Радянська пропаганда
.jpg)
Радянська пропаганда — державна пропаганда комуністичної ідеології, способу життя та політики монопольної влади КПРС в СРСР та її експансії в усьому світі. Це, з одного боку реклама переваг радянського соціалізму над відкритим суспільством, а з іншого — це критика «загниваючого» капіталізму та Заходу з використанням інсинуацій. В основі радянської пропаганди лежала ідеологія марксизм-ленінізму (сталінізму), а також прагматичні інтереси та поточні цілі державної імперської влади та радянської партноменклатури.
Цитати
[ред.]Вражає те, що сьогодні, у ході війни проти України, Російська Федерація застосовує ті ж методи дезінформації, що й Радянський Союз використовував для заперечення Голодомору. Понад 90 років тому Сталін вигадав наратив «громадянської війни». Він стверджував, що в українському селі наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років буцімто відбулася «громадянська війна між бідними та багатими». У цій ситуації радянська держава начебто трималася осторонь, виконувала роль своєрідного арбітра. Розкуркулення та колективізація, які були першими кроками до геноциду, за словами більшовицького диктатора, відбулися на бажання самих українців[1]. — З інтерв'ю «Велика брехня: як Радянський Союз заперечував Голодомор і чому йому вірили» |
|||||
| — Андрій Козицький |
Згодом Сталін і радянський пропагандистський апарат обрали тактику цілковитого заперечення геноциду. Вони твердили, що голоду взагалі не було. Щоб пояснити події 1932–1933 років в Україні, говорили про «українських націоналістів, «куркулів», «петлюрівців», які нібито спровокували реакцію радянської влади. Себто саме українці й стали тією стороною, яка ініціювала розгортання подій. Те ж саме ми чуємо і сьогодні. Кремль заявляє, що в Україні «триває громадянська війна», «російські військові не завдають ударів по цивільних обʼєктах», а «різанину в Бучі, Ірпені, Гостомелі та інших містах інсценізували самі українці»[1]. — З інтерв'ю «Велика брехня: як Радянський Союз заперечував Голодомор і чому йому вірили» |
|||||
| — Андрій Козицький |
Політика заперечення Голодомору на міжнародній арені була іншою. Радянський Союз наполягав на тому, що в Україні нічого не говорять про штучний голод. Мовляв, самі українці вважають, що у 1932–1933 роках трапився фатальний збіг обставин, викликаний посухою брак харчів наклався на проблеми у нещодавно створених колгоспах[1]. — З інтерв'ю «Велика брехня: як Радянський Союз заперечував Голодомор і чому йому вірили» |
|||||
| — Андрій Козицький |
Серед тих, хто заперечував голод 1932–1933 років були відомий британський драматург Бернард Шоу, французький письменник Анрі Барбюс, засновники Лондонської школи економіки Сідней та Беатриса Вебби, колишній прем’єр-міністр Франції Едуар Ерріо. Усіх їх можемо назвати «червоними інфлюенсерами», які використовували особисту популярність для просування сталінської дезінформації. |
|||||
| — Андрій Козицький |
У Західній Європі, США та Канаді сталінські наративи заперечення Голодомору активно підтримували члени місцевих комуністичних партій, а також ліві інтелектуали. На початку 30-х років світ поволі оговтувався від масштабної економічної кризи, яка почалася у жовтні 1929 року крахом Нью-Йоркської фондової біржі. Багато людей вірили облудній комуністичній пропаганді, яка переконувала, що альтернативою несправедливій капіталістичній системі господарювання є економічна модель, яку будує СРСР[1]. — З інтерв'ю «Велика брехня: як Радянський Союз заперечував Голодомор і чому йому вірили» |
|||||
| — Андрій Козицький |
Примітки
[ред.]
