Гінзбург Віталій Лазарович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гінзбург Віталій Лазарович
Ginzburg in MSU opaque.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Віталій Лазарович Гінзбург (рос. Виталий Лазаревич Гинзбург— радянський і російський фізик-теоретик, академік АН СРСР (1966—1991) і РАН (1991—2009), доктор фізико-математичних наук (1942), лауреат Нобелівської премії з фізики (2003).

Цитати[ред.]

  •  

Роль розуму ясна, але його недостатньо, щоб перешкодити людському суспільству збитися з правильного шляху, і скотитися до тоталітаризму. Потрібна ще воля, сильна воля для того, щоб захищати розум, науку, демократію, свободу і прогрес.

 

Роль разума ясна, но его недостаточно, чтобы помешать человеческому обществу сбиться с верного пути, и скатиться к тоталитаризму. Нужна еще воля, сильная воля для того, чтобы защищать разума, науку, демократию, свободу и прогресс.[1]

  •  

Наука - це сенс життя, все краще зібрано в ній, а тому ми всі так вірно їй служимо. — тост Гінзбурга на одному з прийомів на честь присудження йому Новелівської премії з фізики

 

Наука – это смысл жизни, все лучшее собрано в ней, а потому мы все так верно ей служим. [2]

  •  

Одна з умов успіху в науці - широта поглядів. Нерідко буває, що якась асоціація або інформація зовсім з іншої області породжує ідею і стає визначальною для всього подальшого життя.

 

Одно из условий успеха в науке – широта взглядов. Нередко бывает, что какая‑то ассоциация или информация совсем из другой области порождает идею и становится определяющей для всей последующей жизни.

Про себе[ред.]

З книги «Про науку, про себе і про інших»[3][ред.]

  •  

Майже все життя я прожив в Москві. Спогади про дитинство важкі. Пам'ятаю, десь 1920 року побачив, як центром міста їде віз, а на ній труни, з яких стирчать руки й ноги. Інший спогад теж характерний для того часу: нам десь вдалося купити свіже м'ясо, але з'ясувалося, що це собака.

 

Почти всю жизнь я прожил в Москве. Воспоминания о детстве тяжелые. Помню, году этак в 1920-м увидел, как по центру города едет телега, а на ней гробы, из которых торчат руки и ноги. Другое воспоминание тоже характерно для того времени: нам где-то удалось купить свежее мясо, но выяснилось, что это собака.

  •  

У школу я не ходив до 4-го класу. А коли пішов, то довчився тільки до 7-го. Хтось десь вирішив, що «повна» середня школа в СРСР не потрібна, і її ліквідували. Відродили тільки через кілька років, але я в підсумку провчився лише 4 роки. Вже на фізфаку МДУ за три місяці «пройшов» шкільний курс, якого бракувало.

 

В школу я не ходил до 4-го класса. А когда пошел, то доучился только до 7-го. Кто-то где-то решил, что «полная» средняя школа в СССР не нужна, и ее ликвидировали. Возродили только через несколько лет, но я в итоге проучился лишь 4 года. Уже на физфаке МГУ за три месяца «прошел» недостающий школьный курс.

  •  

Я був призваний в армію в 1938 році, але був в той час аспірантом фізфаку (у мене на руках навіть був документ, де я значився «еспірантом» - мабуть, аспіранти тоді асоціювалися з модним мовою есперанто). Фізфак домігся відстрочки для нас. Не сумніваюся: будь інакше, мої кістки давно лежали б у землі. З моїх товаришів по університету, які потрапили в армію, війну пережили одиниці. Потім я ще пару раз намагався піти на війну добровільно, але мене забракували за станом здоров'я в силу анекдотичного збігу обставин. У той час Академія наук була евакуйована в Казань, переїхав і наш інститут, ФІАН. Німці вже дійшли до Волги, і я записався в десантні війська. Поки чекав повістки, нас весь час посилали на якісь роботи. Я запам'ятав вивантаження колод з барж. Працювали всі, включаючи знаменитих вчених Тамма, Ландсберга та інших. Я, зокрема, носив колоди «на козі» - це такі лямки, які надягають подібно рюкзаку і кладуть на них вантаж. Мабуть, навантаження було дуже велике, і якось в роті у мене з'явилася кров: напевно, лопнула судинка. Тут же запідозрили туберкульоз, відправили мене в диспансер. Про десантні війська довелося забути. Зараз я не збираюся кривити душею і говорити, що шкодую про це. Але тоді настрій був такий, що краще померти в бою, ніж опинитися в німецькій окупації.

 

Я был призван в армию в 1938 году, но являлся в то время аспирантом физфака (у меня на руках даже был документ, где я значился «эспирантом» — видимо, аспиранты тогда ассоциировались с модным языком эсперанто). Физфак добился отсрочки для нас. Не сомневаюсь: будь иначе, мои кости давно лежали бы в земле. Из моих товарищей по университету, попавших в армию, войну пережили единицы. Потом я еще пару раз пытался уйти на войну добровольно, но меня забраковали по состоянию здоровья в силу анекдотического стечения обстоятельств. В то время Академия наук была эвакуирована в Казань, переехал и наш институт, ФИАН. Немцы уже дошли до Волги, и я записался в десантные войска. Пока ждал повестки, нас все время посылали на какие-то работы. Я запомнил выгрузку бревен с барж. Работали все, включая знаменитых ученых Тамма, Ландсберга и других. Я, в частности, носил бревна «на козе» — это такие лямки, которые надевают подобно рюкзаку и кладут на них груз. Видимо, нагрузка была слишком велика, и как-то во рту у меня появилась кровь: наверное, лопнул сосудик. Тут же заподозрили туберкулез, отправили меня в диспансер. О десантных войсках пришлось забыть. Сейчас я не собираюсь кривить душой и говорить, что сожалею об этом. Но тогда настроение было такое, что лучше умереть в бою, чем оказаться в немецкой оккупации.

  •  

Понад усе на світі Сталін хотів мати атомну бомбу, а потім і водневу. У 1948 році до цієї роботи був залучений Ігор Євгенович Тамм, якого я вважаю своїм учителем. Тамм створив наукову команду, куди увійшов я, ряд інших співробітників нашого відділу, в тому числі й Сахаров.<...>
На «об'єкт», в Арзамас-16 «атомна команда» поїхала в 1950 році. Мені довелося залишитися в Москві: далося взнаки те, що я був одружений на засланці - дружина тоді перебувала в Горькому. Проте до дверей моєї квартири в Москві поставили вартового. Так і працював. Ступінь секретності була жахлива, просто ідіотська! У звітах замість слова «уран» ми повинні були писати «залізо», причому від руки. У першій половині 50-х років почалися наші роботи з термоядерного синтезу. Мої звіти навіть кудись «пішли», але незабаром я був відсторонений від цієї роботи. Берія дав вказівку, що, «враховуючи особливу секретність розробки нового типу реактора, треба забезпечити ретельний підбір людей». Цього «ретельного підбору» я і не витримав. Через мою «політичну неблагонадійність» мені навіть перестали показувати мої власні звіти з термояду!

 

Больше всего на свете Сталин хотел иметь атомную бомбу, а затем и водородную. В 1948 году к этой работе был привлечен Игорь Евгеньевич Тамм, которого я считаю своим учителем. Тамм создал научную команду, куда вошел я, ряд других сотрудников нашего отдела, в том числе и Сахаров.<...>
На «объект», в Арзамас-16 «атомная команда» уехала в 1950 году. Мне пришлось остаться в Москве: сказалось то, что я был женат на ссыльной — супруга тогда находилась в Горьком. Тем не менее к двери моей квартиры в Москве поставили часового. Так и работал. Степень секретности была чудовищная, просто идиотская! В отчетах вместо слова «уран» мы должны были писать «железо», причем от руки. В первой половине 50-х годов начались наши работы по термоядерному синтезу. Мои отчеты даже куда-то «пошли», но вскоре я был отстранен от этой работы. Берия дал указание, что, «учитывая особую секретность разработки нового типа реактора, надо обеспечить тщательный подбор людей». Этого «тщательного подбора» я и не выдержал. Из-за моей «политической неблагонадежности» мне даже перестали показывать мои собственные отчеты по термояду!

  •  

Яка роль честолюбства і марнославства? Ці якості вважаються малоповажними, і мимоволі всякий, хто пише прагне їх заперечувати. Я теж не впевнений в собі, що можу написати всю правду. Однак я схильний розрізняти "добре" честолюбство від честолюбства взагалі й марнославства. "Гарне честолюбство" у мене, безумовно, є, під цим я розумію прагнення і бажання зробити роботу, хорошу роботу і прагнення, щоб ця робота була визнана, стала відома. Але я не хотів би популярності "чужим коштом", необґрунтованої.

 

Какова роль честолюбия и тщеславия? Эти качества считаются малопочтенными, и невольно всякий пишущий стремится их отрицать. Я тоже не уверен в себе, что могу написать всю правду. Однако я склонен различать "хорошее" честолюбие от честолюбия вообще и тщеславия. "Хорошее честолюбие" у меня, безусловно, есть, под этим я понимаю стремление и желание сделать работу, хорошую работу и стремление, чтобы эта работа была признана, стала известна. Но я не хотел бы известности "за чужой счет", необоснованной.

Про Нобелівську премію[ред.]

  •  

Я не така вже сентиментальна людина. Звичайно, я зрадів, але сказати, що прийшов в телячий захват, не можу. найщасливіша мить? Нісенітниця все це. До цього багато було щасливих моментів: коли одружився, коли дочка народилася - та хіба мало було щасливих переживань! Дружину амністували, вона змогла приїхати в Москву ... Радість бувала, коли я придумував щось хороше у своїй області, що-небудь зрозумів, отримав гарний результат. — у відповідь на запитання "коли ви дізналися про те, що ви - нобеліат, це був найщасливіший момент вашого життя?"

 

Я не такой уж сентиментальный человек. Конечно, я обрадовался, но сказать, что пришел в телячий восторг, не могу. Самый счастливый миг? Чепуха всё это. До этого много было счастливых моментов: когда женился, когда дочь родилась — да мало ли было счастливых переживаний! Жену амнистировали, она смогла приехать в Москву… Радость бывала, когда я придумывал что-нибудь хорошее в своей области, что-нибудь сообразил, получил красивый результат.[4]

Про нього[ред.]

  •  

Він справив на мене незабутнє враження своєю енциклопедичною ерудицією, глибокими знаннями в області астрофізики й творчим підходом до загальної теорії відносності. Тільки пізніше я зміг оцінити його внесок в розвиток різних аспектів фізики твердого тіла (наприклад, теорія надпровідності Гінзбурга-Ландау), оптики (відкриття перехідного випромінювання) і в розробку ядерної зброї (пропозиція використовувати дейтерид літію в якості термоядерного палива у водневій бомбі). Неймовірна широта мислення створила Гінзбургу міцну репутацію серед американських колег - його вважали одним з небагатьох фізиків нашого часу, кого можна поставити в один ряд з геніями епохи відродження.[5]

  — Кіп Торн, лауреат Нобелівської премії з фізики
  •  

Внесок В.Л. Гінзбурга у світову фізику настільки величезний і різноманітний, що лише деякі вчені в змозі компетентно оцінити його наукову творчість повністю

  — Іван Божович, керівник Брукгейвенська національна лабораторія
  •  

Віталій Лазаревич був найщасливішою людиною, ну на 90%. У його житті було кохання на все життя до Ніни Іванівні та до науки. Він мав справжніх друзів - Євгена Фейнберга і Вадима Сідура. Був щирим, правдивим до себе, відкритим до спілкування.

 

Виталий Лазаревич был счастливейшим человеком, ну на 90 %. В его жизни была любовь на всю жизнь к Нине Ивановне и к науке. Он имел настоящих друзей – Евгения Фейнберга и Вадима Сидура. Был искренним, честностным к себе, открытым к общению.

  — Олександр Андронов, радянський фізик

Примітки[ред.]

  1. Виталий Гинзбург. Разум и вера/ Замечания в связи с энцикликой папы Иоанна Павла II «Вера и разум». Вестник Российской Академии Наук, 1999, том 69, № 6.
  2. Губарев, Владимир Степанович. Тамм Игорь Евгеньевич; Гинзбург Виталий Лазаревич/ Владимир Губарев. - Москва : Комсомольская правда, 2016. - 95 с. : ил, портр; 25. - (Великие умы России ; 17)1490425 - ЧЗ
  3. Гинзбург В. Л. О науке, о себе и других: статьи и выступления. — М.: Наука. Физматлит, 1997, 272 с.
  4. Владимир НУЗОВ Академик Гинзбург: Нобелевская премия — это приятно, но не более…
  5. K.S. Thorne, Problems of Theoretical Physics and Astrophysics - The Volume Devoted to the 70th Anniversary of V.L. Ginzburg, ed. L.V. Keldysh and V.Ya. Faynberg (Nauka: Moscow, 1989), pp. 393-415.


Bookmark-new.svg