Слабошпицький Мирослав Михайлович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Слабошпицький Мирослав Михайлович
OIFF 2015-07-17 231647 - Myroslav Slaboshpytskyi.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Мирослав Михайлович Слабошпицький (нар. 1974) — український кінорежисер.

Цитати[ред.]

  •  

В кіно взагалі працює закон великих чисел. Треба фінансувати якомога більше фільмів, і щось із них вистрелить. І навпаки — нерозумно все фінансування виділити на один-два потенційних шедеври[1].

  •  

В Росії багато людей, навіть «просунутих», не сприйняли «Левіафан», тому що це дуже неприємна правда[2].

  •  

Є всесвіт Marvel і Dark Universe, а є мій Чорнобильський всесвіт. Чорнобиль — одне з найсильніших естетичних потрясінь моєї юності.
У дев'яності, коли я туди потрапив вперше, — це було щось приголомшливе. У Прип'яті я йшов вулицею Леніна і у мене було відчуття, що я всередині фільму про зомбі-апокаліпсис[3].

  •  

Існує міф, що в кінематографі немає кількісних показників для вимірювання успішності. Це неправда. Виміряти можна — або гроші, або зібрані нагороди. Звісно, є винятки з правил, але їх дуже мало[1].

  •  

Квентіна Тарантіно якось дорікнули в тому, що він так і не зміг зняти нічого кращого за «Кримінальне чтиво». На що він відповів: «А хто зміг[3]

  •  

Коли в кіно ти використовуєш музику, це певне насильство, певна маніпуляція глядачем[2].

  •  

Коли ти шукаєш грошей на наступний фільм, то бажано чимось спонсорів вразити. В світі кіно ти добрий рівно настільки, наскільки добрий твій останній фільм[1].

  •  

Лідерами кінопрокату в Україні наразі є російські фільми «Адмірал» і «Сталінград». У світлі останніх подій це зовсім не смішно… Як на мене, цьому посприяла норма про україномовний дубляж. Англомовні фільми дублювали українською, а російськомовні лише субтитрували. Таким чином лідером касових зборів на території України ставало російське кіно — більш зрозуміле широким верствам населення. Виходить, дубляж насправді працював на фінансові інтереси Росії[4]...

  •  

Моя держава — кінематограф. Африканські, британські або американські кінематографісти мені зрозуміліше і рідніше, ніж сусіди в під'їзді[3].

  •  

«Оскар» — це як Нобелівська премія в світі кіно.
Крім нагород і каси в тебе та твого фільму більше нічого нема. На початку кожного наступного фільму ти голенький. І допомогти може лише успіх попереднього фільму[1].

  •  

«Плем’я» державним коштом я зняв тільки тому, що мені вистачило. Це був один із півсотні профінансованих за три роки українських ігрових художніх фільмів. Для розуміння: малою кінематографією вважається та, де знімають до 30 повнометражних ігрових фільмів на рік[1].

  •  

Порно — всі знають, що це таке, але ніхто не може теоретично пояснити[2].

  •  

Україна дала світові Дзигу Вертова, Параджанова, Довженка і Кіру Муратову, іменами яких я назвав би найбільші проспекти. Але моє місто було б космополітичним. З вулицями Кубрика, Фассбіндера, Мурнау. Якщо взяти карту Києва, то вулиці довелося б добудовувати, щоб врахувати всіх, кого я люблю[3].

  •  

Успіх не можна прорахувати. Ти робиш усе, що можеш, а потім відбувається чудо. Або не відбувається[1].

  •  

Щоб стати успішним, режисерові потрібно поєднувати трепетну вразливість з поведінкою носорога. Бути сніжинкою, але при цьому змітати все на шляху до мети. Кажуть, носоріг погано бачить, але з його вагою це не його проблеми[3].

  •  

Якщо ми станемо малою європейською кінематографією — це буде щастя[2].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg