Генрік Мейнандер

Генрік Мейнандер

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Ка́рл Ге́нрік Мейна́ндер (швед. Carl Henrik Meinander; *19 травня 1960, Гельсінкі, Фінляндія) — фінський історик, журналіст, редактор і громадський діяч.

Цитати

З посиленням фінського націоналізму у 1850–1860-х роках ситуація змінилася. Фінляндія повернулася на Захід. Був політичний спротив русифікації, який став організованішим у 1890-х та на початку XX століття. Політична напруга стала сильнішою, і 1904 року фінський активіст Евґен Шавман застрелив російського генерал-губернатора Бобрікова. Рух продовжився й у часи Першої світової війни, бо фіни не мали служити в російській армії. Дві тисячі фінів таємно поїхали до Німеччини й отримали там військову підготовку, разом із німцями готувалися до фінської визвольної війни. Російська революція посприяла Фінляндії стати незалежною.

Між Україною і Фінляндією є дуже чіткі подібності у 1918 році. Обидві стали незалежними, але в Україні перемогли більшовики. Натомість у Фінляндії перемогли білі, не тільки тому, що фіни були організованішими, а й через підтримку німців. Більшовики мали захищати свої інтереси в інших частинах Росії і не були здатні повернути Фінляндію, як це сталося з Україною.

Наша країна спромоглася зупинити радянське вторгнення у Зимовій війні та так званій Війні продовження, коли боролася разом із Німеччиною проти Радянського Союзу. Той досвід дав фінам змогу довіряти своїй системі оборони. А також вселив відчуття, що ми здатні владнати ситуацію, навіть коли відносини із Союзом чи Росією погіршуються. Хоча радянський вплив на фінську внутрішню політику був проблематичним, Фінляндії вдалося зберегти ринкову економіку й парламентську демократію. Фінляндія приєдналася до ЄС дуже швидко, 1995 року.

Під час шведського періоду фіни брали участь у багатьох шведських війнах, не тільки проти Росії, а й проти Польщі, німецьких земель, Данії. Тоді не було справжньої фінської ідентичности. Вона сформувалася у ХІХ столітті і її метою було підтримувати західний тип суспільства. В ідеї фінськости лежить мова, яка об’єднує, хоча багато істориків кажуть, що основою все ж є соціальна структура.

Страх у Фінляндії існував і частково досі існує. Це наслідок Зимової війни, коли країна була покинута напризволяще. Україна тепер перебуває у подібній ситуації: НАТО не втручається, але ви принаймні отримуєте багато зброї і різної допомоги від Заходу. Україна – велика країна із дуже вмотивованим населенням. А Фінляндія – маленька, на час війни тут проживало всього 3,7 мільйона осіб. Україна – у серці Європи. Це багата, родюча держава. А Фінляндія розташована на периферії. Навіть за умови приєднання до НАТО ми не можемо бути впевнені, що надійде допомога. Тому нам потрібна призовна армія, план Б і план В.

Тривалий час Фінляндія була частиною Швеції, потім – Великим князівством у Російській імперії, згодом – незалежною нацією. Нашою безпековою проблемою завжди було те, як мати справу з Росією. Не тільки під час війни, а й у мирні дні.

У радянській армії служило багато національностей, але командирами були росіяни. На війну до Фінляндії послали дві українські дивізії. До речі, є деякі дивні подібності між тим, як росіяни намагалися захопити Київ і як радянські дивізії хотіли просунутися до Балтійського моря у Фінляндії. Тоді командири загалом і Сталін зокрема були цілковито відповідальні за поразку. Радянські загони розбили: вони зайшли у фінські ліси, але не були готові, що фінські партизани атакують їх з тилу і вночі. Це була бійня.

У XVIII столітті Російська імперія окуповувала Фінляндію двічі, утретє – у ХІХ столітті. Здебільшого це було наслідком створення Санкт-Петербурга й російської експансії до Балтійського моря.

У ХІХ столітті багато фінів думали, що майбутнє буде російським, що Фінляндія з часом буде інтегрована в Росію. Остання була панівною силою у континентальній Європі до 1850-х, до Кримської війни. Багато фінів збудували чудову кар’єру в Росії – як-то Маннергейм, наш головнокомандувач в обох світових війнах. Серед офіцерського складу російської армій був надмір фінів, допоки не посилився славофілізм. Фіни, як і інші балтійські національності, були загалом добре освіченими й мали вищу моральність і дисципліну, ніж росіяни. Ймовірно, балти й українці служили Російській імперії ефективніше за росіян.

Фіни були терплячими до Росії, оскільки Фінляндія, на відміну від інших східноєвропейських країн, не була окупована Червоною армією у Другій світовій війні.

Фінляндія – єдина європейська країна, яка має справжню призовну армію. Тобто це все підтримувало фінів, ми не мали ілюзій щодо Росії. Втрати Другої світової сприйняли як необхідні задля підтримки незалежности. Це те, що врешті-решт матиме Україна. Те, що відбувається у вас, – жахливо, але ваша національна ідентичність буде загартована, і на багато поколінь ви матимете досвід захисту своєї країни.

Фінське суспільство – це насправді шведське суспільство, де ми розмовляємо переважно фінською. Наше християнство – із Заходу, наше законодавство було шведським навіть після того, коли 1809 року країна стала російським Великим князівством. У ХІХ столітті в нас постав національний рух проти шведської як єдиної офіційної мови. Але наше громадянське суспільство прямує тим самим шляхом, що й інші скандинавські країни. Ми маємо спільну ментальність та суспільну структуру. Якщо порівнювати фінів з іншими націями, то ми найбільше схожі на шведів – спосіб життя, наші цінності, функціонування суспільства.