Долгорукова Наталія Борисівна

	Наталія Долгорукова
	Стаття у Вікіпедії
	Медіафайли у Вікісховищі

Княгиня Наталія Борисівна Долгорукова (або Долгорука; уроджена Шереметєва, після постриження схимонахиня Нектарія; нар. 17 (28) січня 1714 — 3 (14) липня 1771, Київ) — мемуаристка XVIII століття, одна з перших російських письменниць.

Цитати

У всіх нещастях я була своєму чоловікові товаришем; і тепер саму правду кажучи, що побувавши у всіх бідах, ніколи не розкаялася, для чого я за нього пішла, і не дала в тім безумства Богу^[1]. — З «Власноручних записок»

Про Долгорукову Наталію Борисівну

	Вона сама спромоглася розказати про своє життя, і її розповідь вражає щирістю та майстерністю. Її твір – один із зразків сповідально-біографічного жанру. Але її не почули. Почули Некрасова і Рилєєва – повірили не свідченням жертви, а промовам найнятих судом адвокатів. І таке буває в літературі, часто буває^[2]. — З есею «Наталія Долгорукова»
	— Ганна Улюра

	Долгорукова мала дивовижно виразні очі. Збереглося два її портрети: один світський, другий чернечий. Можна припустити, що тогочасна портретна техніка улесливо акцентувала в жіночих обличчях саме очі, але величезні очі є й на стриманому портреті Нектарії. Очевидно, вона знала про свою найвиразнішу рису. Вона справді бачить цей світ, вона дуже уважно вміє дивитись. Але її позиція свідка – поза очі в очі, впритул до світу. Вона воліє, вона вимагає, щоб і світ, який був до неї таким несправедливим, мав сили повернути прямий погляд^[3]. — З есею «Наталія Долгорукова»
	— Ганна Улюра

	«Записки» творились, коли сентименталізм у Росії з його пильною увагою до руху почуттів і емоцій тільки-тільки набрав силу. Очевидно, Долгорукова була уважною читачкою. Вона пише свою біографію, власне, не історією життя (як роблять її британські чи німецькі колежанки), а історією почуттів^[3]. — З есею «Наталія Долгорукова»
	— Ганна Улюра

	«Нехай витриваліший мармур могил, ніж хрест дерев’яний в пустелі, та світ Долгоруку іще не забув». Це вже Некрасов. А от могила монахині Нектарії втрачена^[3]. — З есею «Наталія Долгорукова»
	— Ганна Улюра

	«Хоча й надилась я надалі щасливою бути, але часто дуже джерела з очей били». Вона часто повторює і цей образ – джерела, що б’ють з очей. Вдала поетична метафора в «Записках» – саме через акцентовані заплакані очі. Світ, який згадує авторка, буквально можна побачити, їй безкінечно важливий саме зір і зорові спогади, але вони наче в тумані – в сльозах чи пелені дощу^[3]. — З есею «Наталія Долгорукова»
	— Ганна Улюра

	Як часто буває саме в історії літератури, Долгорукова відоміша не як авторка, а як героїня. Про неї написали, зокрема, великі поетичні твори двійко відомих поетів-класиків. Вона персонаж поеми Миколи Некрасова «Російські жінки», де постає попередницею-в-подвигу дружин декабристів, і зараз невідомої, а свого часу просто хітової балади Кіндратія Рилєєва «Перстень». Біографія Долгорукової так і проситься в повчально-романтичні поеми. І є щось докорінно типове й докорінно несправедливе в тому, що про її життя ми знаємо зі слів Некрасова і Рилєєва^[2]. — З есею «Наталія Долгорукова»
	— Ганна Улюра

Джерела

Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[Ніч_на_Венері—2020——68-1] Ніч на Венері, 2020, с. 68

[Ніч_на_Венері—2020——67-2] а ^б Ніч на Венері, 2020, с. 67

[Ніч_на_Венері—2020——69-3] а ^б ^в ^г Ніч на Венері, 2020, с. 69

[1]

[2]

[3]