Христя Фріланд

Матеріал з Вікіцитат
Христя Фріланд
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Христя Фріланд (англ. Chrystia Freeland, ім'я при народженні — Крістіна Александра Фріланд, англ. Christina Alexandra Freeland; нар. 8 лютого 1968, Піс-Рівер, Альберта, Канада) — канадська письменниця, журналістка і політик українського походження.

Цитати[ред.]

  •  

Російська пропаганда вражає. Ми всі давно забули, як працювала радянська пропаганда, тому не були до такого готові. Дивує, що пропаганда працює, причому не тільки в Росії, але і на Заході.
Зараз російська пропаганда просуває дві ідеї. Перша — в Україні йде внутрішня громадянська війна. Друга — Україна історично належить Росії[1].

  •  

Щоб протистояти пропаганді, українці повинні підтримувати контакти з російськими лібералами. Ваш приклад буде впливати на Росію так само, як польський або балтійський впливав на Україну. Тому важливо зробити так, щоб українська позиція була зрозуміла хоча б деяким людям там. Це складно і не станеться за один день. Україна повинна дуже активно проводити реформи, і тоді за п'ять-десять років можна дуже багато чого змінити. Якщо в Україні відбудуться поліпшення, росіяни їх побачать[1].

  •  

Думаю, всі розуміють, що західні війська не будуть воювати в Україні. Кожна країна повинна відвоювати свою незалежність, і я дуже пишаюся, що українці готові це робити[1].

  •  

Канада однією з перших запровадила санкції щодо Росії. Тут живе багато українців, а депутати парламенту розуміють, що вони залежать від своїх виборців. Друга причина, я вважаю, підтримувати сьогодні Україну — це обов'язок кожного демократичного політика в світі[1].

  •  

Конфлікт в Україні є ключовим для всіх країн. По-перше, тут йде боротьба демократії з авторитаризмом, і в цій боротьбі важливо перебувати по правильний бік. По-друге, той факт, що Росія відібрала територію України і намагається силою впливати на політичні погляди українців, змінює правила гри. Ми повинні зрозуміти, що на Землі є дуже великі сили, які не хочуть жити в мирі зі своїми сусідами-демократичними країнами. Вони хочуть гіпнотизувати власних громадян і агресивно ставляться до чужих. Ми всі повинні зрозуміти, що колишнього світового порядку більше не існує, а значить, потрібно побудувати новий світовий порядок[1].

  •  

Захід скептично ставиться до здатності українського уряду провести справжні реформи. Думаю, цей скепсис є і в Україні, але на Заході його більше, і це серйозна проблема. Захід готовий допомогти грошима і консультаціями — це не дуже великі витрати для нього. Але є сумніви: чи готова країна до змін, чи володіє уряд волею і здатністю до цього[1]?

  •  

При всіх помилках і слабкості уряду Україна вже 23 роки є демократичною державою. У політичній науці є теорія, що країна стає демократичною, коли влада в ній змінюється три рази. У випадку з Україною це вже сталося. Я пам'ятаю 1991 рік, коли я вперше приїхала сюди. Сьогодні це зовсім інша країна[1].

  •  

Я всім в Канаді кажу: весь світ повинен вчитися в України того, як бути демократичними громадянами і будувати країну. Таке відчуття, що кожен в Україні відчуває свою громадянську відповідальність. Кожен думає: як я можу допомогти, що я можу зробити? На таких «як» будується демократичне суспільство[1].

  •  

Ми не знаємо, на що ще здатний Путін. Він будує авторитарний режим. Для людини демократичного складу такі кроки, як захоплення Криму, абсолютно чужі. Європейський лідер не може навіть помислити про те, щоб сказати: «Ти повинен бути з нами в союзі, ти нам належиш». А Путін думає, що так можна[1].

  •  

Багато хто бачить в ньому геніального стратега. Але мені здається, навпаки — він кожним кроком демонструє нерозуміння України. Він не очікував такої серйозної реакції суспільства на відмову Януковича підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Не думав, що вторгнення в Україну зустріне такий опір. Думаю, Крим — це його єдиний великий успіх. Частково це відбулося через зволікання української влади, частково — тому, що Захід наполегливо радив не реагувати на вторгнення[1]. — Про Путіна.

  •  

Мені часто ставлять запитання, чи цікаво мені в політиці. Для мене порівнювати журналістику з політикою — все одно, що порівнювати двох моїх дочок. Вони обидві прекрасні, і я обох дуже люблю. Бути журналістом нелегко, але критикувати політика легше, ніж бути політиком.

  •  

У моральному відношенні журналістика — досить проста робота: ти стріляєш в свою мету і, якщо ти хороший журналіст, намагаєшся докопатися до правди і опублікувати її[1].

  •  

Бути політиком складніше. Навіть коли ти точно знаєш свою мету — дорога до неї непроста. Потрібно створювати альянси, домовлятися з людьми, переконувати їх у своїй правоті. При цьому в журналістиці дистанція між твоєю роботою і твоїм продуктом дуже коротка, а в політиці ти можеш не бачити свій результат протягом п'яти, а то й десяти років. А можеш і не побачити ніколи[1].

Книги[ред.]

Примітки[ред.]