Перейти до вмісту

Шлях до себе. Відверто

Матеріал з Вікіцитат

«Шлях до себе. Відверто» — книжка української письменниці, викладачки та коуча студентських дослідницьких команд у проєктах зі сталого розвитку, міжнародних і міжкультурних комунікацій Оксани Лозинської про міграцію та інтеграцію в Нідерландах.

Цитати з книжки

[ред.]
  •  

Голландська система освіти дещо відрізняється від інших європейських та української. Є два види вищої освіти: HBO (hoger beroepsonderwijs) та WO (wetenschappelijk onderwijs).
Університети прикладних наук (нідерл. hogeschool, англ. University of Applied Sciences) готують спеціалістів цілеспрямовано до їхньої майбутньої професії; освіта дуже практична, даються практичні знання та навики для виконання певної професії; студенти вчаться застосовувати теорії та адаптувати їх до вирішення конкретних проблем (часто підприємства-клієнта), велика увага приділяється розвитку компетенцій та здібностей (competences and skills); навчання (дослідження) часто відбувається в групах, але велика увага приділяється індивідуальному підходу до потреб окремого студента; освіта для конкретної професії з чітким її розумінням та обов’язковим проходженням практики. Базується на прикладних науках та дослідженнях[1].

  •  

Технічні/наукові університети (нідерл. technische universiteit, англ. technical university) — дають освіту теоретично насичену, з теоретичними завданнями (на відміну практичних завдань HBO); багато роботи виконується студентом самостійно, менш персональне ставлення до студента; менш чітке розуміння самої роботи в майбутньому. У таких університетах відбувається саме генерування нових знань! Освіта базується на фундаментальних науках та дослідженнях[1].

  •  

Оплата навчання жителя ЄС та жителя будь-якої іншої країни могла відрізнятися в кілька разів. Наприклад, програма, у якій працювала я, коштувала на той час (суми неточні і вказані радше для орієнтації) для голландського чи студента ЄС 2000 євро в рік, а для студентів з інших країн – 8200 євро в рік.
Англомовна освіта в Нідерландах є хорошою альтернативою набагато дорожчій освіті у Великобританії та США. Це Нідерланди зуміли розпізнати вчасно і раніше, ніж Німеччина чи інші європейські країни. На чому і добре заробляють. Особисто я – велика фанатка цієї підприємницької жилки країни тюльпанів[1].

  •  

Вищі заробітки і можливість вижити, власне, і були причиною, чому голландські університети швидкими темпами почали розвивати міжнародні програми: кількість власного населення (а заразом і студентів) поступово скорочується у зв’язку зі старінням, а студенти з інших країн вважають навчання в Нідерландах привабливим і платять у кілька разів більше.
При цьому дедалі більший потік міжнародних студентів у країну сприяє інтернаціоналізації освіти (internationalization of education) – її збагаченню за рахунок різних поглядів і перспектив студентів з різних куточків світу. Уряд вбачає у цих випускниках майбутні міжнародні таланти та кваліфікованих працівників, які принаймні на кілька років залишаться у країні та (вагомо) докладуться до її економічного зростання[1].

  •  

Задоволений студент, тобто клієнт, – чи не найвищий пріоритет діяльності університету[1].

  •  

Роботу викладачів у нідерландських вишах оцінюють у кілька етапів. Одноразово на заняття приходить ментор (досвідчений викладач) і дає свої корисні поради стосовно покращення процесу викладання. Та зазвичай здібності та кваліфікацію викладача оцінюють студенти під час опитування. Воно складається з двох частин: письмової, де студентів просять дати відповіді на поставлені питання стосовно діяльності викладача, та усної, коли керівник навчального семестру спілкується з кількома представниками групи окремо про кожного викладача[1].

  •  

Для того, щоб викладати в Нідерландах в університеті прикладних наук, тепер потрібно мати диплом магістра (згідно із законом, прийнятим кілька років тому; до цього закону досить багато викладачів мали дипломи бакалавра).
На момент влаштування на роботу я мала два дипломи магістра: один – український, з міжнародної економіки, другий – голландський, з державного управління. Таке в голландському суспільстві трапляється достатньо рідко. Адже приблизна статистика свідчить, що з усього освіченого населення Нідерландів диплом магістра мають орієнтовно 20%. Близько 40% мають диплом бакалавра університету прикладних наук. Решта ж має професійну профільовану освіту (на українське розуміння – нижчого рівня, ніж бакалавр)[1].

  •  

Ще один вияв голландської фемінної культури: особисте життя важить не менше, ніж професійне. Дитину виховують бути щасливою, знати, чого вона хоче, та насолоджуватися життям – замість того, щоб приносити найвищі бали зі школи/університету. Тому в Нідерландах існує поняття «zesjes cultuur» – культура шісток, – коли студент задоволений найнижчою прохідною оцінкою 6. Іноземець, зазвичай, прагне мати 8 або 9[1].

  •  

Голландська освіта – дуже спеціалізована. Наші студенти – студенти зі Східної Європи – у рівні загального розвитку серйозно випереджають голландців. Ми більш освічені в широкому значенні цього слова, більш обізнані з різними дисциплінами. Для амбітного українця чи українки у Нідерланди вартує приїхати на рік-півтора, щоб отримати диплом магістра. При цьому раджу дослідити можливості отримання гранту чи субсидії. Що стосується повних п’яти років навчання, Голландія не дає такої широкої бази, як Україна, Польща, Чехія, Угорщина тощо… З українським баченням якісної освіти базові знання, які студент повинен отримати під час перших років навчання, має сенс здобути у хорошому університеті на батьківщині, в Україні[1].

  •  

Інша річ, звичайно ж, якщо ви націлені змінювати спосіб мислення і якщо вас більше приваблює вузько спеціалізована галузева освіта, яка відповідає вимогам часу і не містить ні секунди на вивчення чогось зайвого і менш потрібного. Але це вже інша філософія навчання, мислення й життя. Мені особисто вона дуже імпонує, особливо після того, як ознайомилася із системою зсередини. Однак Східна Європа, на моє відчуття, її поки не повністю сприйняла[1].

  •  

Ми дали їм певні інструкції (лекції зі сталого розвитку, системного мислення, нових бізнес-моделей тощо) і повну свободу до дії. По суті, студенти могли віднайти найальтернативніші рішення проблем, і ми б їх розглянули. Важливо при цьому навести вагомі аргументи, чому саме таке рішення варто прийняти. Наприклад, чому перерозподіл різних потоків сміття зі сміттєзвалища та їх окрема переробка може бути розумнішим рішенням у довгостроковій перспективі, ніж спалювання всього сміття централізовано та виробництво з нього енергії? Відповідь на таке питання повинна бути обґрунтована, з використанням аргументів з наявних, часто найновіших наукових досліджень або практичного досвіду інших провідних підприємств[1].

  •  

За таких умов відповідальність за власний процес навчання, а також за його результати великою мірою лежить на плечах студента. Завдання викладача — зацікавити студента, підтримати його у процесі роботи, а також не пригнобити прагнення студента вчитися та реалізувати свій потенціал (тією ж давньою піснею «я знаю краще»). Пізніше студенти дякували нам за це альтернативне бачення освіти, новий підхід до розвитку особистості, за свободу, яка дала змогу розвивати креативність, самостійність, професійність[1].

  •  

В Україні не була поширена практика співпраці між університетами та бізнесом. Відсутність зв’язків, спілкування та співпраці між викладацьким складом університетів і представниками бізнесу, не говорячи про залучення студентів, нас засмучувала. Річ у тім, що університети в Нідерландах часто виконують завдання, про які їх просять бізнес чи державні установи.
Це оплачувана робота. Студенти часто проходять на підприємствах практику, яка жодним чином не полягає у приготуванні кави чи ксерокопіюванні. Вони виконують серйозні завдання, які стосуються чи поточних справ підприємства, чи дослідження можливого подальшого розвитку бізнесу, розвитку нового продукту чи послуги тощо[1].

  •  

У Нідерландах нерідко проекти реалізують концерни, до яких входять підприємства, університети, державні установи та неурядові організації. Таким чином, кожен з партнерів робить свій внесок у проект: знання, досвід, навики; експерти, залучені до проекту, фінансові та інші засоби тощо.
У західному світі такі форми співпраці стрімко розвиваються, набувають нових форм, їх досліджують, про них публікують статті та книги. Читачі й читачки, яких ця тема цікавить, можуть заглибитися в неї, розпочавши свій пошук у напрямку network governance та public-private partnership[1].

Цитати про книжку

[ред.]
  •  

Ця книга – про самореалізацію й успіх, злети й падіння, особистісне та професійне зростання. Це моя відверта історія про те, як не втратити себе на життєвому шляху[1].

  — Оксана Лозинська

Примітки

[ред.]