Бартош Ціхоцький

Матеріал з Вікіцитат
Бартош Ціхоцький
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Бартош Ян Ціхоцький (пол. Bartosz Jan Cichocki, народився 12 серпня 1976 року, Варшава, Польща) — польський історик, політолог та дипломат. Посол Польщі в Україні з 2019 року.

Цитати про себе та роботу в Україні під час війни[ред.]

  •  

Ми були впевнені, що росіяни не зайдуть у Київ, що Збройні Сили України і тероборона дадуть їм відсіч. Я тут не відчував для себе великої загрози. Ну, бомбили… Але у мене своє завдання, я на службі, а не доброволець. Моя служба – це представляти Польщу при уряді України. Уряд тут працював, тож я теж тут працював.[1]

  •  

Я прокинувся від звуку вибухів у районі Борисполя чи Броварів. З вікон моєї резиденції було видно сполохи, і мені все стало зрозуміло. Ми всі зібралися у посольстві й відразу перейшли на воєнні рейки: ще раз перерахували запаси води, продуктів, палива, і почали міркувати, чи не забагато нас тут. Треба було подбати про евакуацію тих, кому необов’язково працювати в Києві.[2]

  •  

Коли росіян вибили з Київської області й на тиждень-півтора все ніби заспокоїлося, а потім знову почалися обстріли, я трошки занервував, бо підсвідомо сподівався на поворот на краще.[2]

Про агресію рф[ред.]

  •  

У нас немає жодних ілюзій. Мета агресії, яка почалася наприкінці лютого, — не захопити окремі міста України, а змусити всіх у Європі повернутися на 30−40 років назад.[3]

  •  

Ми усвідомлюємо, що якби ми не вирішили підтримати Україну, то вони дійшли б до нас швидше.[3]

  •  

Тому всі російські погрози спрямовані саме на те, щоб локалізувати конфлікт. Але саме тому, що Росія вдається до таких погроз, ми маємо розуміти, що насправді цей конфлікт — наш шанс зупинити режим, який загрожує світові, а не лише Харкову чи Сєвєродонецьку.[3]

Цитати про санкцї проти рф[ред.]

  •  

не сказав би, що санкції не спрацювали. Росія неспроможна відновлювати свій воєнний потенціал, у неї величезні економічні проблеми, багато підприємств пішло з російського ринку, вже відчутний дефіцит ліків, сучасної техніки, автомобілів.[1]

  •  

Треба пам’ятати, що справді працюють тільки консолідовані санкції. У Європейському Союзі досягли безпрецедентного рівня рішень, але не всі важливі країни з точки зору російської економіки є членами ЄС. А вони не долучилися до санкцій.[1]

  •  

Іноді ми бачимо, що рішення прийняті, але на практиці росія якимось чином їх обходить. Тож треба працювати – це процес. Думаю, ми ще не зупинилися із санкціями, росія ще відчує потужний тиск.[2]

  •  

Росія є сусідом країн, що не приєдналися до цих санкцій. Санкції можуть працювати, коли вони реально спільні. Тому треба тут думати передусім про географію санкцій, а також про імплементацію того, що вже зроблено.[4]

  •  

Але санкції, при всій справедливій критиці, також мають бути гнучким інструментом дипломатії. Інакше не було би порозуміння щодо зернового коридору, щодо обмінів полоненими тощо. Зараз йде дуже цікава динаміка навколо Запорізької атомної станції, хоча я не є учасником цих розмов. Тобто важливо користуватися зброєю, санкціями, але і дипломатичними шляхами теж.[4]

Цитати про війну в Україні[ред.]

  •  

Деякі держави забули, що таке війна, їм здається, що будь-який мир кращий за війну. Однак країни нашого регіону розуміють, що іноді так званий мир нічим не відрізняється від рабства, і готові воювати задля своєї свободи, навіть якщо це має величезну ціну.[1]

  •  

...ми маємо розуміти, що насправді цей конфлікт — наш шанс зупинити режим, який загрожує світові, а не лише Харкову чи Сєвєродонецьку. І що ми можемо створити умови для мирного життя в Європі на 20—30—40 років. Вважаю, що ми зможемо досягти цього консенсусу, але, на жаль, це буде нешвидко, будуть ще тисячі жертв і тисячі зруйнованих домівок.[1]

  •  

Польща робить усе можливе, аби країни-союзниці "не зійшли з дистанції" і продовжували підтримувати Україну в довгій війні. Але треба розуміти, що ми не в центрі уваги багатьох столиць. [5]

  •  

Я впевнений, що ця війна закінчилася б набагато раніше, якби не ця різноманітна допомога. Можна справедливо вважати, що вона недостатня і дещо запізніла, але все ж таки, мені здається, без неї ситуація в Україні була б набагато гіршою. Це підтверджує і Генштаб ЗСУ, і Президент Зеленський.[2]

  •  

Ми підтримуємо вас, тому що так треба і це моральний обов'язок у відповідь на злочин та неповагу до базових інституцій міжнародних відносин. Але також тут є дуже прагматична думка про свої країни. Європі вже складно, ціни на газ зросли. Особливо в тих країнах, які не думали про диверсифікацію та нарощували залежність від Росії. До того ж наклалися проблеми, викликані кліматичною політикою ЄС. Є різні соціальні явища. Тому ми маємо розуміти, що допомагаючи вам, ми допомагаємо самі собі.[4]

  •  

Ми розуміємо перемогу як відбудову миру і відносин на базі міжнародних договорів. Тому справа йде не тільки про територіальну цілісність і суверенітет України, йдеться і про те, щоб Росія повернулась в рамки законодавчих, дипломатичних, правових правил, щоби вона переконалась, що краще і з її точки зору вирішувати свої питання з іншими державами у рамках договорів ООН, ОБСЄ і так далі. Без репарацій, без покарання відповідальних за ці масові злочини, мені здається, це неможливо. Тобто ми розмовляємо про якісь багаторічне майбутнє.[4]

Цитати про вступ України до ЄС[ред.]

  •  

Кандидатство — це не членство, Євросоюзу не треба якось панікувати з цього приводу. Воно має заохотити Україну ухвалювати деякі, можливо, непопулярні, але необхідні рішення щодо роботи внутрішніх інституцій. Але треба розуміти, що росія не сидітиме склавши руки. Вона гратиме на цьому, обіцятиме за негативне рішення якісь коридори, деблокування чи обміни полоненими.[1]

  •  

Кандидатство України деякі країни і так не підтримують — не тому, що хтось проти українців. Але десь існує поганий досвід із мігрантами з інших континентів, у когось в країні складна економічна ситуація, і легко звинуватити поляків, литовців чи українців, що вони приїхали і забрали їхні гроші та їхню роботу. У світовій економіці почався складний період, і росія цим користується. Але в нас ще є кілька тижнів до рішення Євроради, побачимо.[1]

Цитати про біженців[ред.]

  •  

У Польщі майже кожен у той чи інший спосіб допомагає біженцям, а це передусім жінки і діти. Зі свого спілкування знаю, що вони дуже турбуються за своїх чоловіків, синів, батьків. Тобто фізично вони там, але подумки в Україні. Ситуація вже стала протилежною — з Польщі в Україну виїжджає більше людей, ніж в’їжджає. А чоловіки, які у нас працювали до війни, давно виїхали воювати за Україну. Але, звісно, хтось залишиться. Чиїсь діти підуть до школи, хтось знайде роботу, в когось зруйновано домівку — куди йому повертатися?[1]

  •  

За підрахунками ООН, виїхало більш як 5 мільйонів українців, тобто величезна кількість. Не думаю, що всі вони не повернуться, — за кордоном залишиться якийсь відсоток. Знову ж таки, це залежатиме від того, скільки триватиме ця війна, як вона закінчиться. Однак, на моє переконання, навіть ті українці, які залишаться за кордоном, не перестануть бути українцями і підтримувати Україну.[1]

Джерела[ред.]

Примітки[ред.]