Завжди і скрізь – успішні країни розбудовують пасіонарії, а не пасивна більшість[1].
Коли я вдивляюся в обличчя молодих людей, я відчуваю цілковиту впевненість, що з Україною все буде добре. КГБ тоді не зумів справитися зі жменькою учасників УГГ, не зможуть його новітні послідовники нічого зробити з Україною і зараз[1].
Коли нації важко, Бог посилає потрібних людей. Хоч це була «жменька» людей, але вони відкрито називали свої прізвища, на яких можна було посилатися у світі. Це був перший легальний і офіційний виступ, і хоч за нього карали, але світ мав можливість апелювати. Для цього треба було мати відвагу сісти в тюрму[2]. — про значення Української Гельсінської групи
Коли я приїхав до табору в Мордовію, мене зустріла українська громада, такі засмаглі, вусаті хлопці зі збройного опору – з УПА. У кожного по 15- 25 років терміну – мені аж соромно стало, що в мене такий мізерний строк – 5 років[2].
Перемогти агресію та імперські амбіції Росії неможливо зараз ніяким іншим шляхом, як наполегливо і успішно розбудовуючи сильну і заможну Україну. Не розчаровуватися треба, а будувати кращу Україну на кожному місці, де ти є[1].
У 1972 році КГБ затіяв тотальну зачистку «самвидаву». Усіх, хто писав тексти про реальний стан речей в СРСР, усіх, хто ці тести переписував від руки, усіх, хто їх читав і поширював – переслідували і карали. У КГБ думали, що знищивши «самвидав», вони собі забезпечать спокій на десятиліття. Але через 4 роки уже утворилася Українська Гельсінська група (УГГ)[1].