Українська національна ідея

Матеріал з Вікіцитат

Украї́нська націона́льна іде́я — національна ідея українців, яка відображає головні національні інтереси і задає оптимальний напрям розвитку країни, як у сьогоденні, так і на майбутнє. Через існування національних інтересів в політичній, економічній, культурній, побутовій сферах, відповідно національна ідея може існувати в складній синтезній формі як національна (державницька) ідеологія і в субформах — ідея етнічна, зовнішньополітична, культурна тощо.

Цитати про українську національна ідею[ред.]

  •  

В'ячеслав Липинський писав, що українці – народ літератури. Це правда. У боротьбі за виживання нашої бездержавної нації з'явилися титани духу, письменники й політичні пророки Тарас Шевченко та Іван Франко, що акумулювали в своїй творчості енергію української народної культури, поєднали її з біблійними, універсальними мотивами і на новій основі відродили нашу національну ідею[1].
«Енергія культури» (лекція) (2004)

  Дмитро Павличко
  •  

Те, що бракує українській ідеї, це «цілком новий дух». Наша мандрівка по пустелі ще не скінчилася тому, що були в нас тисячі воль замість однієї і сотки туманних, замість однієї яскравої думки, що лучила б усіх в одну цілість. Бо що є нація, коли не скупчення мільйонів воль довкола образу спільного ідеалу? Ідеалу панування певної етнічної групи над територією, яку вона одержала в спадщині по батьках і яку хоче залишити своїм дітям[2].

  Дмитро Донцов
  •  

України, якої прагнемо, ще нема, але ми можемо створити її в нашій душі. Можемо й повинні опалити цю ідею вогнем фанатичного прив'язання, і тоді цей вогонь з'їсть у нас нашу рабську «соромливість» себе, що нищить нас, як соромливість своєї правди знищила французьку аристократію, як ідеологія «кающегося дворянина» знищила російську шляхту, а в цім вогні спопеліють і чужі ідоли[2].

  — Дмитро Донцов
  •  

Українська ідея пов'язана з таким собі лагідним сидінням. І героїка, і ментальність, і сила, і поразки пов'язані з цією прив'язаністю до власного місця. Але говорити про конкретних людей, то всі ці міфологеми одразу ж ламаються. Хоча національні ознаки все одно є. Але індивідуальні ознаки людини для нас виглядають домінуючими — і тому ми забуваємо про національні.[3]

  Тарас Прохасько

Примітки[ред.]