Яремчук Назарій Назарович

Яремчук Назарій Назарович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Наза́рій Яремчу́к (30 листопада 1951, Рівня (тепер Вижниця) — 30 червня 1995, Чернівці) — український естрадний співак (тенор). Народний артист УРСР (1987). Батько співака і композитора Назарія Яремчука-молодшого та співака Дмитра Яремчука, а також співачки Марії Яремчук.

Цитати

То тільки здається, що нічого не діється. Але навіть не діючись — діється — інакше неможливо.

Коли співаю — мені легше.

Ми просто придумували вірші, мелодію до пісень і співали ці пісні. Як ті птахи, які співають не для слави, а для душі, а вийшло — для народу, для людей. І ці пісні стали величезною хвилею національного відродження. І це на початку 70-х років, коли якраз затискалися гайки Щербицьким і його клікою. А пісня вирвалася з отих сталевих рукавиць і полетіла. Її не можна було задушити. Потім, уже в 1972 — 1973 роках, нас таки зупинили. Але ненадовго.

Є два поняття зірки. Одне, коли самого себе віддзеркалювати в тому образі. А друге, коли переломлювати ті промені від себе і віддавати їх людям. Я вважаю, що цей другий шлях найправдивіший.

Ми повинні віддавати своє тепло людям. Чому співак співає? Багато співають на вулиці, вдома. Але не всі стають співаками. Певно, того співак є співаком, що у нього серце переповнене, як те блюдечко, добротою.

На Південь необхідно нести українську пісню. На одному з концертів у Харкові один чоловік мені сказав, що він тільки з однієї пісні «Козаченьки» дізнався історію України.

Весь час треба бути на вершині сучасності, інакше біля підніжжя не видно тої далечі горизонтів, перспективи. Тому вперед, ні кроку назад.

Справжній успіх не дається легко.

Черства і червива душа не заспіває, якими б не були голосові зв’язки.

Завжди, як плануються концерти у Львові — вони стоять, так би мовити, на особливому рахунку. Тому що тут працювати погано просто неможливо.

Мені здається, що минуле — одна невпинна кольорова строката стрічка. Образливим був малим, десь на межі в траві ховався і дуже жалівся. От піду кудись від хати, от сховаюся і не знайдуть мене. Була юність босонога, кукурудзяна. (припала на часи правління Микити Хрущова)

Україну наповнила дешевизна, примітив у гарних обгортках. Ми гордились раніше, що ми найбільш читаючий народ і дуже розумний. На жаль, це не так. Як кролик перед удавом, наш народ перед урядом з півночі; народ також не робить висновків. Ще ніколи з півночі нам не приходило добро. Треба змінитись. Трохи порозумнішати. Всі наші експерти вказують, що шоколадні цукерки в нас кращі, але вони гірші, бо гірша обгортка, ще й дешевші.

Протилежна картина із Україною благословенною, де кожен день транслюють телебачення ворожої, інакше не назвеш, держави, де всіх нас переконують, що ми ні на що не здатні, що ми хохляндія, шаровари. Та це завдяки нам вони стали московщиною.

А що вже казати про музику. Навала московського примітиву створила цілковиту пустку в душах молоді, підлітків, тінейджерів. Добивають нас у власному домі-державі ресторанні, напіввульгарні так звані шлягери із московського шоу-бізнесу. І все це споживає примітивний хохол, як вони кажуть на Україну, «страна непуганых идиотов». Справді. Правда гірка.

На фоні екологічних негараздів наша талановита молодь пішла на вулицю. Вулиця — і стихія, і дім. А вулицею володіє Москва, бо там ще гірше і найгірші звички легше засвоюються. В нашу країну запущено сотні тисяч агентів Москви для дестабілізації стану в державі, підплачувались виборчі кампанії, і ось результат — парламент не може прийняти елементарних законів життєдіяльності України, наших громадян. І досі плачемось. Обдурюють нас з допомогою Москви і нас самих обдурють, що не можемо жити добре, без підказки, без керівної ролі найголоднішого, обдертого москвича, але який має атомну зброю, нафту і газ, ще в недалекому минулому викачували з наших надр ці багатства.

Нас віками обдирали, гнобили, експлуатували, вивизили все — від сала і чорнозему, від трудящих рук до геніального інтелекту. Тепер ми держава. Не дають будувати. Контррозвідки Москви наплодили чи не сотні газет в Україні і скрізь пропаганда проти нашої дорогої і рідної, терплячої і серцю милої Батьківщини України. Любі українці, народе України — це і українці, білоруси, росіяни, євреї, німці, болгари, румуни і всі-всі, будьте пильні! Нас хочуть уярмити, нас хочуть порізнити, розсварити. Не даймо їм цього шансу, бо в нас його не буде. Погляньмо навколо, скрізь війни, і скрізь замішана Москва! Невже нас зловіща історія не навчила? Будьмо уважні.

Кожен з нас повинен постійно бути у польоті — крізь долю, над суєтою. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам’ятати святі речі: хто тебе народив, навіщо живеш, звідки ти, чого прагнеш, що скажеш людям, з якої криниці п’єш живу воду. Я вийшов з того віку, коли переймаєшся дріб’язками — автографи, популярність. Мені болить інше: що буде з нашим пісенним садом завтра? Коли слухаю молодих співаків, яких називають популярними, відомими, то дивуюся: звідки це взялося? Навіщо вони копіюють когось, не шукають своє? За якими критеріями складаються у нас хіт–паради? Де ж ті хіти? У передачах — одні й ті ж прізвища. Я нічого не маю проти них, але невже це і є вершина? Невже уявне, напускне, вигадане, штучне, створене кимось для власного самозадоволення, і є верхньою межею нашого сучасного пісенного мистецтва?

Про Назарія Яремчука

	Він так співав, що мав у горлі мозолі. Він так співав, що крилами йому став голос.
	— Демиденко Андрій Петрович