Величковський Іван
Величковський Іван | |
Стаття у Вікіпедії |
Іван Величковський (бл. 1651–1701) — український поет, священник.
Цитати
[ред.]Із «Віршів до Лазаря Барановича», 1680-1683 рр.
[ред.]Смерть хоче в світі одного здобути: |
Справді, природа зерну посприяла, |
Смерть, щоб зігнило, зерно закопала, |
Смерть — людський ворог, вона-бо не лічить |
Поле не завжди людині сприяє, |
Із «Віршів до Івана Самойловича», 1687 р.
[ред.]Із збірки «Дзигар цілий і напівдзигарок», 1690 р.
[ред.]Минуть усі часи нам, |
Той, що смерть віднайшов, той загубить усе[3]. |
Мовить, знаю, Господь: «Небо і земля |
Із збірки «Молоко», 1691 р.
[ред.]Хто пасе отару, а він молока не їсть[3]? |
Із «Премудрого наставника», 2-га пол. XVII ст.
[ред.]Око там, де миле, швидко поглядає[5]. |
Хліб врем’яний без поту хто спожити може? |
Не того ради жити, аби насищати |
Саме дерево з коренем, листя і плід — образ віри, надії та любови. Де немає дерева, там не може бути листу, ані плоду так, як де не буває віри, там немає надії та любови. Надія подобенство має з листом, плід — із любов’ю; плід же духовний — любов[5]. |
Коли на дереві й листу не побачимо і вже засохло дерево, тоді від нього не сподівайся плоду. Хто ж листя надії стратить через відчай, корінь віри засушить — о, вже там не побачиш жодного плоду[5]. |
Зна Бог усі безодні в кожного сердечні, |
Якість Божу в собі пан Хміль сокриває, |
З тобою жить не можу, тяжко і без тебе[5]. |
Хто чуже хапає, сам зловлений буває[6]. |
Як сильніший, менших ти не бажай злобити[6]. |
Злотворящі страждують зле за те, що створили[6]. |
Воістину, кінець має зло мерзенний[6]. |
Що було колись — було, а тепер нічого[6]. |
Коли мав би змогу знать: помреш неодмінно |
На те і коса, щоб красні квіти пожинати[6]. |
Блажен, хто пам'ять смерті у серцеві має[6]. |
Ніякої у гробі слави й ліпоти[6]. |
Чоловік, немов трава, дні його, як квіти, |
Одягнені добродійствами тікають од людської слави, щоб не осквернитися від неї[8]. |
Коли наше сумління каже нам щось створити — і зневажимо, а знову каже — і творимо, то не може воно ясно промовляти до нас[8]. |
Так це буває, як у воді, збовтаній від численної куряви, — ніхто не побачить у ній свого обличчя[8]. |
Тяжкая рана тому без міри, |
Яка ще більша кривда є, коли справедливого й невинного на смерть осудити[8]? |
Насправді: не тому ти чорний, що горів, а тому, що коли горів, то осмалився[8]. |
Є, щоб був, не був я, хоч є; тепер є з обох тих [пам’ять][8]. |
Не всі є святі! Що в тому святого, Коли ти в церквах лиш топчеш пороги[8]. |
П’яний плаче, хоч не знає чого[8]. |
У вбогого трохи є, в жебрака — нічого, |
Неоднакові на смак пливуть різні ріки, |
Світ сну оцей подібний, а щастя — драбині, |
Спитали раз в одного філософа: «Що Бог чинить?» |
Буйні, немудрі, бува, в небо ідуть, |
Інакше дивиться на світло орел, а інакше — сова[9]. |
Є розум над розум. Відтак музичну ліру, або радше скрипицю, яка вже ніби наладнана, учений музика ще ліпше наладнає[9]. |
Коли хочете мене вічно тримати, залишіть мене тепер[9]. |
Інші цитати
[ред.]- Що єсть смерть, питаєш мя. Если бим знав, уже бив би мертвим. Як умру, прийди в той час, друже!
- Чому суть мудрійшіе мужеве, ніж жони? Бо з ребра безмозкого, не з голови они
- Вітчизна справжня — небо!
- Де не буває віри, там немає надії та любові.
- Минуть усі часи нам.
А над усе мине час покаяння. - Живить віру — діло.
- Без діл є віра мертва.
Примітки
[ред.]- ↑ а б в г д Мудрість, 2019, с. 244
- ↑ а б в г Мудрість, 2019, с. 245
- ↑ а б в г д е ж и Мудрість, 2019, с. 246
- ↑ Квадра — четверта частина у числі.
- ↑ а б в г д е ж и к л Мудрість, 2019, с. 247
- ↑ а б в г д е ж и к л м н Мудрість, 2019, с. 248
- ↑ Вертоград — сад
- ↑ а б в г д е ж и к л м н Мудрість, 2019, с. 249
- ↑ а б в г д е Мудрість, 2019, с. 250
Джерела
[ред.]- Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001
- Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7