Народилося слово – не легко, а в муках,
І його, не вагаючись, вам віддаю,
В ньому суму не менше, аніж у розлуках,
В ньому вилила щиро я тугу свою.[1] — Зб. Дарунок долі, 1990
Молитися з дитинства не навчили.
Молитися не вмію й не молюсь.
В любові до землі черпаю сили –
І в цьому мій непереборний плюс.[2] — Зб. На обрії душі, 2002
Одна! Одна. I край вікна й край шляху.
Край поля. I край світу – все одна…
Одна – на п'єдестал, одна й на плаху
І на одній – і слава, і вина.[3] — Зб. Полиновий світ, 2004
Оце вже й осінь. Забувай мене –
Я восени тебе не хочу знати…
І гнів, і біль – усе колись мине –
Лиш спокій буде вікувать на чатах…[4] — Зб. Сонце осені, 2009
Вітаю від усього серця, друже!
Бажаю миру.
Миру – перш за все!
Сьогодні це нікому не байдуже,
Коли щодня Війна нам смерть несе.[5] — 2014
Чудовий світ і вся земля свята,
Та найсвятіша – Україна наша:
Вона, єдина, в будні і свята
Наповнює життя стражденну чашу...
Впаде незмінно кара за гріхи:
За зраду, крик дитини, смерть солдата…
І будьте певні, підлі вороги:
Вас, врешті, прокляне і власна мати. [6] — 2014
Не схаменуться нелюди війни,
Бо в них нема ні розуму ні серця!
Бо прагнуть лиш нових земель вони –
Так у фашистів всіх часів ведеться.[7] — 2014
Біда зросла у владних кабінетах –
Це ні для кого вже не є секретом.
Тепер розплачується весь народ
За відданість тирану – безхребетних![8] — 2014
Людина, що не любить землю власну,
Нізащо не полюбить і чужу!
Тож зрадники радіють передчасно,
Що подолали – зрадницьку! – межу….
Ви вже не дома, а в ганебних приймах.
Ви – зрадники. Копійка вам ціна.
А Батьківщина вас назад не прийме –
На вас тавро. Іудина вина.[9] — 2014
…А пам'ять роду – стрижень. Основне,
Що нас поєднує з минулим нашим тісно,
Це те, що не пощезне, не мине –
Це наша мова, і традиції, і пісня![10] — 2014