Хуана Інес де ла Крус

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хуана Інес де ла Крус
Sor Juana by Miguel Cabrera.png
Портрет Хуани Інес де ла Крус, близько 1750 року
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Хуана Інес де Асбахе і Рамірес де Сантільяна (ісп. Juana Inés de Asbaje y Ramírez de Santillana), більш відома як Сестра Хуана Інес де ла Крус (ісп. Sor Juana Inés de la Cruz) (12 листопада 1651, Сан-Мігель де Непантла, Мексика — 17 квітня 1695, монастир Святого Ієроніма) — мексиканська поетеса, черниця-єронімітка.

Цитати з творів[ред.]

  •  

Давно вже не дивують нас
чиїсь екстравагантні вчинки:
ні прикра нерозважність жінки,
ні закоханця викрутас[1][2].

З комедії ситуацій «Пристрасті в домі»
  •  

Про тебе спомин – то спокути знак:
ненавидить душа моя зболіла
не лиш тебе, але й себе відтак[3][2].

  •  

Та все намарно: ти – як квітка в полі,
розгойдувана на семи вітрах,
безплідна спроба опиратись долі,
безглуздий намір подолати страх[4][5].

  •  

Ти ж не спромігся на таку звитягу;
моя безпам’ять – це не забуття,
це глузд тобі висловлює зневагу[6][2].

З вірша «Не слід плутати зневагу і забуття»
  •  

Чому ж магніт твого зачарування,
принада, за якою сльози ллю,
покірну душу манить так мою,
щоб потім приректи на катування?[7][8].

З вірша «Доброчинна любов стримує химерні надії»
  •  

Хай оживить мій подих
те полум'я прадавнє,
яке життя вдихнуло
у споконвічний хаос.[9][10].

З вірша «Коли вже, мій коханий,..»

Цитати про Хуану Інес де ла Крус[ред.]

  •  

Її світ – стабільно бінарний. Вона цю властивість закидає всьому, з чим має справу, всьому без винятку. Уже в назвах її віршів дуальність постійно означена – любити й забути; гідний і негідний; ревнощі й розпука; каяття і пристрасть; здоровий глузд і закоханість; смерть і пам'ять, etc. Ці пари в неї ніколи не постають як причина і наслідок, вони не існують за законами діалектики – творячи певну єдність, щоби протистояти одна одній усередині цієї єдності. Все тут чітко розмежоване: оце ревнощі – а це туга від розлуки; оце забуття – а це зневага; оце розум – а це розважливість; оце нелюб, який мені докучає, – а це коханий, якому вже набридла я сама[5]. — З есею «Хуана Інес де ла Крус»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра
  •  

У поезіях де ла Крус – завжди аналітик, часом поривчастий, часом відсторонений. Що б їй під руку не потрапило все треба розібрати до найменших елементів, подивитись, як воно працює, а частіше – поглянути на детальки у себе в руках, здивуватись: «А чому воно більше не працює? – та й піти шукати інших дослідів, і досвідів, і об’єктів для вівісекції[5]. — З есею «Хуана Інес де ла Крус»

  — Ганна Улюра
  •  

Творчість Хуани Інес де ла Крус цікава зокрема тим, що існує, сказати б, на перетині просторів і часів, як один з потужних фінальних акордів іспанської барокової літератури й водночас – одна з перших нот літератури Нового Світу.[11]. — З есею «Почуйте мене очима...»

  — Тетяна Рязанцева, докторка філологічних наук

Примітки[ред.]

  1. Пер. Сергія Борщевського
  2. а б в Ніч на Венері, 2020, с. 61
  3. Пер. Сергія Борщевського
  4. Пер. Сергія Борщевського
  5. а б в Ніч на Венері, 2020, с. 60
  6. Пер. Сергія Борщевського
  7. Пер. Сергія Борщевського
  8. Поезії, 2015, с. 59
  9. Пер. Сергія Борщевського
  10. Поезії, 2015, с. 113
  11. Поезії, 2015, с. 17

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg