Ворожбит Наталія Анатоліївна
Наталія Ворожбит | |
Стаття у Вікіпедії |
Ворожби́т Ната́лія Анато́ліївна (нар. 4 квітня 1975, Київ) — українська драматургиня, режисерка, сценаристка, кураторка. Пише українською і російською мовами. Належить до напрямку «нова драма». Лауреатка Премії Women In Arts у 2020 році.
Цитати
Болючих тем, про які ми ніколи не замислюємося, багато. Я приймаю роботу з ними як виклик. З іншого боку, вони мене руйнують і хочеться комфортних тем[1]. |
Драматургію можна зробити професією, говорити серйозно з глядачем на телебаченні і не соромитися за сценарії, які написав[1]. |
Мені ще треба вчитися та шукати баланс. Як зменшити свій текст у правильних цілях та більше працювати над візуальною складовою[3]. |
Можна вислухати сто людей, але лише п’ять розповідей запам’ятаєш назавжди. Я пишу сценарій з історій, які мене не відпускають, а всі вони драматургічні і готові п’єси[1]. |
Представники творчої спільноти зібралися на волонтерську місію на Донбас. Я погодилась відразу, хоча тоді було страшно. Думала, та хто мене за язика тягнув? Приїхав з Німеччини мій друг, документаліст, режисер Георг Жено. Він планував робити тут проєкт про Майдан, а почалась війна. І ми поїхали разом на Схід, в місто Миколаївка, допомогти відновити там зруйновану школу, зробити дітям свято на Святого Миколая[2]. |
Спочатку народилась перша вистава «Моя Миколаївка», де 13 підлітків ділились зі сцени важливими для себе історіями, що особисто пережили під час війни. Спочатку ми вислуховували цих підлітків. Це були багаточасові монологи, які потім треба було довести до десятихвилинного концентрату з болі й любові. З цих монологів по десять хвилин ми створили виставу[2]. |
Тема Голодомору мене цікавить, бо я чую про неї з дитинства у сімейних історіях. Весь час шукаю непроговорені теми. Після роботи з воєнною тематикою поріг болю настільки високий, що складно знайти щось, що зробить тобі боляче. А за інше вже не хочеш братися. Це якийсь мазохізм. Що гірше, то краще. Якщо все буде добре, то мені нічого буде робити, бо вже звикла працювати зі складними сюжетами[1]. |
Що б я не писала, для мене важливий етап дослідження, занурення в тему. Можливо, у літературі це працює зовсім по-іншому. Я ж не вважаю себе літератором, я — драматург[1]. |
Я давно не погоджувалась із багатьма інтерпретаціями своїх текстів як на сцені, так і в кіно. Щоб не бути вічно незадоволеним драматургом, я повинна була сама пройти цей шлях: від ідеї, сценарію до режисерського втілення. Тож коли Юра Мінзянов запропонував мені виступити режисером «Поганих доріг», я погодилась, не вагаючись. Адже, не до кожного сценариста приходить продюсер зі словами «Давай, ти зніматимеш це сама»[2]. |
...якщо цей період пройде в мовчанні, ми швидко забудемо, які ми були і який був той час насправді і як ми змінилися. Всі свідоцтва, якими б вони не були, навіть погані фільми і так далі, – це теж важлива частина реакції суспільства, художників[3]. — Про події на Донбасі |
Цитати про Наталію Ворожбит
Для мене відкриттям цього року став режисерський дебют Наталки Ворожбит. Вона чудовий сценарист, але як режисер вона мене просто підкорила! Взялася перший раз у житті знімати кіно з одним правилом — «розповісти історію на тему, яка мене хвилює і я не можу не зробити цього». Оця небайдужість художника до твору і зумовлює народження шедеврів, а якщо єдина ціль — гроші, про високе мистецтво можна забути, мені так здається.[4] — З інтерв'ю для Укрінформу у вересні 2021 року. |
|||||
— Наталія Васько |
Примітки
- ↑ а б в г д е ж Наталія Ворожбит: «Пишу сценарій з історій, які мене не відпускають»
- ↑ а б в г Наталка Ворожбит: «Не до кожного сценариста приходить продюсер зі словами «Давай, ти зніматимеш це сама»
- ↑ а б в Жіночий погляд на війну: Наталка Ворожбит та Ірина Цілик говорять про режисерські дебюти
- ↑ Наталія Васько, акторка театру і кіно, Укрінформ