Франци́ск, S.J. (лат.Franciscus, ім'я при народженні Хорхе Маріо Берґольйо (ісп.Jorge Mario Bergoglio; нар. 17 грудня 1936, Буенос-Айрес, Аргентина) — Папа Римський з 13 березня 2013; аргентинський кардинал, архієпископ Буенос-Айреса, примас Аргентини, єзуїт.
Без любові навіть найдивовижніші дари є даремними[1].
Бог завжди шукав свій народ, водив його, дбав про нього та обіцяв, що завжди буде поруч. У «Второзаконні» ми читаємо, що Бог ходить з нами, веде нас за руку, як батько свою дитину. Це дуже гарно[2].
Бог, приходячи до нас, каже дві речі. По-перше, майте надію. Бог завжди відчиняє двері, він ніколи їх не зачиняє. Він — батько, що відчиняє двері для нас. По-друге, не бійтеся чуйності. Коли християни забувають про надію і чуйність, то стають холодною Церквою, Церквою, що заблукала, заплутавшись в ідеологіях та земних справах[2]...
Ми маємо достатньо їжі у світі, щоб нагодувати усіх. Якщо ми співпрацюватимемо з гуманітарними організаціями й домовимося не марнувати їжу, а просто доправляти її тим, хто її потребує, то зможемо зробити дуже багато для подолання проблеми голоду у світі[2].
Незважаючи на всі аргументи проти, я вирішив дозволити всім священикам у цей Ювілейний рік звільняти від гріхааборту тих, хто спокутував його і хто з покаяним серцем шукає прощення[4][5]. — У листі, опублікованому Ватиканом.
Релігійний фундаменталізм, навіть до того, як він знищує людину через скоєння жахливого вбивства, усуває самого Бога, перетворюючи його в простий ідеологічний привід[6].
Різдво — це також заспокоєння, містерія втіхи. Багато разів після пастирки я проводив годину сам у каплиці перед тим, як правити ранкову службу. Я відчував заспокоєння, мене охоплював глибокий спокій[2].
Розважливість є чеснотою правителів. Так само, як мужність. Керувати треба відважно та розважливо[2].
У світі, що страждає від воєн, Різдво змушує мене думати про терплячого Бога. Біблія не залишає сумнівів: найкраще у Бозі те, що Він є любов'ю. Бог чекає на нас, чекає непохитно. Він приносить нам дар, а потім чекає на нас. Це, власне, стається у житті кожного з нас. Дехто іґнорує Його, але Він є терплячим. А спокій і безтурботність Святого Вечора відбивають Боже терпіння до нас[2].
У 2000 році у Вифлеємі Іван Павло II сказав, що Бог став дитиною, цілком залежною від батьківської та материнської турботи. Тому Різдво дає нам стільки радості. Ми більше не почуваємося самотніми, бо Бог зійшов до нас, щоб бути з нами. Ісус став одним з нас і помер за нас найгіршою смертю, смертю злочинця на хресті[2].
Я не дивлюсь телевізор. Таку обітницю я дав Діві Марії 15 липня 1990. Телебачення — це не для мене[7].
Я б хотів, щоб кожен почувався любленим Богом, який подарував нам свого Сина і показав свою безмежну любов. Я б хотів, щоб кожен відчував радість від того, що він є християнином[1].
Якщо Бог у Різдві понижується, сходить на землю, як убоге Дитя, то й ми не повинні виноситися над іншими, а навпаки - понижуватися, служити, ставати малими разом із найменшими й убогими, з бідними[1].
Я пам'ятаю одну нічну молитву після служби у римському центрі для біженців Centro Astalli, це було, мабуть, Різдво 1974 року. Для мене таким завжди був сенс цих свят — споглядання відвідин Богом свого народу[2].
Як пастухи, що першими прибігли до печери, ми здивовані знаком, який нам дав Бог: «Дитя сповите, покладене в яслах» (Лк 2:12). Мовчки стаємо навколішки та поклоняємося[8] — 25 грудня 2018 року, базиліка Святого Петра у Ватикані
Що ж нам каже оте Дитя, народжене для нас з Пречистої Діви Марії? Яким є загальне послання Різдва? Воно каже нам, що Бог є добрим Отцем і ми всі є братами й сестрами[8].
Ця істина лежить в основі християнського бачення людства. Без братерства, яке нам дарував Ісус Христос, наші зусилля на користь справедливішого світу є неспроможними, а навіть найкращі проекти ризикують перетворитися в бездушні структури[8].
Тому моїм різдвяним побажанням є побажання братерства. Братерства між людьми кожного народу й культури. Братерства між людьми відмінних ідей, але здатних взаємно шанувати та вислухати одні одних. Братерства між людьми різних релігій. Ісус прийшов об’явити Боже обличчя всім, хто Його шукає[8].
А Боже обличчя явилося в конкретному людському обличчі. Воно не з’явилося в ангелові, але в людині, народженій у часі та в місці. Таким чином, Своїм втіленням Божий Син показує нам, що спасіння проходить через любов, прийняття, пошану до цієї нашої убогої людської природи, яку всі ми поділяємо серед великого розмаїття етнічних груп, мов, культур..., але ми всі брати й сестри в людській природі[8].
Отож наші відмінності не є втратою чи загрозою – вони є багатством. Як у випадку митця, що хоче зробити мозаїку: краще мати під руками елементи багатьох кольорів, аніж декількох[8]!
Нас цього навчає досвід сім’ї: серед братів і сестер ми відрізняємося одні від одних, ми не завжди погоджуємось, але існує нерозривний зв’язок, який нас поєднує, а любов батьків допомагає нам любити одні одних. Це ж саме стосується й людського роду, але тут Бог є «родоначальником», основою та силою нашого братерства[8].
Нехай же це Різдво допоможе нам наново відкрити узи братерства, які єднають нас як людей і поєднують усі народи. Нехай же дозволить ізраїльтянам і палестинцям відновити діалог та ступити на дорогу миру, яка покладе край конфліктові, що вже понад сімдесят років терзає Землю, котру Господь обрав для того, щоб явити Своє обличчя любові[8].
Папа римський Франциск, який раніше висловився за переговори щодо України, згадавши «білий прапор», «заліз у сад, в якому його ніхто не кликав», заявив в інтерв'ю іспанському радіо RNE голова євродипломатії Жозеп Боррель
↑ абв365 думок на добрий день / уклад.: А. Щепанська, Д. Лука SSP, Л. Кіндратович. — Львів: Видавництво Святого Павла, 2018; Видавництво "Свічадо", ISBN 978-966-938-245-0
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
