Самчук Улас Олексійович

Матеріал з Вікіцитат
(Перенаправлено з Улас Самчук)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Самчук Улас Олексійович
Самчук У.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ула́с Олексійович Самчу́к (7 (20) лютого 1905, Дермань, тепер Здолбунівський район Рівненської області — 9 липня 1987, Торонто) — український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лауреат УММАН, член уряду УНР у вигнанні, член ОУП «Слово».

Цитати[ред.]

  •  

Гори. Що є на світі краще від наших могутніх, веселих гір. Так, веселих. У горах немає смутку. Гори багаті чарами краси, дивовижністю будови й невичерпністю стилю. Все тут на місці й необхідне. Все так є, як повинно бути. Але гори завжди наївні. Ці потужні, незграбні велетні даються легко на обман. Приходять дикі шахраї та зловживають їх невинною довірливістю[1]Повість «Гори говорять»

  •  

Марія стоїть над дитиною і думає: «Вмреш, дитинко. На широкому світі немає вже для тебе трошечки хліба... Зовсім трошечки хліба[2]...» — «Марія», про Голодомор в Україні (1932—1933).

  •  

Добре, коли що-небудь кажуть. Гірше, коли мовчать[3]Гнат залицяється до Марії

 
WikiQuote Laurel wreath green.png
Ця цитата була обрана цитатою дня 20 лютого 2016 року.
  •  

Можна п'яніти від усього, але найприємніше оп'яніння від праці і любові[4]«Марія»

  •  

По-моєму, вже досить тої революції. Треба б до діла. От би тверду власть завели, а то чорт знає що. Кожний день нові оголошення та оголошення, а власті ніякої. Що хоч, то й роби…[5]Корній, «Марія»

  •  

Земля, хлопче, така річ, що коли на ній не працюватимеш і коли не любитимеш її, не поможуть тобі ніякі трахтори. На землі перший трахтор — людина. [6]«Марія»

  •  

Найстрашніша смерть — це смерть від голоду. Не дай Бог навіть ворогові вмирати такою смертю…[7]«Марія»

  •  

І свідки Єгови, які чи не кожного дня, саме коли ви, після нічної зміни, наміряєтесь спати, приходять навертати вас на справжню віру і спасати від пекла.[8]«На твердій землі» (розділ ІІ).

З есею «Нарід чи чернь?» (1941)[ред.]

  •  

На кожному кроці наших трагічних буднів у першу чергу бачимо чорним по білому писане: Хто ми? Нарід чи чернь? Нація чи маса?.. Організована, свідома, вигранена збірна одиниця, чи юрба без'язиких і безликих постатей? І дати на це одразу, без вагань виразну відповідь ми тоді — вагаємось[9]. — Часопис «Українське слово», ч. 53 (53) від 9 листопада 1941. Київ

  •  

Що це таке — людська гідність? Чи це щось подібне на мішок картоплі, чи на порвані чоботи? Не всім ясно. Що таке — національна свідомість і для чого її можна практично вжити? Також не кожному вміщується в голові[9].

  •  

Почувати себе людиною, почувати себе тим, як ще колись казали, першим творінням Найбільшого Творця, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках та поступованнях — ось основна заповідь людини-европейця. Зламати цю заповідь — значить зламати самих себе, це значить втратити основний стрижень буття, це значить перекреслити своє моральне обличчя[9].

  •  

Не важно, до якого класу належить порядна творча свідома людина. Важно, щоб вона такою була. Бо коли привілейований той чи інший клас складається з юрби бандитів, чи людського шумовиння, то будь він тричі пролетарський, чи буржуазний — він сам по собі не має найменшої вартості. Не в пролетаріаті і не в буржуазії справа. А в людині. І тільки в людині[9].

  •  

Не торкати національної свідомості, не відшліфовувати себе, бути національною протоплазмою — ось ідеал національно несвідомого осібняка[9].

  •  

Національна свідомість — це перша передумова широкої свідомої і творчої чинності взагалі. Без цієї передумови немислима ніяка велика творчість[9].

  •  

Денаціоналізація — це те саме, що коли б хтось порядну, з моральними основами жінку, силою зводив до ролі повії. Денаціоналізована людина не може бути сильною, не може мати міцного морального хребта, не може бути повним характером[9].

  •  

Всяка влада, яка тільки не була на нашій землі, — російська, чи польська, нічим іншим не займалася, а лише доводила нам, що ми — не ми, а щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас. І то ніде інде, лише у наших містах, наших селах, наших школах, наших родинах[9].

  •  

Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі, не все одно, яке наше відношення до російської літератури. Ні! Це не все одно... А коли — все одно, то це значить, що все одно для нас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична збірна сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена без всяких ідеалів чернь[9].

Примітки[ред.]

  1. Марія, 2007, с. 154
  2. ПАМ'ЯТЬ ПРО ГОЛОДОМОР 1932-1933
  3. Марія, 2007, с. 18
  4. Марія, 2007, с. 41
  5. Марія, 2007, с. 91
  6. Марія, 2007, с. 95
  7. Марія, 2007, с. 84
  8. Самчук У. На твердій землі. Вінніпег. New Partway Publishers Ltd. 1967. С. 17
  9. а б в г д е ж и к Нарід чи чернь?

Джерела[ред.]

  • Самчук, Улас.. Марія: повість. — К.: Школа, 2007. — 320 с.


Bookmark-new.svg