Феофан Прокопович
| Феофан Прокопович | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Феофан (Єлеазар) Прокопович (Теофан Прокопович; 1681–1736) — український богослов, письменник, поет, математик, філософ, ректор Київської академії (1710–1716), архієпископ Великоновгородський та Великолуцький.
|
# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я |
Цитати[ред.]
Б[ред.]
- Бажаним є лише добро.
- Більше лихо зловживати обдаруваннями, ніж їх не мати.
- Більше очікуймо майбутнього добра, ніж біймося прийдешнього лиха.
В[ред.]
- Він нечесний, тому що спілкувався з нечесними.
- Володіння тим, чого бажаєш, є найвищим щастям.
- Всі прагнуть навчати інших, а самі не хочуть вчитися.
- Всього не можна охопити навіть думкою.
Г[ред.]
- Гравець не так досконало володіє м'ячем, як оратор душею людини.
Д[ред.]
- Душа людини є така потаємна й мінлива, що жодною силою її не можна ні розгадати, ані зрозуміти.
З[ред.]
- Заздрість спричиняє для людини страждання з приводу чужого добра.
І[ред.]
- І від добрих вчителів не всі добре вчаться.
К[ред.]
- Кого любить Отець, того й карає.
- Коли ми радіємо, багато людей плаче.
- Коли якась одна річ гине, то на її місце виступає інша цієї самої природи.
- Краще б дурному не подавати меча, аби собі ганьби не зажити.
- Крім чесноти, немає такого доброродного дару, щоб ним не могли зловживати безпутники.
Л[ред.]
- Ледарі байдужі до щедрих дарів природи.
Н[ред.]
- Надто шкідлива та розкіш, яку за страждання купують.
- Найбільшою шкодою з усіх є лінощі учнів, котрі вагаються взяти на себе труд, рівний справі, якої вони прагнуть.
- Найвишуканіші страви стають огидними для нас, якщо ми переїлися.
- Наша Батьківщина благає допомоги красномовства, бо так багато її преславних подвигів поминається глибокою мовчанкою.
Наука — це корінь і насіння, і основа всякої користі як батьківщини, так і церкви. Але на те пильно треба уважати, щоб наука була добра і ґрунтовна. Бо існує наука негідна цього імені, а люди, хоч і розумні, але несвідомі цього, вважають її за справжню науку… Треба знати, що від 500-го до 1400-го року, тобто впродовж 900 років, у цілій Європі майже всі науки були у великому занепаді і незнанні, так що і в найкращих авторів, що писали за тих часів, бачимо великий талант, а світла великого не бачимо. Після 1400-го року почали з'являтися цікавіші і зручніші вчителі і поступово деякі академії набули дуже великої сили і більшого значення, як за тих старих, Августових літ. Але багато шкіл залишилося в давньому стані, так що в них є тільки імена риторики і філософії, і інших наук, а діло не те… Люди, що спробували такої, так би мовити, примарної і примрійної науки, дурніші, як невчені. Бо хоч вони темні, проте уважають себе вченими і думають, що спізнали все, що тільки можна знати, не хочуть і не думають читати книг і вчитися більше. Але ж людина, освічена справжньою наукою, ніколи не почуває ситості в своєму спізнаванні і не перестає ніколи вчитися, хоч би дожила до віку Матусаїла. («Духовний реглямент», 1720)[1] |
|||||
П[ред.]
- Полишене на забуття є таке значне, що здатне затьмарити найбільшу славу.
С[ред.]
- Сама слава кличе кожного з вас передати своє ім'я нащадкам.
- Силами красномовства допомагаємо друзям, відбиваємо зазіхання ворогів, захищаємо невинних, засуджуємо нечесних, відкриваємо засідки, перешкоджаємо розладам безпутників, відвертаємо шкоди й небезпеки.
Т[ред.]
- Той, кого долають, закону прохає в побідника.
Х[ред.]
- Хай не шукає, щоб когось любити,
- Як не бажає він зітхать.
- Хвилям незнаним не варто вітрила давать.
- Хто закохався, полум'ям хутко згорить.
- Холодний стиль — це мертва думка під виглядом багатослівності.
Ц[ред.]
- Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Ч[ред.]
- Чеснота, якщо її хвалити, збільшується і росте не лише в душі однієї людини, а й інших закликає до наслідування.
- Чим допоміг би нам розум, коли б ми не могли висловити нашої думки?
- Чиста совість є правдивою та єдиною радістю.
Щ[ред.]
- Що квітне — зів'ядає.
- Що нам із чужого: ясного чи злого?
Я[ред.]
- Як воїну дав вождь меча, то побіди.
- Як кривда заскаче, невинність заплаче.
- Якщо вади хочуть завжди бути прихованими, то чеснота, навпаки, радіє, коли її бачать.
Примітки[ред.]
- ↑ Крип'якевич І. П. Історія України. — Львів: Світ, 1990. — С. 248
Джерела[ред.]
