Феофан Прокопович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Феофан Прокопович
Феофан Прокопович.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Феофан (Єлеазар) Прокопович (Теофан Прокопович; 1681–1736) — український богослов, письменник, поет, математик, філософ, ректор Київської академії (1710–1716), архієпископ Великоновгородський та Великолуцький.


Цитати[ред.]

З драми «Володимир», 1705 р.[ред.]

  •  

Властива пам'ять синам про батька, який далеко відійшов[1].

  •  

Хоч красне буває
Ім’я, але незгідно із ним виступає
Володар світу[1].

  •  

В біді я і в горі,
Померши уже, я маю померти в повторі[1].

  •  

Скорбота велика
Є там, гризе де гірше вогню чоловіка
Невмольна заздрість[1].

  •  

Кого долають, закону прохає в побідників[1].

  •  

Дим є один — людська огуда і слава[2].

  •  

Не соромно учитись: добро й не догана
В усяк час. «І до смерті, — таке вістить слово, —
Навчається людина»[2].

  •  

Що квітне, зів’ядає, все ніби дощевний
Туман, як дим, чи, може, як крин[3] одноденний[2].

  •  

Що буде від того,
Коли в добрі знайдеться багато лихого[2]?

  •  

Чи житиму, прийнявши закон нелюбимий,
Тяжкий ярем та іго, незручно носимі[2]?

  •  

Як можна отак ураняти
Природу? Як природі наноситься шкода,
То чи на добре буде[2]?

З рукописного збірника 1-ї чверті XVIII ст.[ред.]

  •  

Простір потрібний для вод твоїх[2].

  •  

Буде дешевий обід, який можна без труду і страху
Взяти собі, — набагато солодший за царську трапезу[2].

  •  

Надто шкідлива та розкіш, яку за страждання купують[2].

  •  

Зорі його створив Бог, зорі твої — це мана[2].

  •  

Чи огидливий кріт бачить гостріше за рись[4]?

  •  

Ти засудив до петлі, бо я не хочу ярма[4].

  •  

Не тріумфує вояк той, що фортецю здобув[4].

  •  

Хвилям незнаним не варто вітрила давать[4].

  •  

Всяка затримка — це зло[4].

  •  

Не маю я сили, бо світ весь немилий[4].

  •  

Мій любий, дивися, як світ забурився,
Все вгору ногами, у діл головами[4].

  •  

Як кривда заскаче, невинність заплаче[4].

  •  

Що нам з чужого: ясного чи злого[4]?

  •  

А ближнього радість у нас родить заздрість[4].

  •  

Тому мої болі, що правда в неволі[4].

  •  

Що означає: «кохаю», «кохання», «коханий» — не знаю,
Знаю лиш: хто закохавсь, полум’ям хутко згорить[4].

  •  

Хто в цьому світі хоче щасно жити
І своїх утіх не погублять,
Хай не шукає, щоб когось любити,
Як не бажає зітхать[4].

  •  

Як тихо жити, посприяє доля,
В часі спокійнім дорога є воля[4].

З «Поетики», 1705 р.[ред.]

  •  

Бідне життя захищає від небезпек[5].

  •  

Згубною є насолода, здобута ціною страждання[5].

З курсу «Про риторичне мистецтво», 1706 р.[ред.]

  •  

Якщо його не вдосконалювати, вправляючись наполегливо в наслідуванні кращих зразків, то талантові нічим не допоможе щастя[5].

  •  

Якщо ви почали, дбайте з кожним днем бути наполегливішим, а щоб вам кінець був кращий, ніж початок, то до цих перших зусиль додавайте ще більші[5].

  •  

Сама слава кличе кожного з вас передати своє ім'я нащадкам[5].

  •  

Кожне мистецтво, що займає гідне місце в громадському житті, треба оцінювати, беручи до уваги, по-перше, чи воно почесне, а далі — чи корисне[5].

  •  

Найбільш вишукані страви стають огидні для нас, якщо ми переїлися[5].

  •  

Приємність красномовства — це якась тінь і образ тих розкошів, про які віримо, що вони будуть у вічному щасті[5].

  •  

Що, скажіть, будь ласка, могутніше й нездоланніше, ніж людський дух[5]!

  •  

Справді, гравець не так досконало володіє м’ячем, як оратор душею людини[5].

  •  

Всього не можна охопити навіть думкою[6].

  •  

Через блукання й незнання сліпа й нерозважна володарка душі — жадоба; щоб наситити себе, зловживає фізичними силами, своїми найпагубнішими помічниками[6].

  •  

Яка сила і яка можливість виконувати найбільше завдання приховується в душі людини[6]!

  •  

Силами красномовства допомагаємо друзям, відбиваємо зазіхання ворогів, захищаємо невинних, засуджуємо нечесних, відкриваємо засідки, перешкоджаємо розрухам безпутників, відвертаємо шкоди й небезпеки[6].

  •  

Чеснота, якщо її хвалити, збільшується і росте не лише в душі однієї людини» а й інших закликає до наслідування[6].

  •  

Чим допоміг би нам розум, коли б ми не могли висловити нашої думки[6]?

  •  

Крім чесноти, немає такого доброродного дару, щоб ним не могли зловживати безпутники[6].

  •  

Наша батьківщина благає допомоги красномовства, бо так багато її преславних подвигів поминається глибокою мовчанкою і тільки дещо дотепер вона зробила, передане пам’яті нащадків. Але все полишене на забуття є настільки значним, що здатне затьмарити найбільшу славу[6].

  •  

Дослідження — це наче якась сліпа, але цікава винахідливість думки, що тільки доповнюється, шукає, але не може знайти[6].

  •  

Завдання митця — зберігати те, що веде до осягнення мети мистецтва[6].

  •  

Вся відмінність полягає у нерівному досвіді у мистецтві, а саме: один тут досвідченіший, той менше досконалий, а інший буде найгірший[6].

  •  

Якщо йдеться про річ, то ставиться питання: що є найкраще, а до людини: ким вона є[7]?

  •  

Холодний стиль — це мертва думка під виглядом багатослівності[7].

  •  

Не раз деякі хочуть говорити глибокодумно, але не говорять нічого, крім порожніх слів[7].

  •  

Емоційність означає нестримно прямувати до чогось і його пристрасно бажати[7].

  •  

Не диво, що багатьом я мало подобаюся, коли кажу правду[7].

  •  

Треба навіть у ворога визнавати чесноту[7].

  •  

Багато новаторів прямо відкидають вчення античних, бо вони ніколи не бачили ніяких античних пам'яток[7].

  •  

Найбільшою шкодою з усіх є лінощі учнів, котрі вагаються взяти на себе труд, рівний справі, якої вони прагнуть[7].

  •  

Мистецтво вишколює і допомагає досягати успіхів, вправа закріплює, а наслідування освітлює мистецтво й доповнює, неначе за руку веде до всього[7].

  •  

Негарним і смішним є наслідування, коли хтось, занедбавши головне, наслідує якісь дрібниці автора, а що більше: наслідує тільки вади[7].

  •  

Жінка — це істота, яка піддається пристрасним почуттям[7].

  •  

Бідного топчуть завжди[7].

  •  

Він нечесний тому, що спілкується з нечесними[7].

  •  

Можливість і нагода звичайно дають велику змогу щось виконувати[8].

  •  

Немає жодної обставини, що, додана до якоїсь речі, не збільшувала б її або не зменшувала б[8].

  •  

Немає нічого в природі, щоб захоплювало все зразу, що виникає і діється[8].

  •  

Як хоромам та храмам відповідають передсінки, так і стосунки повинні зберігати початки до своїх справ[8].

  •  

Погано говорити означає нічого не говорити. Це ж велика дурість: хотіти говорити і не бажати бути зрозумілим[8].

  •  

Якщо вади хочуть завжди бути прихованими, то чеснота, навпаки, радіє, коли бачать[8].

  •  

Коли хтось доводить, що той є красномовний, хто говорить темно, то, отже, на його думку, найкрасномовнішим буде німий[8].

  •  

Часто дивуємося, що в недосолених стравах немає смаку, хоча здається, що для смаку нічого не бракує[8].

  •  

Це такі люди, для яких щось говорити або робити — це тільки порожній привід, щоб викликати брехливий ефект[8].

  •  

Мудреці кажуть: життя є двояке — практичне і споглядальне[8].

  •  

Сентенції, що вказують на правду, допомагають краще формувати звичаї[8].

  •  

Говорити сентенційно — це значить на основі розгляду та обґрунтування справи віднайти поважні вислови, що містять у собі якісь повчання[8].

  •  

Душа людини є настільки потаєнною і настільки мінливою, що жодною силою її не можна ані розгадати, ані зрозуміти[9].

  •  

Почуття — це збудження чуттєвої душі, яке викликане уявою про добро чи зло[9].

  •  

Ми ненавидимо те, що, на наш погляд, шкідливе для нас. Шкідливе ж бо стоїть нам і нашому добру на перешкоді, а добра кожен собі бажає. Також і інші душевні хвилювання зводяться до любові[9].

  •  

Є дві властивості любові: бажати добра й не бажати зла[9].

  •  

Любов — це прагнення нашої волі, обдарованої розумом, до доброї справи, оскільки вона добра[9].

  •  

Любов у дружбі — це бажання іншому тільки того, що вважається добром, і намагатися підготувати це добро не заради себе, а для друга[9].

  •  

Любов народжується спільністю добра і горя, бо ті, що хоч раз були в одній і тій же небезпеці, завдяки саме цьому полюбили одне одного[9].

  •  

Воїн із воїном, купець із купцем, учений з ученим укладають дружбу[9].

  •  

Нічого немає так ненависного, як горда й непокірлива людина, що нехтує іншими, і навпаки, ніщо не вважається гіднішим любови, як скромність[9].

  •  

Якщо зрадити любов, то вона тоді жорстока і сповнена гніву[9].

  •  

Більше очікуймо майбутнього добра, ніж прийдешнього лиха[9].

  •  

Якщо сама любов є початком інших почуттів, то ледве чи може бути інше почуття причиною любови[10].

  •  

Радісна душа легко зазнає щастя, а розгнівана тому, що вона сліпа і менше передбачає небезпеки[10].

  •  

Надія за своєю природою полум’яна і смілива, сильна духом, довірлива, радісна та повна задоволення[10].

  •  

Заздрість спричиняє для людини страждання з приводу чужого добра; вона не думає про те, щоб мати це добро, а хоче, щоб інший його не мав[10].

  •  

Радість — це певне душевне збудження, викликане уявленням придбаного добра. Якщо нам до вподоби те, чого немає, то це прагнення, а якщо досягаємо бажаного і воно приносить нам насолоду — то це називається радістю[10].

  •  

Чиста совість є правдивою та єдиною радістю[10].

  •  

Запалюй надією на майбутнє добро[10]!

  •  

Радість треба стримувати тоді, коли вона здається даремною або шкідливою[10].

  •  

Радість перемоги несе з собою багато горя простим людям[10].

  •  

Коли ми радіємо, багато людей плаче[10].

  •  

Як любов є прагненням нашої волі до чогось доброго, ненависть — до чогось злого.

  •  

Разом із ненавистю породжується і жадоба помсти[10].

  •  

Особливо гніваємося на того, хто радіє з нашого горя[11].

  •  

Обов’язок мудрого — керувати нашими почуттями, а не чекати, поки самі згаснуть[11].

  •  

Важко злагіднити гнів і погасити почуття ненависті[11].

  •  

Іншим є смуток, коли ми страждаємо з приводу власного горя, а ще іншим, якщо з приводу чужого. Перший зветься просто смутком або стражданням, а другий — співчуттям або милосердям[11].

  •  

Смуток — це відчуття або уявлення наявного зла[11].

  •  

Впадати в розпач є ніщо інше, як надмірно боятися[11].

  •  

Не може бути розпачу, коли усунуто страх, і навпаки[11].

  •  

Довір’я має бути до людей, які заслуговують того[11].

  •  

Жінки неначе з природи створені, щоб згадувати й розповідати про свої сновидіння, бо ця стать є легковажною і з великими претензіями[11].

  •  

Почесне все, що входить у поняття чесноти, науки та правди. Ганебне ж навпаки: воно хоч і не приносить, як здається, шкоди, однак своєю огидністю відвертає від себе всіх[11].

  •  

Справедливість, оберігаючи загальне добро, віддає кожному належне[11].

  •  

Доля часто усміхається нечесним і відвертається від чесних[11].

  •  

Ліниві люди не користуються щедрими дарами природи[11].

  •  

Більше лихе зловживати обдаруваннями, ніж їх не мати[12].

  •  

Незвичайним є те, що рідкісне[12].

З курсу «Вступ до арифметики й геометрії 1707-1708 рр.[ред.]

  •  

Людина бажає поглинути з якоюсь иевситеииою пожадливістю не лише ту чи іншу науку, а й взагалі всі без винятку науки, яких помітила хоча 6 якісь сліди[12].

  •  

Навряд чи можна передати, наскільки приємно і радісно знаходити й оволодівати тим, що довго шукав[12].

  •  

Ми звикли дивуватися й одночасно радіти[12].

З курсу «Фізика», 1708-1709 рр.[ред.]

  •  

Не може бути жодного місця без будь-якого тіла, бо творець цього світу скомпонував природу так, щоб одне тіло пов’язувалося з іншим. І коли якесь одне тіло, сусіднє з ним, вступає на його місце, то його слідами йде інше тіло, а того — знову ще інше[12].

  •  

У природі не може існувати порожнечі[12].

  •  

Усім створеним істотам вклав і надав Творець певне прагнення і жадобу до власного збереження та безсмертя. Звідси боротьба між протилежними і дружба, мир між подібними[12].

  •  

Коли якась одна річ гине, то на її місце виступає інша цієї самої природи[12].

З «Етики», 1708 р.[ред.]

  •  

Метою наших дій є щастя[13].

  •  

Добро — це те, що відповідає будь-кому[13].

  •  

Добро може бути приємне без почесті[13].

  •  

Бажаним є лише добро, і все бажане є добрим, жодне зло не є бажаним і ніщо бажане не є злом. Бо все відповідне є добром і все бажане є добром[13].

  •  

Бажаємо навіть того, що не має в собі жодного значення добра, проте нам здається, що воно має значення добра. Таке добро вигадане[13].

  •  

Кожна мета має значення добра тому, що коли людина щось робить, то вона бажає чогось, заради чогось те робить[13].

  •  

Усі діють з якоюсь метою, але метою відповідною собі і визначеною ними[13].

  •  

Володіння тим, чого бажаєш, є найвищим щастям. Отже, досягнення того, чого найбільше бажаєш, є найвищим щастям[13].

З листів[ред.]

  •  

Зупинити треба невігласів. Адже поступальний розум наукових студій єдиний[13].

  •  

Хай просвіта хвилює вік[13]!

  •  

Божевільна людина, нічого майже не сказавши, вважає, що сказала все[14].

  •  

У брудних справах, приймаючи їх за золото, людина брудніша ще більше[14].

  •  

Від чесних та розумних ми не терпимо жодної неслави й то тому, що нечесні вважають нас за поганих[14].

  •  

Боляче найбільше, що нехтують нами, але я не шукаю підтримки у тих, чия ненависть проти нас спрямована[14].

  •  

Немає такого, хто б звертався до того мистецтва, якого він не знає; ніхто не вдасться до малярства або ремісництва, хто не є ані майстер, ані маляр[14].

  •  

Всі прагнуть навчати інших, а самі не хочуть вчитися[14].

  •  

Саме тоді, коли світ став найнечестивішим, він намагається за допомогою лицемірства з’явити себе якнайсвятішим... Таким чином зараз світ, занурившись у безпросвітний морок невігластва, хоче виставити себе вельми вченим[14].

  •  

Чим більше неприємностей зазнавав і певніший ставав у своєму загині, тим більше день у день лютував[14].

  •  

Одне зло, яке нам робить щось вороже, злість, заздрість, запопадливість, а друге більше — якщо на нас сіє кукіль ненависть зловісних людей, які всяке зле слово виголошують нібито заради правди з Євангелія[14].

  •  

Нерідко й добрі люди, у всіх своїх намірах похвали гідні, ганьби собі заживають через ненависних служителів своїх. Такі вже злозапопадливі й хисткі помічники наші: немовби й допомагають нам і нам же самим велику шкоду приносять[14].

  •  

Швидше можна знайти те, чого більше, ніж чого менше й вельми вбого[15].

  •  

Краще б дурному не подавати меча, аби собі ганьби не зажити[15].

  •  

Не знаю, чи є хто такий щасливий, аби міг з терня грона збирати, а з реп’яхів смокви! А нам такі скажені крутії, крім темного болю, не кращий плід приносять[15].

  •  

Кого любить отець, того й карає і б’є, як сина; його ж приймає[15].

  •  

Ці слуги Божі зітхають, коли в когось сліз не бачать або чиїхось зітхань не почують. На них часом нападає такий сказ, що, чинячи утиски, гноблячи, лаючи й убиваючи Господніх воїнів, вони вважають, що прислужилися Богові[15].

  •  

Не важко зрозуміти, якими ознаками диявол, а якими Бог слуг своїх нагороджує[15].

  •  

Шлях хай вибирають, який кому безпечнішим і зручнішим здасться.

  •  

Зважай на те, що праця дає[15].

  •  

Багато є слів, які самі собою ні добре, ні зле, ні мале, ні велике не означають. Але як прикладемо до них інші слова, покажуть нам або зле, або добре, або мале, або велике[15].

  •  

Багато мистецтв треба знати тому, хто вчителем у чомусь хоче бути[15].

Інші цитати[ред.]

  • Бажаним є лише добро.
  • Він нечесний, тому що спілкувався з нечесними.
  • Заздрість спричиняє для людини страждання з приводу чужого добра.
  • І від добрих вчителів не всі добре вчаться.
  • Кого любить Отець, того й карає.
  • Краще б дурному не подавати меча, аби собі ганьби не зажити.
  • Крім чесноти, немає такого доброродного дару, щоб ним не могли зловживати безпутники.
  • Ледарі байдужі до щедрих дарів природи.
  •  

Наука — це корінь і насіння, і основа всякої користі як батьківщини, так і церкви. Але на те пильно треба уважати, щоб наука була добра і ґрунтовна. Бо існує наука негідна цього імені, а люди, хоч і розумні, але несвідомі цього, вважають її за справжню науку… Треба знати, що від 500-го до 1400-го року, тобто впродовж 900 років, у цілій Європі майже всі науки були у великому занепаді і незнанні, так що і в найкращих авторів, що писали за тих часів, бачимо великий талант, а світла великого не бачимо. Після 1400-го року почали з'являтися цікавіші і зручніші вчителі і поступово деякі академії набули дуже великої сили і більшого значення, як за тих старих, Августових літ. Але багато шкіл залишилося в давньому стані, так що в них є тільки імена риторики і філософії, і інших наук, а діло не те… Люди, що спробували такої, так би мовити, примарної і примрійної науки, дурніші, як невчені. Бо хоч вони темні, проте уважають себе вченими і думають, що спізнали все, що тільки можна знати, не хочуть і не думають читати книг і вчитися більше. Але ж людина, освічена справжньою наукою, ніколи не почуває ситості в своєму спізнаванні і не перестає ніколи вчитися, хоч би дожила до віку Матусаїла. («Духовний реглямент», 1720)[16]

 
WikiQuote Laurel wreath green.png
Ця цитата була обрана цитатою дня 18 червня 2016 року.
  • Полишене на забуття є таке значне, що здатне затьмарити найбільшу славу.
  • Сама слава кличе кожного з вас передати своє ім'я нащадкам.
  • Силами красномовства допомагаємо друзям, відбиваємо зазіхання ворогів, захищаємо невинних, засуджуємо нечесних, відкриваємо засідки, перешкоджаємо розладам безпутників, відвертаємо шкоди й небезпеки.
  • Той, кого долають, закону прохає в побідника.
  • Хай не шукає, щоб когось любити,
Як не бажає він зітхать.
  • Хто закохався, полум'ям хутко згорить.
  • Чеснота, якщо її хвалити, збільшується і росте не лише в душі однієї людини, а й інших закликає до наслідування.
  • Чим допоміг би нам розум, коли б ми не могли висловити нашої думки?
  • Чиста совість є правдивою та єдиною радістю.
  • Що квітне — зів'ядає.
  • Що нам із чужого: ясного чи злого?
  • Як воїну дав вождь меча, то побіди.
  • Якщо вади хочуть завжди бути прихованими, то чеснота, навпаки, радіє, коли її бачать.

Примітки[ред.]

  1. а б в г д Мудрість, 2019, с. 287
  2. а б в г д е ж и к л Мудрість, 2019, с. 288
  3. Крин — квітка лілея.
  4. а б в г д е ж и к л м н п р Мудрість, 2019, с. 289
  5. а б в г д е ж и к л Мудрість, 2019, с. 290
  6. а б в г д е ж и к л м Мудрість, 2019, с. 291
  7. а б в г д е ж и к л м н п Мудрість, 2019, с. 292
  8. а б в г д е ж и к л м н Мудрість, 2019, с. 293
  9. а б в г д е ж и к л м Мудрість, 2019, с. 294
  10. а б в г д е ж и к л м Мудрість, 2019, с. 295
  11. а б в г д е ж и к л м н п Мудрість, 2019, с. 296
  12. а б в г д е ж и к Мудрість, 2019, с. 297
  13. а б в г д е ж и к л Мудрість, 2019, с. 298
  14. а б в г д е ж и к л Мудрість, 2019, с. 299
  15. а б в г д е ж и к Мудрість, 2019, с. 300
  16. Крип'якевич І. П. Історія України. — Львів: Світ, 1990. — С. 248

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg