Феофан Прокопович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Феофан Прокопович
Феофан Прокопович.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Феофан (Єлеазар) Прокопович (Теофан Прокопович; 1681–1736) — український богослов, письменник, поет, математик, філософ, ректор Київської академії (1710–1716), архієпископ Великоновгородський та Великолуцький.

Цитати[ред.]

  • Бажаним є лише добро.
  • Він нечесний, тому що спілкувався з нечесними.
  • Заздрість спричиняє для людини страждання з приводу чужого добра.
  • Ледарі байдужі до щедрих дарів природи.
  • Всього не можна охопити навіть думкою.
  • Гравець не так досконало володіє м'ячем, як оратор душею людини.
  • Той, кого долають, закону прохає в побідника.
  • Що квітне — зів'ядає.
  • Надто шкідлива та розкіш, яку за страждання купують.
  • Коли якась одна річ гине, то на її місце виступає інша цієї самої природи.
  • Чиста совість є правдивою та єдиною радістю.
  • Коли ми радіємо, багато людей плаче.
  • Хвилям незнаним не варто вітрила давать.
  • Як кривда заскаче, невинність заплаче.
  • Що нам із чужого: ясного чи злого?
  • Хто закохався, полум'ям хутко згорить.
  • Хай не шукає, щоб когось любити,
Як не бажає він зітхать.
  • Чеснота, якщо її хвалити, збільшується і росте не лише в душі однієї людини, а й інших закликає до наслідування.
  • Чим допоміг би нам розум, коли б ми не могли висловити нашої думки?
  • Крім чесноти, немає такого доброродного дару, щоб ним не могли зловживати безпутники.
  • Полишене на забуття є таке значне, що здатне затьмарити найбільшу славу.
  • Краще б дурному не подавати меча, аби собі ганьби не зажити.
  • Найбільшою шкодою з усіх є лінощі учнів, котрі вагаються взяти на себе труд, рівний справі, якої вони прагнуть.
  • Холодний стиль — це мертва думка під виглядом багатослівності.
  • Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
  • Якщо вади хочуть завжди бути прихованими, то чеснота, навпаки, радіє, коли її бачать.
  • Душа людини є така потаємна й мінлива, що жодною силою її не можна ні розгадати, ані зрозуміти.
  • Кого любить Отець, того й карає.
  • Більше очікуймо майбутнього добра, ніж біймося прийдешнього лиха.
  • Більше лихо зловживати обдаруваннями, ніж їх не мати.
  • Володіння тим, чого бажаєш, є найвищим щастям.
  • Всі прагнуть навчати інших, а самі не хочуть вчитися.
  • І від добрих вчителів не всі добре вчаться.
  • Силами красномовства допомагаємо друзям, відбиваємо зазіхання ворогів, захищаємо невинних, засуджуємо нечесних, відкриваємо засідки, перешкоджаємо розладам безпутників, відвертаємо шкоди й небезпеки.
  • Наша Батьківщина благає допомоги красномовства, бо так багато її преславних подвигів поминається глибокою мовчанкою.
  • Як воїну дав вождь меча, то побіди.
  • Сама слава кличе кожного з вас передати своє ім'я нащадкам.
  • Найвишуканіші страви стають огидними для нас, якщо ми переїлися.
  •  

Наука — це корінь і насіння, і основа всякої користі як батьківщини, так і церкви. Але на те пильно треба уважати, щоб наука була добра і ґрунтовна. Бо існує наука негідна цього імені, а люди, хоч і розумні, але несвідомі цього, вважають її за справжню науку… Треба знати, що від 500-го до 1400-го року, тобто впродовж 900 років, у цілій Європі майже всі науки були у великому занепаді і незнанні, так що і в найкращих авторів, що писали за тих часів, бачимо великий талант, а світла великого не бачимо. Після 1400-го року почали з'являтися цікавіші і зручніші вчителі і поступово деякі академії набули дуже великої сили і більшого значення, як за тих старих, Августових літ. Але багато шкіл залишилося в давньому стані, так що в них є тільки імена риторики і філософії, і інших наук, а діло не те… Люди, що спробували такої, так би мовити, примарної і примрійної науки, дурніші, як невчені. Бо хоч вони темні, проте уважають себе вченими і думають, що спізнали все, що тільки можна знати, не хочуть і не думають читати книг і вчитися більше. Але ж людина, освічена справжньою наукою, ніколи не почуває ситості в своєму спізнаванні і не перестає ніколи вчитися, хоч би дожила до віку Матусаїла. («Духовний реглямент», 1720)[1]

 
WikiQuote Laurel wreath green.png
Ця цитата була обрана цитатою дня 18 червня 2016 року.

Примітки[ред.]

  1. Крип'якевич І. П. Історія України. — Львів: Світ, 1990. — С. 248

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg