Вісімдесятники

Вісімдесятники — ґенерація в українській літературі, яка заявила про себе в другій половині 80-х років. Вісімдесятники, на думку Володимира Єшкілєва, створила першу в історії повоєнної української літератури опозицію традиціоналістському дискурсу не у вигляді опору окремих особистостей, а як феномен нового літературного покоління. Дискурсивно цей феномен можна розмежувати на постмодерну та неомодерну складову. На творчості «вісімдесятників» позначився суспільний злам початку 90-х років, що породив так звану «карнавальну рефлексію» в творах представників покоління (Бу-Ба-Бу, ЛуГоСад, «Пси святого Юра»).

Для «вісімдесятників» властива орієнтація на здобутки європейської культури, особливо на літературу поставстрійського культурного простору XX століття (зокрема: Ґеорґ Тракль, Франц Кафка, Мілан Кундера). За Володимиром Єшкілєвим, неомодерна складова «вісімдесятництва» виявилась більш органічною щодо поточної літературної ситуації в Україні, аніж рефлективний постмодерний простір. В межах неомодерної складової відбувається своєрідна компенсація втрат української літератури, що пов'язані з її ізоляцією та маргіналізацією в радянський період.

Цитати

	Попри те, що у нас були дуже потужні попередники — вісімдесятники, які нас доволі сильно притиснули своїм авторитетом, кілька авторів з нашого покоління теж увійдуть в літературу як самобутні і першорядні. Від попередників ми відрізняємося, можливо, меншою травмованістю: ми все-таки не мали досвіду цензури, радянського номенклатурного конформізму, не мусили бути членами партії, співпрацювати з представниками спецслужб.
	— Сергій Жадан

	Саме поезії Світлани Короненко, її дебют завершували коло вічного древа поезії, яке означало покоління сімдесятників, до якого належу, і починало, зароджувало нове кільце — вісімдесятників зі своєю сповідальністю і метафористикою — Ю. Буряка, П. Гірника, В. Герасим’юка, І. Римарука. Є такий чудовий іспанський танок фламенко — двоє, не доторкаючись одне одного, у рухах, поглядах, звуках розповідають і про любов, і про ненависть, і про пристрасть, і про одвічний конфлікт і одвічне єднання між чоловіком та жінкою. Поезія — теж фламенко, бо чим менше намагаєшся вкласти в текст фізичного, — тим більше містики, передбачень, дарів і почуттів, які нам дав Бог. У Світлани Короненко є та міра, яку неможливо повторити. Скажімо, вірш «Жінка танцює», який став дебютом її прекрасного танцю фламенко.
	— Любов Голота, українська письменниця (поетеса, публіцистка, прозаїк), журналістка. Лауреатка Шевченківської премії 2008 року. Заслужена працівниця культури України.

	Те, що відбулося після совка, — це великий прорив. Покоління літераторів-вісімдесятників дуже сильно копнуло ці двері холодильника, щоб вони відчинилися. Покоління вісімдесятників виконало функцію прощання з колоніальним світом. І вони це дуже добре зробили. Майбутнє сучасної української літератури почалося завдяки вісімдесятникам.
	— Марко Андрейчик

	У нас було багато розбіжностей, але існувала й певна спільність: покоління не хотіло бути прислужницьким. Відмінність полягала в тому, що над кожним із нас тяжіла певна традиція. Що таке традиція для письменника? Це те, що ти читаєш і любиш. Я, скажімо, більше любив раннього Тичину, ніж Симоненка, який мені видавався надто простеньким. Звісно, я не міг писати серйозно «під Симоненка», а якщо використовував його стилістичні фігури, то як стьоб. Особливо це вмів робити Ірванець, у якого є багато стилізацій, не кажучи вже про його знаменитий вірш «Любіть Оклахому».
	— Віктор Неборак

	Я би не називав вісімдесятників явищем, скоріше відніс би суто до категорій літературного процесу — нові імена 1980-х. Після нас з'явилися дев'ятдесятники (чи дев'яностики), і зрозуміло, що за логікою цих процесів саме ми стали їхньою першою мішенню. В 90-ті я дуже часто чув про себе чи про інших авторів з мого покоління, що вісімдесятники лишилися у 80-х. Такий підхід, звісно, прийняти не можу, бо коли вже так, то дев'ятдесятник номер один, мабуть, я, бо ж саме у тому десятилітті з'явилися три мої найвідоміші романи. Це вже трошки виходить на рівень якоїсь міжгрупової конкуренції, міжвидової боротьби в літературі, коли тебе прив'язали до певного десятиліття, а ти ж насправді маєш претензію на вічність, так?
	— Юрій Андрухович

Див. також

• Шістдесятники

Джерела

• Юрій Андрухович. Нам усім пощастило. Розмови з Юрієм Андруховичем. — Брустурів: Discursus, 2017. — 240 с. — ISBN 978-617-7411-05-4
• RECвізити: антологія письменницьких голосів. Книга перша. Упоряд. Тетяна Терен. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. — 280 с. — ISBN 978-617-679-190-4