Перейти до вмісту

Три зернини

Матеріал з Вікіцитат

«Три зернини» — друга поетична збірка української письменниці Галини Турелик.

Цитати[ред.]

  •  

Ніколи не втомлюся я співати
на світі цім, між добрими людьми,
в яких усе життя вчимося ми
наук високих: Батьківщина й Мати.[1]

  •  

Бо на твердому ростуть стійкі —
на перинах пхикають плакси.
Тож і виросли ми такі —
справжні діти свойого часу.[2]

  •  

Як задумаю думу,
як вимрію мрію,
то не буде там суму,
а лише Україна.[3]

  •  

Нехай побачить слово хоч би раз,
як вперше «мамо» вимовить дитина,
щоб так же ніжно, спалахнувши враз,
тобі сказати тихо: «Україно».[4]

  •  

І хоч з кожною смертю я на Землі умиратиму,
та щораз у новому народженні знов оживу.[5]

  •  

Землі не вбити, не зганьбити слави,
навічно нашу ниву засіваєм.
Лиш Батьківщина нам дає це право —
носити в серці те, що не вмирає.[6]

  •  

Ти вивчи мову колоскову —
ту мову рідної землі,
що на вустах весною знову
до нас приносять журавлі.[7]

  •  

Казала Україна: на Землі
не стільки того світла,
що від сонця,
бо як тебе осяє дружба, донцю,—
то ще рясніше твій зародить хліб.[8]

  •  

Напевно, від колиски до безсмертя
нас мудрості навчатиме життя,
щоб ми ішли нескорено і вперто,
не забуваючи, що кожен з нас — дитя.[9]

  •  

Не побачимось ми уже з вами ніколи,
тож лишайтесь щасливі та завжди здорові.[10]

  •  

На якесь безголов'я з тобою зустрілись,
на якийсь березневий березовий чад.
При дорозі кохання натомлено сіло
і боїться дивитись назад.[11]

  •  

Ви жахаєтесь: от шалена!
Ви ніколи не вірили в мене!
Тож і стійте собі за горою.
Вас і так не взяла б із собою.[12]

  •  

Є країна спогадів…
Те жіноче царство,
у яке не можна
повертатись часто.[13]

  •  

Так починавсь у світі кожен з нас
якоїсь неповторної хвилини,
і понад нами в світанковий час
обличчя нахиляла Батьківщина.[14]

  •  

Як назвати тебе — то щастям,
як віддати тебе — то дітям![15]

  •  

Люди, подивітеся на світ
строгими прийдешнього очима
і жахнетесь, скільки щасних літ
вкрадено недобрими і злими.[16]

  •  

Мої невиспівані сльози
і мій невиплаканий сміх
І замолити хоче розум
палкого серця щирий гріх.[17]

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

Галина Турелик. Три зернини. — Київ: Радянський письменник, 1972. — 68 с.