Чімаманда Нґозі Адічі

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чімаманда Нґозі Адічі
Chimamanda Ngozi Adichie 9374.JPG
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Чімама́нда Нґо́зі Аді́чі (англ. Chimamanda Ngozi Adichie, нар. 15 вересня 1977, Енугу, Нігерія) — нігерійська феміністська письменниця, поетеса, лекторка.

Цитати[ред.]

  •  

«Ти не боїшся налякати чоловіків?» — питають мене. Ні, чоловік, здатний мене боятися, не може мене зацікавити[1]. — З промови

  •  

Будьте амбітними, кажуть нам, але не занадто[1]. — З промови

Про Чімаманду Нґозі Адічі[ред.]

  •  

Чімаманда Нґозі Адічі контактує з Гілларі Клінтон, Бріджіт Макрон і Опрою Вінфрі. Її промови семплує в своїх хітах Бейонсе, цитати з її виступів використовує в рекламних кампаніях «Діор». Її дебютний роман потрапив до короткого списку Букера і Дублінки, другий виграв провідну світову нагороду для письменниць, вона отримала грант Макартура, який називають «грантом геніїв», її твори в шкільних програмах Африки і США, список її відзнак і нагород уже перевалив за три десятки. Вона настільки зірка, наскільки нею може бути темношкіра африканська сорокадворічна письменниця[1]. — З есею «Чімаманда Нґозі Адічі»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра
  •  

«Досі злі неюні жінки» творять свою міцну спільноту. «“Ти не боїшся налякати чоловіків?” – питають мене. Ні, чоловік, здатний мене боятися, не може мене зацікавити». «Будьте амбітними, кажуть нам, але не занадто». Це з її промов. Вона має привід злитися. І вона дає з цим гнівом раду, цілковито свідома свого успіху і впливу[1]. — З есею «Чімаманда Нґозі Адічі»

  — Ганна Улюра
  •  

«Пурпуровий гібіскус», перший роман Адічі. Насамперед: природне забарвлення гібіскусу рожеве, пурпуровими квіти стають за умов складної штучної селекції. А пишеться під такою назвою роман виховання. У який колір забарвляться примусово вирощені діти зі штучно сформованою ідентичністю? Знаєте, так само у фіолетовий. Колір синців і крововиливів[2]. — З есею «Чімаманда Нґозі Адічі»

  — Ганна Улюра
  •  

Одне з перших речень «Пурпурового гібіскусу»: «Знищення почалося, коли мій брат Джа не пішов на причастя, і тато швиргонув важку битку через всю кімнату і розбив статуетки на етажерці». В цьому реченні є конче важлива цитата: «І прийшло знищення» (точніше «І речі зруйнувалися») – назва найвідомішого роману нігерійця Чінуа Ачебе про шкоду, яку приніс нігерійській спільноті католицизм. Ачебе – кумир Адічі; до речі, він на її роман відгукнувся дуже і дуже схвально[2]. — З есею «Чімаманда Нґозі Адічі»

  — Ганна Улюра
  •  

Промова Адічі «Небезпека одної історії» викликала фурор серед африканської літературної спільноти. Зміст її простий: творення Великих Наративів – маніпулятивна брехня. Все, що неафриканський читач знає про Африку, – це красиві пейзажі, таємничі люди, постійні війни, зубожіння, голод, СНІД і очікування на білого рятівника. І ці історії розказують не африканці[2]. — З есею «Чімаманда Нґозі Адічі»

  — Ганна Улюра
  •  

В Нігерії є великі спільноти хауса, йоруба і іґбо, які між собою конфліктують (насправді їх значно більше). У Камеруні триває жорсткий конфлікт між франкомовними і англомовними громадянами. Тощо. Тощо. Але кому поза Африкою це зрозуміло і цікаво? Порятунок один: писати неочікуване, писати Малі Історії, в кожній із яких буде своя правда. Писати одночасно про шкоду і переваги колоніалізму. Камбілі пише про зло, спричинене «вибіленим» батьком і це зло. Головне, щоб звучало багато різних голосів[3]. — З есею «Чімаманда Нґозі Адічі»

  — Ганна Улюра
  •  

Обидва діди Адічі померли в таборах для біженців від голоду. Про цю сторінку історії Нігерії не говорили багато років, про неї, правду кажучи, й зараз не особливо говорять. Ця тема Адічі болить: вона писала про Біафу п’єсу, потім оповідання, і от – роман[3]. — З есею «Чімаманда Нґозі Адічі»

  — Ганна Улюра
  •  

Адічі страшенно смілива: вона пише цю війну як етнічний, а не державний конфлікт, як зіткнення іґбо і хауса, і ґрунтує «Половинку жовтого сонця» на розповідях очевидців і учасників (яких змусила згадувати й навіть присилувала говорити)[3]. — З есею «Чімаманда Нґозі Адічі»

  — Ганна Улюра
  •  

Адічі належить до «третьої генерації» нігерійської літератури. В свої сорок із копійками вона провідний прозаїк країни. Саме так, у цієї національної літератури є лише три генерації. З усвідомленням своєї сили і свого впливу приходить усвідомлення і свого гніву, і відповідальності за нього[3]. — З есею «Чімаманда Нґозі Адічі»

  — Ганна Улюра

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg