Величковський Іван

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Величковський Іван
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії

Іван Величковський (бл. 1651–1701) — український поет, священик.

Цитати[ред.]

Із «Віршів до Лазаря Барановича», 1680-1683 рр.[ред.]

  •  

Смерть хоче в світі одного здобути:
Щоби зерна понівечилась сила[1].

  •  

Справді, природа зерну посприяла,
Щоб закільчилось, у гній заховала[1].

  •  

Смерть, щоб зігнило, зерно закопала,
Доля, одначе, снопом вдарувала[1].

  •  

Смерть — людський ворог, вона-бо не лічить
Нас анітрохи, хіба що скалічить[1].

  •  

Поле не завжди людині сприяє,
Бажаний приріст не завжди буває —
Часом одурить у цьому надія[1].

Із «Віршів до Івана Самойловича», 1687 р.[ред.]

  •  

Наш світ також як море, що широко грає,
Земля — в’язниця темна вигнанцям із раю,
Вітчизна ж справжня — небо[2]!

  •  

Але чи труп людини, спитаю, літає?
Ні, без добра і віра порожня буває[2].

  •  

І віра, і надія, любов є праворуч,
Смирення з чистотою, убогість — ліворуч.
Отак окрилатівши, літаєш безпечно
І неба досягаєш, живучи статечно[2].

  •  

Скажу: коли у грудях палке серце носиш,
Без сумніву у Бога, що хочеш, упросиш[2].

Із збірки «Дзигар цілий і напівдзигарок», 1690 р.[ред.]

  •  

Минуть усі часи нам,
А над усе мине час покаяння[3].

  •  

Той, що смерть віднайшов, той загубить усе[3].

  •  

Мовить, знаю, Господь: «Небо і земля
Мимо ідуть![3]»

  •  

Смерть, суд, пекло і небо — чотири квадри[4]тії —
Завше май ти при серці, як компас на шиї[3].

  •  

Час, дитинство і дівства утрата, і слово
Вийде з вуст — не вернеться назад на відмову[3].

Із збірки «Молоко», 1691 р.[ред.]

  •  

Славиться син у матері, а мати у сині[3].

  •  

Хто пасе отару, а він молока не їсть[3]?

  •  

Усі все можемо, а один усього знати не може,
окрім усемогутнього Бога[3].

Із «Премудрого наставника», 2-га пол. XVII ст.[ред.]

  •  

Хто в юності не хоче трудитися, у старості зле постраждає[5].

  •  

Око там, де миле, швидко поглядає[5].

  •  

Хліб врем’яний без поту хто спожити може?
А благ небесних дурно хочеш ти, небоже[5]!

  •  

Без діл є віра мертва, так само, як тіло
Бездушне не рухнеться, живить віру — діло[5].

  •  

Не того ради жити, аби насищати
Живота, страви всякі численні ковтати,
А на те лише їсти, аби твоє тіло
Мало змогу в житті цім триматися ціло[5].

  •  

Саме дерево з коренем, листя і плід — образ віри, надії та любови. Де немає дерева, там не може бути листу, ані плоду так, як де не буває віри, там немає надії та любови. Надія подобенство має з листом, плід — із любов’ю; плід же духовний — любов[5].

  •  

Коли на дереві й листу не побачимо і вже засохло дерево, тоді від нього не сподівайся плоду. Хто ж листя надії стратить через відчай, корінь віри засушить — о, вже там не побачиш жодного плоду[5].

  •  

Зна Бог усі безодні в кожного сердечні,
Інакші у багатих й бідних безперечно[5].

  •  

Якість Божу в собі пан Хміль сокриває,
Бо возносить смирних він, гордих усмиряє[5].

  •  

З тобою жить не можу, тяжко і без тебе[5].

  •  

Хто чуже хапає, сам зловлений буває[6].

  •  

Як сильніший, менших ти не бажай злобити[6].

  •  

Злотворящі страждують зле за те, що створили[6].

  •  

Воістину, кінець має зло мерзенний[6].

  •  

Що було колись — було, а тепер нічого[6].

  •  

Коли мав би змогу знать: помреш неодмінно
Місяця цього-таки, ридав би неспинно.
Та безвісний є той час, тож смішки справляєш
І не знаєш: чи хоч день прожити ще маєш[6].

  •  

На те і коса, щоб красні квіти пожинати[6].

  •  

Блажен, хто пам'ять смерті у серцеві має[6].

  •  

Ніякої у гробі слави й ліпоти[6].

  •  

Смерть — вуж, що в молодому повзе вертограді[7]
Жий сторожко, бо стане гріб тобі в тім саді[6].

  •  

Чоловік, немов трава, дні його, як квіти,
Тут цвіте, та має він посіктись — не жити[6].

  •  

Так це в деревах: коли тримає численні плоди, то плід схиляє гілки долі і понижує їх. Гілки ж, які не тримають плоду, звищуються догори й справді підносяться. Так і душа: коли смиряється, то плоди приносить і стільки приносить плодів, скільки смиряється[6].

  •  

Одягнені добродійствами тікають од людської слави, щоб не осквернитися від неї[8].

  •  

Коли наше сумління каже нам щось створити — і зневажимо, а знову каже — і творимо, то не може воно ясно промовляти до нас[8].

  •  

Так це буває, як у воді, збовтаній від численної куряви, — ніхто не побачить у ній свого обличчя[8].

  •  

Тяжкая рана тому без міри,
Хто правду мовить, а не дають віри[8].

  •  

Яка ще більша кривда є, коли справедливого й невинного на смерть осудити[8]?

  •  

Насправді: не тому ти чорний, що горів, а тому, що коли горів, то осмалився[8].

  •  

Є, щоб був, не був я, хоч є; тепер є з обох тих [пам’ять][8].

  •  

Не всі є святі! Що в тому святого, Коли ти в церквах лиш топчеш пороги[8].

  •  

П’яний плаче, хоч не знає чого[8].

  •  

У вбогого трохи є, в жебрака — нічого,
Понад міру — в багача, а досить — ні в кого[8].

  •  

Неоднакові на смак пливуть різні ріки,
Як і люди за життя — пани і каліки.
Смак однакий у річках, що впали у море,
Смерть рівняє їх усіх, усім рівне горе[8].

  •  

Світ сну оцей подібний, а щастя — драбині,
Бо входять нею, сходять багато хто нині[8].

  •  

Спитали раз в одного філософа: «Що Бог чинить?»
Відповів: «Високі речі понижує, а низькі вивишає»[9].

  •  

Буйні, немудрі, бува, в небо ідуть,
А нас, таких мудрих, до пекла заберуть[9].

  •  

Інакше дивиться на світло орел, а інакше — сова[9].

  •  

Є розум над розум. Відтак музичну ліру, або радше скрипицю, яка вже ніби наладнана, учений музика ще ліпше наладнає[9].

  •  

Багатство — всілякого гріха батько, всілякої злоби винахідник, духотлінної поживи вживає, повстримності супостат, ратник на цнотливість[9].

  •  

Коли хочете мене вічно тримати, залишіть мене тепер[9].

Інші цитати[ред.]

  • Що єсть смерть, питаєш мя. Если бим знав, уже бив би мертвим. Як умру, прийди в той час, друже!
  • Чому суть мудрійшіе мужеве, ніж жони? Бо з ребра безмозкого, не з голови они
  • Вітчизна справжня — небо!
  • Де не буває віри, там немає надії та любові.
  • Минуть усі часи нам.
    А над усе мине час покаяння.
  • Живить віру — діло.
  • Без діл є віра мертва.

Примітки[ред.]

  1. а б в г д Мудрість, 2019, с. 244
  2. а б в г Мудрість, 2019, с. 245
  3. а б в г д е ж и Мудрість, 2019, с. 246
  4. Квадра — четверта частина у числі.
  5. а б в г д е ж и к л Мудрість, 2019, с. 247
  6. а б в г д е ж и к л м н Мудрість, 2019, с. 248
  7. Вертоград — сад
  8. а б в г д е ж и к л м н Мудрість, 2019, с. 249
  9. а б в г д е Мудрість, 2019, с. 250

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg