Харчук Борис Микитович

Харчук Борис Микитович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Бори́с Мики́тович Харчу́к (13 вересня 1931, Лози — 16 січня 1988, Рига) — український письменник, член Спілки письменників СРСР з 1958 року.

Цитати

Слово і народ

В головах слова стоїть свідомість, у головах свідомості стоїть слово. Вони з купелі крові, що пульсує в грудях і заливає мозок.

Вона вся з тучі й грому, як з води і роси, — така українська мова. Ніжна й тендітна, а міцніша броньованої броні, бо єднає дух і тіло, бо їй в основі — непорочність, цнота, чистота.

Горіли хроніки, храми і святі книги, а слово вийшло з вогню, як заповіт. Гнане, принижене й занапащене, воно ніколи не відчувало себе, як у полоні-безвиході. Йому належало ще чимало зробити. Воно начеб чекало великої пори. І вона прийшла: велика пора формуванння нації — XVI і XVII століття.

За нами — немовкна історія. Вона продовжиться, стане і буде на наших кістках — жива й невмируща. Її свідчення невмолимі, як блискавка у найпохмурнішому небі: вона розтинає їх знаками вогню, полум'яно освітлює землю, небо і свідчить: вона — історія.

Минуле ніколи не заперечує, а завжди підтверджує.

Наша мовна традиція сягає далеких, докняжих часів, а в період держави Київської Русі наше слово сягнуло державного творення: було відкрите не лише для близьких сусідів, а й для найвіддаленіших земель, збагачувалося іншими мовами й збагачувало їх. Його розвитку не могли зашкодити чвари й усобиці, феодальна роздрібненість і навіть багатовікове монгольсько-татарське іго. Гідно подиву, що його не затоптали в болото кінські копита, що воно не розвіялося у вихорі навальних орд, а залишилося сіллю землі й народу.

Нещасна, неправдива людина, що добровільно й легко зрікається рідної мови; щаслива, праведна людина, що в радості й горі будує слово своєї землі. Нещасні, прокляті батько й мати, що сплоджують перевертнів; щасливий, непереможний народ, що породжує своїх захисників і оборонців.

Сила й мудрість сучасників і нащадків — у знанні, в усвідомленні до мозку і кісток вікового твердого досвіду предків, як свого станового хребта, а безсилість і нерозумність — у забутті цієї науки.

Слово впізнало еллінську й римську філософію й поетику, систему Коперника; воно стало демократичним і непоборним, як республіка Запорізька Січ, і прекрасне, як козацьке барокко. Цілком природно, що вияв його сили — національної самосвідомості збігається з вибухом визвольних змагань за національну й соціальну справедливість і свободу.

Слово, мова — не просто будматеріал, а твоє покликання. Вони — і совість, і правда. Їх нема про будень і свято. Вони — одні, єдині. Без них не дихнеш.

Слово не значок, не символ — це вогонь, а перефразовуючи вже відоме: сорочка духу народу. Вона досконало-вишукана й коштовно-прекрасна — невтомно шита з покоління в покоління і турботливо передавана з роду в рід для найвищого, повного довершення, що йому не буде кінця. Вона вся з гомону полів, лісів і морів отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гаптована сяйвом місяця, зірок і переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом — кожна її ниточка вимочена в Дунаї, криницях і струмках людської звитяги.

Спускатися в глибину віків — пити з повного відра здоров'я на горе косі й чумі: криниця історії не замулююється.

Такий безсторонній очевидець, як знаний історик і мандрівник сірієць Павло Алеппський, що зустрічався з Богданом Хмельницьким, стверджує: освіченість серед «козацького народу» — буденне явище. Він занотував: «Не лише всі козаки, але більшість їх дружин і дочок уміють читати».

Як і чому могло статися, що виплекана, виспівана народом, гартована в борні за свою самобутність, вирятувана з утисків, заборон і асиміляційного пекла двох кровожерних імперій — російської й австро-угорської, піднята до визвольних революційних кличів і в результаті цього утверджена, як рівна серед рівних усіх мов загальнолюдської культури і поступу, українська мова раптом стає зайвою і непотрібною? Як і чому це відбувається у найбільш освіченому XX ст., в час суцільної обов'язкової грамотності, індустріального продукування книг і періодики, розповсюдження радіо і телебачення?