1].

Л[ред.]

  •  

Людям дано вибирати, як жити, але кожний вибір, кожна ситуація тягне за собою наслідки, а не покарання. Дуже просте, але важливе питання полягає в тому, чого ви насправді хочете. Перфекціонізм часто веде до прокрастинації. Насправді важливо цього перфекціонізму позбутися[1].

М[ред.]

  •  

Ми з Віктором Франклом говорили та писали про екзистенційний вакуум, тобто про ситуацію, коли ви не маєте в житті певних цілей, а існування не має сенсу для вас. Щось подібне я пережила після звільнення з нацистського концтабору, коли була на межі самогубства. Моїх батьків і хлопця вбили в Аушвіці. У концтаборі я говорила собі: «Якщо сьогодні я виживу, то завтра буду вільна». Але після звільнення зіткнулася сам на сам із реальністю, коли в мене не лишилося заради чого жити. І це саме той екзистенційний вакуум, про який говорилося вище[1].

  •  

Ми ніколи не жаліємо за тим, що робимо, а тільки за тим, що не робимо. Тому варто вже сьогодні почати щось робити, скласти план і не запитувати «чому я», а «що тепер»[2]?

  •  

Мене багато разів просили написати книжку, але я казала, що не маю що сказати. Але я маю що сказати і ви маєте що сказати[2].

  •  

Моє життя змінилося, коли мені виповнилося 16 років. Тоді пережила трагедію в Аушвіці, а поряд із тим отримала можливості, певний шанс. У концтаборі все, що ми мали, — це тих, хто був поряд, у моменті зараз і тут[1].

  •  

Мої батьки колись придбали квитки на пароплав до Америки, але так ніколи їх не використали. Вони загинули в концтаборі Аушвіц, і це той факт, про який мені напевно відомо. Вказавши на димар тамтешнього крематорію, мені сказали, що вони загинули й що мені тепер ліпше говорити про них у минулому часі. Моя сестра тоді обняла мене та сказала: «Дух невмирущий». Ця фраза, це твердження мене тоді й урятувало[1].

Н[ред.]

  •  

Найкраще, що ви можете зробити – озвучити свої відчуття, визнати, що засмучує, а що тішить і відпустити. Вони вас змінять. Озвучте як вам, коли сумно, і коли радісно. Опишіть як вам, коли вам сумно, радісно, коли ви злі. Насправді відчуттів не так багато: сум, радість, злість[2].

  •  

Наша краса всередині нас і це те, що я відкрила в Аушвіці — що життя йде зсередини і не треба чекати на щось ззовні[2].

П[ред.]

  •  

ПТСР — реакція на втрату, стан горя. Цей стан сигналізує не про те, що трапилося, а про те, чого, власне, не сталося. Ми часто повертаємося до місць, де зазнали травми, замість того, щоб усвідомити, що знаходимося в теперішньому моменті, тут і тепер, тому що пройдешнє минуло, прийдешнього поки що нема, і єдине, що від нас залежить, — це теперішнє[1].

С[ред.]

  •  

Слово «чому» це про зацикленість на минулому. [...] Коли ми запитуємо «чому», то фокусуємось на проблемі. Я волію зосереджуватись на тому, що відбувається, що тут і зараз і як я можу рухатись, щоб вибратись з темряви. Мені подобається ідея руху, бігу вперед, наявності цілей, в іншому випадку ви крутитесь на місці[2].

У[ред.]

  •  

У якийсь момент я сповнилася співчуття до вартових концтабору, і це допомогло мені не потонути в океані ненависті, що міг зруйнувати моє життя. Хоч, звісно, ота темрява довкола могла забрати моє життя. Дуже важливо кооперуватися, гуртуватися, а не конкурувати чи протистояти. У концтаборі єдиними, хто в нас насправді був, були наші ближні — такі самі бранці, в’язні, як я. Справжня посвята себе одне одному в тих страшних умовах, без різних декоративних красивостей, допомогла тоді жити й виживати. Додам, що будь-що, як страшне, так і хороше, є тимчасовою ситуацією, тому важливо зосеред­жуватися на моменті тут і зараз[1].

Я[ред.]

  •  

Якось одна з моїх клієнток зізналася, що довго не могла розказати мені, що зазнала сексуального насильства, бо, мовляв, я пережила Аушвіц — що взагалі може зрівнятися з таким досвідом? Я відповіла їй так: «Я знаю ворога в обличчя, а ви ні. Не порівнюйте та не применшуйте страждання». Страждання роблять людину сильнішою[1].

  •  

Якщо ви зміните спосіб, у який думаєте, я гарантую, що у вас відбудуться зміни в організмі на хімічному рівні. Ви тримаєте себе в тривозі у той спосіб, в який мислите. Змініть свої думки і зміниться ваше життя[2].

  • Те, що виходить з нашого тіла, нам не шкодить, а те, що лишається, шкодить. Тож якщо є секрет, то поділиться їм.
  • Я би радила людям бути чесними із собою. Визнати те, що ми люди, що ми помиляємось. Особливо у вересні це важливо зробити, адже це чудовий місяць почати нове.
  • Потрібно подумати: що я залишаю позаду і що приходить на місце цього. Все, чого ми позбуваємось, має бути чимось заміщене новим.
  • Вас іншої немає, потрібно прийняти себе такою, як ви є, як людину. А людина помиляється.
  • Потрібно провести інвентаризацію себе і запитати себе: за що я чіпляюсь. І що я готова відпустити. Отже, вгамуйте емоції, не прагніть всім догоджати, будьте людиною.
  • Якщо глянути в свідоцтво про народження, там не гарантується, що все буде легко. В житті взагалі нічого не гарантується. Ніякої певності в житті немає. Але завжди є можливості.
  • Мені до вподоби ідея змін, яка синонімічна слову зростання. Якщо ми не змінюємось, ми не зростаємо.
  • Важливо розуміти, що всі ми унікальні, ми непересічні. Іншого такого, як ми, нема. Ніколи себе не порівнюйте з іншими, бо ви прекрасні такі, як ви є.
  • Ми народжуємося для радості, для любові. Ми не народжуємося для ненависті. Ми не народжуємося, щоб шкодити іншим.
  • Головне - це не дозволяти подіям визначати тебе. Я відмовляюсь бути жертвою. Я - не жертва. Це не я, це те, що сталося зі мною.
  • Я пережила пекло. Та попри це мені вдалось створити чудову співдружність, чудову родину дівчат-бранок.
  • Дар можна знайти у будь-яких обставинах. В найгірших обставинах часто в нас розкривається найкраще.
  • Завжди потрібно пам'ятати про вибір. Чим більше варіантів, тим менше почуваєшся жертвою.
  • В моєму словнику слова “не можу” не має. Коли я викладаю студентам, я пишу на дошці “Не можу”, а потім стираю “не”. І залишається “можу”. Бо я вірю, що я можу.
  • Те, у що ми віримо, те ми і створюємо.
  • Угорські жінки кажуть: не втикайте собі у груди. Подуймате про те, як можна бути собою, щоб вам було максимально комфортно.
  • Я кажу людям, що єдиний, хто в вас є на все життя, - це ви. Тому любіть себе, дбайте про себе. І це не самолюбство, не нарцисизм. Я повторюю це собі знову і знову.
  • Сподіваюсь, ви теж встаєте зранку, дивитись на себе дзеркало і кажете: “Як я тебе люблю”.
  • Важливо не те, що стається з нами, а як ми це сприймаємо. Пам’ятайте, що страх не допоможе. Думайте, як прийняти реальність, бо це вам підвластно. Це те, як ви ставитесь до подій. Не зневірюйтесь.
  • Не кажіть «так, але». Кажіть «так і». Це тимчасово, я це здолаю. Нехай це мені не подобається, хай це важко, та це мине і я переживу.
  • Завжди себе підбадьоруйте і зближуйтесь з іншими, людьми, які поруч з вами.
  • В моєму словнику слова “проблема” не існує. Є слово “виклик”. Не має слова “криза”, є слово “перехід”.
  • Ми з вами сестри і браття. І ми прийшли в світ, щоб домовлятися, а не конкурувати[3].
  • Боюся, погані речі стаються з усіма. І ми не можемо цьому зарадити.
  • Згодом я дізналася, що це і є травма. Невідомий страх, що відгукується у моєму тілі, наказує бігти та шукати укриття, ховатися від небезпеки. Раптовий погляд чи насичений запах здатні перенести мене у минуле. Те, що сталося неможливо ні змінити, ні забути. Та з часом я навчилася, як реагувати на минуле. Я можу почуватися знедоленою, або сповненою надії, в депресії або щасливою. Я навчилася заспокоювати себе знову і знову[4].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg